Україна на сьогодні залишається головним транзитером російського газу до Європи, і єдиним – для споживачів регіону Західних Балкан. Цей регіон розглядається Європейським Союзом як частина європейських газових мереж, враховуючи те, що одні західнобалканські країни є членами ЄС (Словенія і Хорватія), а інші – кандидатами або потенційними кандидатами на вступ до ЄС (Македонія, Сербія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія).
У цьому контексті для України важливими є два питання: зменшення залежності західнобалканських країн від російського газу і, відповідно, зменшення обсягів його транзиту через Україну; можливість перенесення точок передачі російського газу споживачам регіону із західного кордону України на українсько-російський кордон.
Для пошуку відповідей на ці питання необхідно розглянути особливості газових секторів країн Західних Балкан, зокрема, як вони вибудовують свої газові відносини з Росією.
Загальне споживання газу в Хорватії становить 2,8-2,9 млрд. куб. метрів, що є найвищим показником у регіоні Західних Балкан. Близько 60-65% власних потреб (до 1,9 млрд. куб. метрів) Хорватія покриває за рахунок внутрішнього видобутку, а 35-40% газу (до 1 млрд. куб метрів) імпортує з Росії через Україну і Угорщину та частково з інших джерел через Італію, Австрію і Словенію. Російський газ в загальному імпорті природного газу у Хорватію становить 76%. При цьому, завдяки з’єднувальному газопроводу із Словенією Хорватія отримала додаткові можливості поставок природного газу, окрім як з Росії.
Хорватія має власні сховища газу загальним обсягом 0,55 млрд. куб. метрів з можливістю денного відбору – 5,76 млн. куб. метрів на день. Такі можливості, на додаток до власного видобутку, дозволяють їй обходитись без імпорту газу протягом шести місяців. З метою подальшого підвищення безпеки забезпечення споживачів газом, Хорватія прийняла рішення збудувати на адріатичному острові Крк власний термінал прийому скрапленого газу потужністю 6 млрд. куб. метрів щорічно, що дозволить не тільки покривати власні потреби, але й поставляти газ транзитом в інші країни. Проект був включений до переліку пріоритетних проектів в Європейській стратегії енергетичної безпеки та отримав фінансову підтримку ЄС в розмірі 4,9 млн. євро, що становить половину його загальної вартості. Запуск нового LNG-терміналу в дію очікується наприкінці 2019 року.
Таким чином, Хорватія вже сьогодні достатньо диверсифікувала свій газовий ринок, а в подальшому розширить можливості зовнішніх поставок. За такої ситуації, Загреб може відмовитись від російського газу взагалі. Єдиною умовою постачання російського природного газу до Хорватії може бути конкурентна ціна. У цьому випадку Росія за рахунок поступок на ціну може виторговувати сприятливі для себе умови поставок, включаючи збереження точки передачі газу на західному кордоні України.
Словенія імпортує 865 млн. куб. метрів природного газу щорічно, 42% з яких, тобто близько 360 млн. куб. метрів, отримує з Росії транзитом через Україну, Словаччину і Австрію. Через магістральний газопровід з Австрії Словенія може також отримувати газ через Німеччину з різноманітних джерел – Північне море, Росія («Північний потік»), LNG-термінали. Функціонуючі з’єднувальні газопроводи з Італією та Хорватією дозволяють їй суттєво диверсифікувати джерела і шляхи постачання природного газу походженням із Алжиру або через LNG-термінал в Італії чи майбутній LNG-термінал в Хорватії. Враховуючи невеликі обсяги постачання російського газу, Словенія може в перспективі переключитись на інші джерела його надходження та відмовитись від блакитного палива з Росії взагалі.
Така гнучка позиція дозволить Словенії досить у гнучкому режимі проводити переговори з російським постачальником, виторговувати собі ринкову ціну, а також безперешкодно порушити питання щодо перенесення точки прийому російського газу на українсько-російський кордон. От чи захоче словенський постачальник вдаватися до такої кропіткої роботи — хіба що в рамках загальноєвропейської тенденції.
Сербія щорічно споживає близько 2,4 млрд. куб. метрів природного газу та забезпечує ці потреби за рахунок його імпорту з Росії через Україну і Угорщину (до 1,84 млрд. куб. метрів, або близько 80%) та внутрішнього видобутку (до 0,56 млрд. куб. метрів, або близько 20%). При цьому у газовому секторі Сербія має практично повну залежність від Росії, оскільки весь внутрішній видобуток газу здійснюється компанією «Нафтова індустрія Сербії» («НІС»), 56,15% акцій якої належать ВАТ «Газпром». Офіційним постачальником природного газу до Сербії є також російська компанія «Югоросгаз» (75% — власність ВАТ «Газпром»), яка виступає посередником між російським монополістом і державним підприємством «Сербіягаз» при передачі газу на пункті у м. Берегове на українсько-угорському кордоні. У власності держави залишились лише транспортні можливості та дистрибуція газу кінцевим споживачам. Навіть єдине в країні сховище газу «Банатський Двір» потужністю 0,45 млрд. куб. метрів в результаті комерційної угоди перейшло у фактичне управління російського монополіста (51% — ВАТ «Газпром»). Газова залежність Сербії від Росії була підкреслена ще й тим фактом, що Сербія стала єдиною країною серед учасниць проекту «Південний потік», яка у спільному з російською стороною підприємстві з будівництва цього газопроводу мала 49% власності, тоді як всі інші мали не менше 50%. З урахуванням цього, проекти будівництва з’єднувальних газопроводів між Сербією і Болгарією та Румунією, які отримали підтримку ЄС, під російським тиском можуть так і залишитись проектами, якщо російська сторона не буде зацікавлена у їхньому використанні, або якщо ЄС самостійно їх не профінансує.
В цілому, керівництво газового сектору Сербії висловлює зацікавленість у диверсифікації шляхів імпорту природного газу, а також у використанні українських можливостей зберігання природного газу, для чого необхідно перенести точку прийому російського газу на українсько-російський кордон. Однак, високий ступінь газової залежності від Росії не дозволяє Белграду наполягати на зміні існуючих умов поставок.
Боснія і Герцеговина (БіГ) споживає близько 0,23 млрд. куб. метрів газу щорічно, які на 100% імпортує із Росії транзитом через Україну, Угорщину і Сербію. Заплановане будівництво з’єднувального газопроводу між БіГ і Хорватією у перспективі дозволить диверсифікувати шляхи і джерела поставки природного газу та отримувати його через майбутній хорватський LNG-термінал.
Водночас, Республіка Сербська, як окрема складова БіГ, прагне проводити самостійну енергетичну політику і налагодити поставки російського газу безпосередньо у Республіку Сербську маршрутом через Україну, Угорщину і Хорватію. Саме з цією метою у вересні 2014 року президент Республіки Сербської Мілорад Додік, який не приховує своєї симпатії до Росії, домовився про поставки російського газу у республіку. Отримані обсяги російського газу Республіка Сербська планує спрямувати на виробництво електроенергії на газифікацію Республіки, інвестиції в яку пообіцяла Росія. Поки що Республіка Сербська споживає не більше 30 млн. куб. метрів газу для промислових потреб, які отримує із загальної мережі БіГ.
Отже, Боснія і Герцеговина, яка на сьогодні є повністю залежною від російського газу, має у перспективі можливості відмовитись від нього, враховуючи його малі обсяги та заплановане будівництво LNG-терміналу у сусідній Хорватії. Водночас, Республіка Сербська, яка прагне поглибити енергетичну співпрацю з Росією, може перешкодити газовій незалежності БіГ від російського постачальника.
Македонія не споживає природній газ у великих обсягах – до 0,16 млрд. куб. метрів щорічно, які на 100% надходять з Росії транзитом через Україну, Молдову, Румунію і Болгарію. Між тим, Скоп’є сподівається на майбутні надходження газу через газопровід «Турецький потік» і Грецію, за умови будівництва македонсько-грецького з’єднувального газопроводу або реалізації проекту «Тесла» як продовження газопроводу «Турецький потік» на балканські країни. Тобто, Македонія, вірогідно, збереже свою залежність від російського газу. Єдиним варіантом диверсифікації джерел поставок газу для Македонії є грецький LNG-термінал, за умови його розширення. Враховуючи потенційно дружні стосунки Скоп’є і Києва, македонська сторона гіпотетично може вдатися до перегляду контракту з російським постачальником, щоб перенести точку прийому газу на схід України, але це може статися тільки в рамках загальної тенденції ЄС.
Чорногорія не має магістральних газопроводів і не імпортує газ безпосередньо з Росії, а використовує лише скраплений технічний газ (TNG), який закуповує на ринку.
В цілому, регіон Західних Балкан вже давно розглядається Європейським Союзом як частина європейської енергетичної системи, враховуючи його часткову інтеграцію безпосередньо в ЄС (Словенія, Хорватія) та в рамках Європейського Енергетичного Співтовариства (інші західнобалканські країни). Тому ЄС продовжить політику повної інтеграції газових мереж Західних Балкан до загальноєвропейських та розглядає нові проекти в регіоні як власне енергетичні проекти ЄС, а саме: Балканське газове кільце (Balkan Gas Ring); Транс-Адріатичний газопровід; низка з’єднувальних газопроводів між балканськими країнами; LNG-термінал у Хорватії. Черговим підтвердженням таких намірів ЄС стала зустріч міністрів енергетики 15-ти країн Центральної і Південно-Східної Європи (CESEC) 10 липня цього року у хорватському Дубровніку, за результатами якої був підписаний меморандум про взаємодію у вирішенні проблем диверсифікації та безпеки постачання природного газу. Враховуючи незначні потреби регіону у природному газі (до 6,5 млрд. куб. метрів на рік), шляхом реалізації згаданих проектів Євросоюз, вірогідно, розраховує забезпечити стабільні газові поставки та інтегрувати регіон до Енергетичного союзу, який планується створити ближчим часом.
Із сьогоднішніх 3,34 млрд. куб метрів імпортованого російського газу у короткостроковій перспективі (до 5 років) регіон Західних Балкан може зменшити газову залежність від Росії до 2 млрд. куб. метрів, за умови введення в дію згаданих енергетичних проектів за підтримки ЄС. Ключовим і найбільшим споживачем російського газу залишиться Сербія, яка, враховуючи практично повну залежність сербського газового сектору від Росії та відсутність альтернативних шляхів, продовжить закуповувати російський газ. Також Сербія, разом з Македонією, розраховує на будівництво продовження газопроводу «Турецький потік» через свою територію в рамках проекту «Тесла». Тому, в умовах поступової відмови інших західнобалканських країн від російського газу, Росія може компенсувати свої збитки за рахунок сербських споживачів шляхом збільшення поставок російського газу в цю країну. З метою зростання рівня внутрішнього споживання в Сербії «Газпром» вже реалізує проекти із газифікації південних районів Сербії та активно ініціює будівництво теплових електростанцій на газу. Так, у червні 2015 року керівниками російського «Центренергохолдінгу» та сербського «НІС» (власність «Газпрому») була підписана угода про створення компанії «Сербська генерація» з будівництва таких електростанцій.
Підсумовуючи, можна зазначити, що країни Західних Балкан у короткостроковій перспективі можуть у півтора рази зменшити обсяги поставок природного газу з Росії, що призведе до відповідного зменшення його транзиту через ГТС України. Водночас, це скорочення може бути не таким суттєвим, якщо «Газпром» вдасться до ринкового підходу у формуванні цін для західнобалканських споживачів та реалізує заплановані ним проекти із збільшення внутрішнього споживання газу в Сербії. Розраховувати на перенесення західнобалканськими країнами точки прийому російського газу на українсько-російський кордон можна лише у випадку реалізації відповідної ініціативи Євросоюзом в цілому.
Автор — Віталій Мартинюк, асоційований експерт Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»
Источник: Главком
