Тетяна Чорновол і поразка Революції Гідності

Отже – не влада. І не примарна євроінтеграція, яка стала прапором перших студентських протестів восени 2013-го року. А саме – повага до людини стала гаслом Революції Гідності.

Тепер висловлювання інше. Від народного депутата України, члена фракції «Народного Фронту» Тетяни Чорновол. Призначення топ-менеджером «Укроборонпрому» 24-річного Антона Пашинського, сина її колеги по фракції Сергія Пашинського, пані Чорновол охарактеризувала як таке, що не варто уваги громадськості. Обурення людей з цього наочного прикладу корупції і клановості у державі, мовляв, є «замовленням» проти батька, а сама посада – «дуже маленька».

Те, що департамент, який очолив вчорашній студент займається військовими контрактами України з Північним Суданом на десятки мільйонів доларів Чорновол начебто не турбує. Або турбує? Тоді чому вона нічого не заявляє? Ось ключове питання – перемогла чи програла Революція Гідності, адже зрозуміло, що не у прізвищі Януковича була вся проблема, а в зміні всієї системи.

Який з Антона Пашинського топ-менеджер – зрозуміло. І як він на цю посаду потрапив – також.

Але Чорновол його захищає. І чи захищала вона від звинувачень журналістів Олександра Януковича, який, до речі, і в системі влади-то не працював? Ні.

Чи чули від неї слова підтримки Олексію Азарову? Синові Пшjнки? Іншим «мажорам», які в роки президентства Януковича колонами пішли до бюджетної «кормушки»?

Не чули. А сьогодні захищає.

Ось що депутатський мандат чудодійний творить!

Виявляється, ніякий Чорновол не борець із корупцією. Ніякий не журналіст, який може провести об’єктивне розслідування. Ніякий не народний трибун, а звичайна кон’юнктурниця.

Відчувши смак влади, один з колишніх лідерів громадської думки знищила власну репутацію (і назавжди!) однією простою реплікою. Проте реплікою – у гірших традиціях «вірнопідданих» псевдо-журналістів доби Януковича.

І Революція Гідності на цьому завершалася. Ніби й не було її.