Політична еліта України: мізки чи шлунок нації?

У вихiднi країна відзначила другу рiчницю революцiйних подiй, якi, як здавалося тодi, повернули її громадянам вiру в цiнностi свободи та у власнi сили.

У тi холоднi та кривавi мiсяцi Майдан вимагав передусiм справедливостi i повного зламу тодiшньої системи.

Представники теперiшньої влади в цi днi, напевно, багато говоритимуть про те, що два роки тому свiт побачив народження нової держави. Втiм, нинiшнi реалiї свiдчать про iнше: до вистражданого шляхом найвищої самопожертви
найкращих синiв України оновлення ще ой як далеко, констатує газета «Експрес» .

Змiни, реформи буксують. Корупцiя процвiтає. Безнадiя змiцнюється. Нашi сусiди за останнi двадцять рокiв побудували успiшнi держави. Ми — тупцюємо, а може, навiть деградуємо.

Чи не парадокс для країни, де люди вже вдруге змiнюють владу революцiйним шляхом?

У чому ж головна причина того, що країна змiнюється так повiльно? Пробуємо знайти вiдповiдь на це непросте запитання у розмовi з полiтологами Олегом Вiльховським, Iгорем Золотаренком та Олегом Осадчуком.

— Чому ж у нас так i не вiдбулися справжнi якiснi змiни?

О. Вiльховський: — Спершу з’ясуймо: хто повинен робити цi змiни? Правильно, влада, делегована народом. А хто у нас при владi? З 1991 року i до нинiшнiх днiв портрет української влади загалом незмiнний. Бо всi нашi керманичi упродовж понад двадцяти  рокiв — вихiдцi з одного середовища. I змiна декорацiй аж нiяк не впливає на рiвень їхнього сприйняття свiту.

Я не хочу сказати, що це геть дурнi люди, бо дурнi не заробили б мiльярди. Але це, безумовно, люди минулого. Їм чужi такi поняття, як здорова конкуренцiя, змагання iдей, iнтелекту.

I. Золотаренко: — Звiсно, певною мiрою вони дорожать своєю країною, бо вона їх годує. Можуть навiть бути її позiрними патрiотами, одягати вишиванки, носити брилi. Але тi правила гри, та система цiнностей, у якiй вони вiдбулися та збагатилися, їх цiлком влаштовують. Тому очiкувати вiд них добровiльного зламу цiєї системи може лише наївний. Змiнити країну й змiнитися самим означає для олiгархiчної влади добровiльно накласти на себе руки. Тож чи варто дивуватися, що реформи в нас не вiдбуваються i жити по-новому нiяк не виходить, незважаючи на всi мантри.

О. Осадчук: — Так, зараз влада вдає, що посилено ремонтує та оновлює державну машину. Але треба нарештi зрозумiти: у «Запорожцi» можна скiльки завгодно разiв змiнювати деталi, латати проiржавiле дно, навiть фарбувати його у металiк, але вiн нiколи не стане «Мерседесом». Для того щоб швидко i комфортно їхати, потрiбно викинути цей мотлох на звалище i почати з нуля будувати нове сучасне авто.

— Ось кажуть, що країна не змiнюється, бо люди пасивнi, не хочуть брати участь у полiтицi  i т. д. Це дiйсно головна проблема?

О. Вiльховський: — Нi, люди роблять свою справу, ходячи на вибори чи беручи участь у революцiях.

Далi — справа елiт. Нацiональна елiта — це авангардна частина нацiї, здатна взяти на себе вiдповiдальнiсть за долю громадян, визначити перспективи розвитку країни, забезпечувати прогрес у суспiльствi.

Яким нинiшнiм представникам влади притаманнi цi риси? Нинi українська елiта є радше антиелiтою, бо її формували колишня партiйна номенклатура, кримiнал, дика необуржуазiя i базарнi бариги. Якщо в нормальному суспiльствi елiта повинна виконувати роль мiзкiв суспiльства, то в нашому вона виконує винятково роль шлунка.

I. Золотаренко: — Про це, до речi, свого часу говорив ще Дмитро Донцов у працi «Дух нашої давнини»: «Суть нашої проблеми лежить у питаннi формотворчої будiвничої правлячої касти. Була та каста мудра, вiдважна та сильна морально — була й держава. Була вона слабка або вироджувалася й розкладалася — слабла й гинула держава».

О. Вiльховський: — У 1991 роцi багато закордонних експертiв вважали Україну майбутнiм свiтовим Клондайком. Що маємо натомiсть? За оцiнками ООН, за межею бiдностi нинi перебуває понад 80 вiдсоткiв українцiв. Менш як вiдсоток населення країни, до якого належить i нинiшнiй Президент, розпоряджається 85 вiдсотками нацiональних багатств України. Така ситуацiя на користь владi, бо бiдними легко керувати i манiпулювати.

— Отже, елiта в нас безвiдповiдальна, люди бiднi та безпораднi. Як зарадити в цьому становищi?

— Причину наших бiд треба шукати в собi, у нашiй психологiї, нашiй ментальностi. У нас немає вiри в себе та свої сили.

I. Золотаренко: — I якщо хтось думає, що така ситуацiя за кiлька рокiв змiниться сама собою, то це хибне переконання. За умови подальшого функцiонування такої латиноамериканської моделi вона в нас буде завжди.

— Хто ж перезавантажить країну, якщо, як ви стверджуєте, у нас немає елiти, декоративнi партiї та слабкi громадянськi iнституцiї?

О. Вiльховський: — Мусить з’явитися лiдер, який би зумiв iнтегрувати суспiльство та громадян довкола спiльних завдань i цiнностей, надихнув би i мобiлiзував нацiю.

— Але ж ви самi констатували, що нинiшня псевдоелiта пручатиметься появi лiдерiв нової формацiї. Як iз цим бути?

О. Вiльховський: — Ми вже довели всьому свiтовi, що здатнi без вказiвок зверху, без царського велiння творити справжнi дива: скидати диктаторiв, створювати армiю, боронити країну вiд вдесятеро сильнiшого агресора.

Це неправда, що полiтичнi умови в Українi не дозволяють з’явитися такому лiдеру. Повiрте, якщо вiн є, нiщо його не
зупинить. Вiн проб’є собi дорогу, органiзує команду, поведе за собою.

Хтось може назвати це новим вождизмом, вiрою в месiю. Вибачте, але так побудована людська природа, що у
суспiльствi домiнують лiдери.

На жаль, роль особи в iсторiї нiхто не скасовував. Неможливо уявити модернiзацiю тiєї ж Росiї без Петра I чи Сiнгапуру — без Лi Куан Ю. Вони вирiшували завдання надзвичайної складностi, витягували свої країни з iсторичної прiрви. Можна сперечатися про методи, але важко — про результати.

Якщо лiдер нового типу в нас ще не з’явився, отже, необхiднi умови ще не визрiли. А iнколи це справа Божої iскри, випадку. I деякi народи чекають на таку людину-лiдера столiттями.

— Отже, якщо такого нового лiдера ми сьогоднi не бачимо, то будемо i надалi програвати?

— Нi, дрiбнi успiхи чергуватимуться з поразками. Ми трохи багатiтимемо, трохи бiднiтимемо. Власне, буде те, що ми маємо уже понад двадцять рокiв.

Iсторичний прорив забезпечать той лiдер i та його команда, якi зможуть по-справжньому i вiддано служити країнi, точно знаючи, що i як робити.

У нас дiйсно дуже складна країна, дуже складне суспiльство, але iсторiя має приклади, що модернiзацiя вiдбувалась i в бiльш складних умовах.

Ми — на порозi чергової змiни поколiнь.

Я вiрю, що серед багатомiльйонного народу така група людей має неодмiнно з’явитися. Поява права голосу у великої кiлькостi молодих виборцiв дасть таким людям шанс прийти до влади демократичним шляхом у недалекому майбутньому.

Юрiй ГРИЦИК, газета «Експрес»