Середня зарплата у наших західних сусідів вже наблизилась до 1000 євро, а у нас ледь перевищує сто. Чому?
Трохи цiкавої статистики iз найновіших дослiджень: одну й ту ж саму роботу нiмець погодиться робити за 500 євро, фiнн – за 700, швейцарець – за 800. Зате українець радо вхопиться за неї, якщо отримає 100 євро. Подякує, ще й руку поцiлує. Дослідники запевняють, що при цьому відбирали для аналізу людей з однаковим рівнем освіти, пише газета “Експрес”.
Звiдки така чорна несправедливiсть? Адже i поляк, і чех, i українець виконують схожу за обсягом i складнiстю роботу, мають приблизно однаковий рiвень освiти.
Принизливо, правда ж? То чому праця європейця оцiнюється високо, а наш спiввiтчизник гарує за копiйки? Звичайно, можна традицiйно жалiтися на вiйну, економiчну кризу, недолуге управлiння державою. Але що цiкаво: тi ж самi автори дослiдження стверджують, що багато в чому самi ж працiвники i виннi, що заробляють мало. I нарiкати тут треба не лише на зовнiшнi причини, але й критично подивитися на себе.
У чому ж наша проблема? Ось що думають з цього приводу Том Купе, доктор економiки, науковий спiвробiтник Київської економiчної школи; Сергiй Подвисоцький, експерт з питань економiки Центру соцiального монiторингу та Марина Тарасова, коуч-тренер Школи професiйного розвитку.
— Чому ми так непродуктивно працюємо? Мало вчимося, лiнуємось?
Т.Купе: — У тому й парадокс, що, за статистичними даними, українцi є однiєю з найосвiченiших нацiй. Рiвень писемностi становить аж 99,7%. Ви маєте третє мiсце за кiлькістю випускникiв у галузi IT на рiк. Ви займаєте 13-те мiсце у свiтi (iз 144 країн) за кiлькiстю людей з вищою освiтою на душу населення. Вдумайтесь лише: ви випускаєте щорiчно 16 тисяч програмiстiв, 13 тисяч iнженерiв, 5 тисяч фахiвцiв у галузi авiацiйної промисловостi. Та мало яка розвинена країна може таким похвалитися!
Але бiда в тому, що українцi не вмiють трансформувати свої знання i навички у конкретнi справи, у працю. Насправдi не дуже зрозумiло, скiльки українцi встигають дiзнатися за тривалi роки навчання.
— Тобто, якщо говорити зовсiм вiдверто, то насправдi рiвень освiти у нас низький?
Т.Купе: – Що ж, якщо говорити суто про якiсть вищої освiти, тут ви дійсно займаєте лише 72-ге мiсце. Тобто, вона у вас посередня. Ось чому створюється ситуацiя, коли освiта не приводить до пiдвищення
вартостi працiвника. У дослiдженнi загальних професiйних навичок ви вже будете на далекому 87-му мiсцi у свiтi. Такий фахiвець, як самi розумiєте, не витримує конкуренцiї. А тому не може заробляти багато.
М.Тарасова: — Це неприємно визнавати, але ми працюємо по-га-но! Про який професiоналiзм можемо говорити, якщо за своїм фахом в Українi працюють лише 12% людей?! Ситуацiя насправдi катастрофiчна: 70% українцiв з вищою освiтою працюють не у тiй сферi, на що вчилися.
Хтось розчаровується в обранiй професiї ще в iнститутi. Деякi, пропрацювавши пiвроку за фахом, шукають себе в iншому. А багато хто вступає у будь-який iнститут, знаючи наперед, що ця освiта не знадобиться. Головне — отримати диплом, а далi “якось воно буде”. Тобто, 5 – 6 рокiв навчання часто витрачається намарно. Як результат, не маємо у потрiбнiй кiлькостi нi конкурентоздатних працiвникiв iз вищою освiтою, нi висококвалiфiкованих робiтникiв.
У Європi iнакше. Тут зазвичай професiя обирається свiдомо, i крок за кроком людина рухається до своєї мети. Вона все життя вдосконалюється як фахiвець у своїй галузi.
С.Подвисоцький: — Запитайте нашого працiвника: а що ви робите, щоб отримувати бiльше грошей? Вiн не зрозумiє. Бiльшiсть людей скажуть, що крутяться цiлий день, як бiлка в колесi, але нiчого не змiнюється.
М.Тарасова: — Iнодi я прошу на тренiнгах поставити собi простi запитання i дати чеснi вiдповiдi. Наскiльки ви включенi в життя органiзацiї, у якiй отримуєте свiй основний дохiд? Чи ви iнiцiативнi? Коли востаннє приходили до керiвництва iз насправдi цiнними iдеями, якi суттєво пiдвищують дохiд компанiї? Адже тодi у вас буде можливiсть “зробити кар’єру” i, вiдповiдно, отримувати вищу зарплату. Що ви робите для того,
щоб ущiльнити час, щоб зробити бiльше справ? Як би ви оцiнили себе, якби самi були начальником? Чому ви не змiнюєте роботу, якщо вас не влаштовує дохiд?
Прикро, але бiльшiсть цих питань викликають подивування. Людям на думку не спадає задаватись ними. Але ж ви мусите шукати на них вiдповiдi — на практицi, щодня. Бо це є не що iнше, як основа вашої цiнностi як фахiвця. Не чекати, коли хтось для вас щось зробить, щось запропонує. Шукати, вдосконалюватись,
пропонувати. Ми не звикли до цього. Бо знаємо з 17-ти рокiв, що простоїмо п’ять рокiв у черзi за дипломом, що якось складемо сесiю, якось влаштуємось на якусь роботу. I так само якось працюватимемо, нарiкаючи на те, що нас не цiнують.
С.Подвисоцький: — Чи знаєте ви, що у бiльшостi закордонних компанiй працiвник постiйно щось вивчає. Вiн самостiйно знаходить певнi курси, семiнари, тренiнги за своїм напрямом роботи i просить працедавця
оплатити їх – повнiстю або ж частково. Компанiї переважно iдуть назустрiч людинi. Вважається ненормальним, якщо впродовж двох рокiв працiвник не зробив нiчого для того, щоб вдосконалитись професiйно. Нiчого не вивчив нового, нiде себе не проявив? Тобi достатньо знання двох iноземних мов i третя тобi не потрiбна? Ти зупинився? То, мабуть, тебе все влаштовує. Ти не хочеш бiльших грошей. Але скоро ти втратиш i тi, що маєш.
А iнакше i не можна. Адже сучасний свiт змiнюється стрiмко. I ти не можеш бути висококласним фахiвцем лише тому, що колись вивчив свою справу в унiверситетi чи коледжi. А вiдтак, тебе обiйдуть iншi. Ти не витримаєш конкуренцiї. I вихiд один: або ти рухаєшся вперед, або скочуєшся вниз. Або заробляєш бiльше, або незабаром отримуватимеш менше.
М.Тарасова: — Доки ми не усвiдомимо, що “працювати” i “заробляти”, “навчатися” i “навчитися” — це рiзнi речi, доти нiчого не змiниться. Ми й далi жалiтимемось на бiднiсть.
Iрина ЛЬВОВА, газета “Експрес”
