Іловайськ. Ексгумація. Підсумки

Простий арифметичний підрахунок показує – що не ідентифіковані тіла належать цим самим зниклим без вісті. Але чому ці герої досі вважаються неопізнаними та що треба зробити для того, аби виправити ситуацію?

1-го та 2-го вересня 2014 року до моргів Дніпропетровська та Запоріжжя прибуло три КамАЗи з тілами військовослужбовців та добровольців, які загинули в Іловайському котлі

1-го та 2-го вересня 2014 року до моргів Дніпропетровська та Запоріжжя прибуло три КамАЗи з тілами військовослужбовців та добровольців, які загинули в Іловайському котлі. Трохи пізніше приїхав ще один КАМАЗ – як пізніше виявилось – з тілами загиблих в районі села Червоносільського – переважно бійців батальйону «Донбас», та військовослужбовців тих частин, які з ними були.

Передача загиблих здійснювалась на підставі домовленості поміж Головним управлінням військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу України та їх колегами з російського генштабу. Збір тіл наших загиблих здійснювався на підконтрольній сепаратистами території. Частина з привезених загиблих мала в одежі документи, інші – ні. Чимало тіл було обпалених, понівечених, розірваних і взагалі – непридатних до візуального опізнання. Однак, зважаючи на те, що наші бійці носили уніформу та засоби захисту, вироблені у різних країнах світу, понівечені тіла можна було опізнати саме за такими ознаками.

У перших двох КамАЗах було 98 загиблих. Від цієї кількості загиблих дніпропетровські морги були переповнені. Відтак, інші два КамАЗи поїхали до Запоріжжя. Після перерахунку, станом на 3-тє вересня 2014 року у «запорізьких» КамАЗах знаходилось ще 87 тіл З тілами загиблих мали працювати дві категорії фахівців: медики-патологоанатомами та військові слідчі. Медики свою роботу виконали у максимально короткі терміни, працюючи вахтовим методом цілодобово. Попри обмаль часу та великий обсяг роботи, патологоанатоми не тільки зразково виконали практичну частину, а й ретельно оформили всю документацію, і наприкінці – взяли тести ДНК у загиблих.

Тести ДНК, хоч вони і можуть довести понад 90% збігів між загиблим та його родичами, але вони, все ж, мали бути допоміжними інструментом опізнання. В основу ідентифікації мала бути покладена робота слідчих.

Військова прокуратура Міністерства оборони України мала негайно сформувати слідчу групу під керівництвом одного з заступників міністрів (якому підпорядковується цей підрозділ). Слідча група в оперативному порядку мала з`ясувати:

А) з яких саме місць були привезені тіла загиблих,

Б) які військові частини мали у цих місцях втрати – хто саме загинув або вважається зниклим безвісті,

В) отримати докладні списки загиблих, зниклих безвісті, таких, що вважаються полоненими, контакти родичів – щоб проводити візуальне опізнання.

Г) опитати всіх, хто вийшов з Іловайського котла або був повернутий російською стороною з полону. А таких військовослужбовців, які протягом 29 серпня – 1 вересня перебували в полоні, і були повернуті одночасно з КамАЗами з тілами загиблих, нараховувалось кілька сотень. І всі вони знаходились на обстеженні у лікарнях Дніпропетровська!

На підставі роботи Військової прокуратури можна було ідентифікувати не менше 80% тіл загиблих. Але…

На підставі роботи Військової прокуратури можна було ідентифікувати не менше 80% тіл загиблих. Але…

У складі Міністерства оборони України не існує Військової прокуратури. Її зліквідували попередні міністри оборони, оскільки цей орган заважав їм розграбовувати військове майно. Пізніше був створений апарат т.зв. Військової служби правопорядку у Збройних силах України – на яку покладено дисциплінарні функції, а також Військову прокуратуру у складі Генеральної прокуратурі України. Але вона займається виявленням хабарництва, фінансовими зловживаннями, і іншими подібними речами.

Звісно, якщо б хтось з заступників міністра оборони, або начальник Військової служби правопорядку, або військовий прокурор Генеральної прокуратури України негайно прибули до Дніпропетровська та взяли справу до своїх рук, то вони б могли вжити перераховані вище заходи. Можна було б покликати до роботи колишніх слідчих військової прокурати (старого зразка), які перебувають на пенсії, і вони навіть на голому ентузіазмі зробили б цю роботу. Та бажання ні в кого не з`явилось. Дивує також, що у цій справі не взяв участь тодішній Генеральний прокурор України Віталій Ярема: як досвідчений слідчий – він міг би одразу створити робочу групу, очолити її та у найкоротший термін опізнати переважну більшість загиблих.

У Дніпропетровську функцію ідентифікації взяло на себе слідче управління МВС у Дніпропетровській області, а у Запоріжжі – слідче управління СБУ. У всіх слідчих, особливо – в МВС – одночасно перебувають у впровадженні десятки, а може навіть – сотні різних справ. У них фізично не має часу займатись пошуково-слідчими діями, перерахованими вище. В результаті, ті батьки зниклих безвісті та небайдужі військовослужбовці, які одразу кинулися шукати своїх близьких по моргах – у багатьох випадках опізнали їх та поховали. Також було проведено опізнання тих загиблих, які мали при собі документи. І на цьому все. Далі слідчі сіли чекати результатів тестів ДНК… По багатьох загиблих – чекають і досі.

Чотири КамАЗи – це були не всі загиблі в Іловайському котлі. Чимала кількість тіл залишилась на полях та по селах. Для збору тіл на прохання Управління військово-цивільного співробітництва Збройних сил України протягом 1-2 вересня 2014 року було сформовано групи волонтерів, до складу яких ввійшли досвідчені пошуковці загиблих часів Другої світової війни. Вже 3-го вересня група (за власний рахунок та на ентузіазмі) працювала в районі Савур-Могили. Офіційно ця робота була названа Місія «Евакуація-200». Самоназва групи – «Чорний тюльпан». Керівником групи став бізнесмен Ярослав Жилкін, хобі якого було – пошук загиблих часів Другої світової війни, і який є керівником одних з пошукових груп – Союз «Народна Пам`ять». Група формувалась на базі Національного військово-історичного музею України, співробітники якого зібрали чимало матеріалу та зробили кілька тисяч фото з місць боїв. На підставі цих матеріалів також можна було опізнати до 80% загиблих. Попри те, що ці матеріали передавались пошуковцями слідчим, вони практично не використовувались під час ідентифікації загиблих.

Після скандалів пошуковці перестали напряму виходити на родичів, у результаті чого чимало тіл, які одразу досить просто було опізнати, досі вважаються не ідентифікованими

Протягом вересня-жовтня 2014 року на території Іловайського котла групою було зібрано 89 тіл та 15 мішків з фрагментами загиблих військовослужбовців та добровольців. В одному з мішків з фрагментами, як виявилось зараз, були останки щонайменше 6 загиблих. Були також зібрані фрагменти тіл від тих загиблих, які ще перед тим вже були передані російською (сепаратистською) стороною. Отож, сказати напевно: яку кількість загиблих привезли пошукові групи – неможливо. Коли загиблі були придатні до опізнання та при них мались документи – пошуковці самі виходили на зв`язок з родинами та повідомляли про страшну знахідку. В результаті кілька разів виникали скандали поміж офіційними органами та пошуковцями, бо, мовляв – «ми все зробимо швидко та офіційним шляхом». Як виявилося, дзвінки пошуковців напряму родинам були найкоротшим шляхом ідентифікації. Після скандалів пошуковці перестали напряму виходити на родичів, у результаті чого чимало тіл, які одразу досить просто було опізнати, досі вважаються не ідентифікованими. Наприклад:

• При загиблому не було документів, проте знайшлось аж чотири банківську картки. Вони залишились у мішку з тілом. Офіційно – не ідентифікований.
• Ім`я та місце знаходження загиблого добровольця точно назвали його бойові товариши. Він лежав у тій самій формі, в якій фігурує на фото та відео з Іловайська, зроблених 27 серпня, коли ще був живим. Офіційно – не ідентифікований.
• Військовослужбовець згорів, але він загинув зі своїми товаришами по екіпажу, які ідентифіковані та поховані. Дізнатись: з кого складався екіпаж – досить просто. Але боєць – досі не ідентифікований. І так далі.

Надія слідчих органів на «всемогутність» тестів ДНК на сьогодні зазнала фіаско. Багатьох з загиблих ідентифікували по експертизі ДНК. Але – далеко не всіх. Не ідентифіковані:

• Особи, які не мають живих батьків чи дітей (найбільший збіг – по татові та по дітях).
• Військовослужбовці, близькі родичі яких відмовляються здавати тести ДНК, бо вірять, що їх близькі у полоні, оскільки, мовляв, вони є в якихось списках (чи сказали ворожки, або вони бачили «віщі» сни, і т.д.).
• Загиблі, у яких з живими родичами досить високий збіг по ДНК, але останні вимагають проведення повторної або незалежної експертизи ДНК.

Чимала кількість родин вимагає якісь ще докази загибелі крім збігу по тестах ДНК. Іншими словами: матеріали розслідування, в яких чітко відображені обставини смерті та знаходження тіла. Але слідчі у більшості випадків ніяких подібних розслідувань не проводять (з різних причин, часто – об`активних). Як результат – станом на зараз ми маємо понад 40 ідентифікованих по тестах ДНК загиблих, родини яких відмовляються приймати ці тіла. Ніяких інших збігів ДНК по цих тілах немає. І ніколи не буде. Отож, мама чи дружина продовжує вмовляти себе, що «він ось-ось повернеться», а рештки їх коханого насправді лежать у безіменній могилі або рефрижераторі.

Оскільки чимало загиблих не ідентифіковані, а родини вагаються з визнанням смерті та намагаються самостійно «розслідувати» зникнення своїх близьких, на підставі доступних даних нами підготовлено кілька таблиць. По них можна простежити: чому ті, або інші тіла мають різні №№, і бійці яких частин були привезені до Дніпропетровська або Запоріжжя?

ТАБЛИЦЯ 1. Приблизні результати ідентифікації загиблих, тіла яких були привезені до моргів Дніпропетровська та Запоріжжя на початку вересня 2014 р. (складено за неофіційними даними)

• — включаючи військовослужбовця з 8-го полку спецназу, який добровольцем долучився до 51-ї механізованої бригади

ТАБЛИЦЯ 2. Приблизні результати ідентифікації, загиблих, тіла яких були привезені до моргів Запоріжжя та Дніпропетровська протягом вересня-жовтня 2014 р. Місією «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»), складено за неофіційними даними

Серед досі не ідентифікованих переважно ті – чиї родини з різних причин не здали тести ДНК, або вони чомусь не «проявились» за результати аналізів. Або у загиблих не має родин… таке теж буває.

Наприклад, ми маємо 13 бійців «Донбасу», які точно загинули 29-го серпня 2014 року в районі села Червоносільського. Досі з різних причин вони не ідентифіковані (чотири родини не здавали ДНК, у двох загиблих немає близьких родичів, по інших – чомусь нема збігів по тестах). У той же час, серед загиблих, тіла яких були вивезені на КамАЗі села Червоносільського – 14 досі не ідентифікованих тіл. Вочевидь, мінімум 10 з них – ці самі донбасівці. Крім того, ще 6 мішків з фрагментами, зібраними у Червоносільському Місією «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») теж можуть належати загиблим донбасівцям. З КАМАЗу, в якому були 6 загиблих бійців «Івано-Франківська» — залишилось 5 невстановлених тіл. І ми маємо ще трьох хлопців з цього батальйону, які вважаються зниклими без вісті.

Щоб ідентифікувати тих, хто ще вважається невідомим бійцем – залишилось зовсім небагато: просто попрацювати сумлінним слідчим. Переглянути списки загиблих та зниклих безвісті. Співставити наявні дані. Викликати родичів та товаришів по службі, надати речі, які були на не ідентифікованих загиблих, моторошні фотографії, ще раз перевірити аналізи ДНК. А якщо родини будуть вимагати – повторно взяти аналізи та зробити тести. Можливо, у когось зі зниклих безвісті немає близьких родичів. Але ж слідчі це теж забов`язані з`ясувати.

Надії на те, що хтось зі зниклих під Іловайськом знаходиться десь у полоні – немає. Достеменно відомо лише про двох військовослужбовців 93-ї механізованої бригади, яких самопроголошена ДНР чомусь досі утримує в полоні. Також відомо десь про п`ятьох хлопців, які потайки повернулись з полону додому, чи взагалі не стали повертатись – і переховуються від української влади, аби їх знов не забрали в армію. Правда, не виключено, що таких — кілька десятків. Ідеться передусім про колишніх військовослужбовців 51-ї механізованої бригади. Але їх родини знають про місцезнаходження втікачів, а відтак – не шукають.

Джерело: coruption.net