Ламберто Дзаньєр, очільник ОБСЄ, розповів Громадському про те, чи дотримуються на Сході режиму припинення вогню, чим він відрізняється від перемир’я, нові функції моніторингової місії ОБСЄ, а також про те, чи розуміють європейці, що конфлікт в Україні – не лише локальна криза.
— Ми зараз у Києві, а на Сході вперше з початку конфлікту вже впродовж 24 годин дотримуються режиму припинення вогню. Ви їздили туди. Ви дійсно бачите зміни, чи вважаєте, що це маніпуляція?
— Зміни дійсно відбулися: зброя не використовується вже досить довго, з першого вересня. Режиму припинення вогню дотримуються. Ми сподіваємось, так буде і надалі, і це створює простір для нас, щоб зробити щось іще. Я був на півдні, щоб оцінити ситуацію навколо Широкиного, говорив з мером Маріуполя, відвідав нові точки розташування, де буде працювати моніторингова місія. І це була хороша можливість для мене, щоб зрозуміти подальші кроки. Я думаю, що зараз, у цей момент, є можливість розвинути політичний процес. Виконання Мінських домовленостей для нас лишається головним пріоритетом. Отже, ми хочемо почати виконувати нові функції. Сподіваюся, ми зможемо позитивно вплинути на політичний процес і надалі підтримувати режим припинення вогню. Для нас це ключові цілі на цей момент.
— Якщо говорити про мирний процес, це було важко для обох сторін. Ми зіткнулись з неможливістю, а інколи небажанням дотримуватися режиму припинення вогню. В чому причина? Нестача комунікації між сторонами конфлікту чи щось інше?
— Звичайно, комунікація ускладнена. Цей конфлікт дуже гіркий, і той рівень недовіри, який ми бачимо, зробив кожну спробу поєднати людей, неможливою. Мінськ зіграв позитивну роль. Ми потребували консолідації сильних міжнародних лідерів і нормандський формат дав нам це. Очевидно, що ситуація лишається складною. Нам досі вкрай важливо підтримувати такий формат переговорів і брати на себе подібні зобов’язання. З нашої сторони ми також вступили у формат, заснований Мінськими домовленостями. Ми слідкуємо за тим, щоб існував постійний канал для діалогу. Ми бачимо себе в якості координаторів, активних координаторів, які пропонують рішення.
— Ситуація загалом поліпшується?
— Я думаю, за час роботи місії ми втілили багато ідей і пропозицій, і зараз там не стріляють. Ми бачимо, що обидві сторони приймають такі умови. Це створює простір. Поліпшуються умови для прогресу на політичному рівні. Звичайно, досі стоїть багато завдань: децентралізація, вибори і формальності, які гальмують ці процеси. Але все одно зараз йде робота, йдуть дискусії, що саме по собі є позитивним елементом.
— Режим припинення вогню фактично не є перемир’ям. Багато людей не розуміють цього. Коли говориш з ними, вони навіть не знають, як це правильно називати: режим припинення вогню чи перемир’я. Чи ускладнює це процес переговорів? Бо хтось ставиться до цього як до припинення вогню, а хтось – як до фактичного встановлення миру на Сході, або принаймні як до спроби встановити мир.
— Так, звичайно. Різні люди з різних територій сприймають це по-різному. Я вважаю, для нас важливо мати правильне розуміння послідовності цих елементів. Для мене припинення вогню – це важлива передумова. Нам вдалося зупинити військові дії, створити простір для вирішення інших питань. Має бути процес, який включав би всіх учасників, щоб ми могли координувати його. Коли український уряд скаже нам, що є домовленість про проведення виборів там, і ці вибори будуть проведені на основі українського законодавства, ми зробимо все, що в наших силах, аби проконтролювати, провести спостереження.
Звичайно, нам потрібні умови, щоб практично це уможливити. Нам потрібен доступ. Його відсутність — це одна з проблем, з якою ми досі стикаємось. Особливо, на територіях, підконтрольних сепаратистам. Для виборів нам потрібен цей доступ. Нам потрібна гарантія безпеки для наших спостерігачів, і ми маємо бути впевненні, що зможемо вільно пересуватись і бачити, що насправді відбувається. Це сприяє більшій достовірності, це стане хорошою базою для стабільного середовища і надалі.
— Моє останнє питання про конфлікт загалом: у 2015-ому, ми майже не маємо збройних конфліктів. Кожен конфлікт впливає як на регіон, так і на світову спільноту. Це та ситуація, в якій зараз опинилась Україна. Наприклад, зараз в Європі криза через біженців, а Україна стала частиною цієї кризи. Ви маєте справу з геополітичними наслідками конфлікту на сході України. Як думаєте, люди вже зрозуміли, що цей конфлікт – не локальна криза, не локальна війна, чи цього розуміння в європейській спільноті ще нема?
— Я не впевнений. В ОБСЄ з цим проблеми нема. Геополітика, новий розподіл в Європі, для нас це зрозуміло. Діалоги, які йдуть в організації…
— От чому ми потребуємо участі ОБСЄ?
— Це нагадує нам атмосферу холодної війни. В іншій манері, в інших обставинах, але тим не менш. Але ззовні, якщо говорити про мої розмови зі ЗМІ, розмови з громадськістю, цього розуміння нема. Частково через те, що встановлювати безпеку сьогодні дуже важко, є дуже багато аспектів. Та сама міграційна криза – це теж питання безпеки, тероризм. У людей може бути уявлення, що це проблема України, проблема між Україною і Росією, або навіть винятково українське питання. Ми хочемо підкреслити: ні, це більше. Це питання, яке стосується безпеки в Європі, і це наша позиція. Інші конфлікти, наприклад, конфлікт у Грузії, теж складники тих самих питань. Необхідно встановити такі стратегічні відносини, які розглядають корінь цих проблем.
