На українській залізниці працюють корупційні схеми, прибутковіші ніж колись у ДАІ.
Днями польський підприємець-мільйонер, антикризовий менеджер і відомий рок-музикант Войцех Бальчун розпочав виконувати обов’язки голови «Укрзалізниці».
Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман про зарплату нового керівника «Укрзалізниці» ($1,5 млн на рік): «Амбітний план Бальчуна говорить про те, що ми заощадимо за перший рік роботи менеджменту не менше 7 мільярдів гривень. Ми не дозволимо нікому красти з державних підприємств. Залізниця має дати комфортні і якісні перевезення українським громадянам, а також – заробляти кошти для власної модернізації. Тож, заплативши кількасот тисяч гривень, ми зекономимо мільярди, які десятиріччями йшли по кишенях ділків»
Призначення такої колоритної персони як Бальчун на відповідальну посаду – дивина дивна для України. Лишень подивіться його найяскравіші кліпи. Круто – правда?! Чи буде поляк таким же крутим у шкіряному кріслі начальника, як і в рокерській «шкірянці», ми незабаром побачимо. А щоб він зі старту набрався робочого драйву, пропоную просту, але ефектну ідею: треба для початку пану Войцеху проїхатися нашими електричками! Тільки без попередження, щоб йому персонально не підігнали швидкісний Hyundai. Хай то будуть прості приміські електрички, котрими щодня пересуваються тисячі українців. Двох-трьох вояжів – навіть найближчими від Києва провінціями – вистачить, аби поляк зрозумів, куди потрапив. Правда, туалети гостю з Європи все-рівно краще не показувати – то видовище навіть не кожен загартований український пасажир витримає.
На все інше – нехай дивиться. На сміття у вагонах, брудні стіни, двері і вікна – які або не закриваються, або не відкриваються… Заодно з пасажирами поспілкується – ті, плюхаючи насіння прямо під ноги, рубонуть правду-матку про президента, уряд і «понаїхалих» міністрів. А ще в електричці очільник «Укрзалізниці» може зустріти контролерів, котрі так уміло працюють, що примудряються заробляти на проблемній галузі купу грошей. І це вже не жарт!
Свого часу я чимало поїздив електричками. Всякого надивився. Але нещодавній вояж відверто шокував.
Електричка Київ – Гребінка. Майже повна. Через годину дороги до вагону входять два контролери з ручними касовими апаратами. Квитки майже ніхто не показує, більшість дають гроші. На око бачу – по 5-7 гривень. (Вартість квитка до Гребінки – 15 грн.) Хтось щось каже, як мій сусід: «З Дарниці до Березані». (Хоча сів на станції Київ-Пасажирський і проїхав далеко за Березань – аж до Кононівки.) Хтось мовчки віддає купюри. Контролери машинально, не перераховуючи, ховають гроші у товсті портмоне. Через одного-двох пасажирів, навіть не питаючи звідки вони і куди прямують, вибивають квитки. «Необілечині» пасажири свого не вимагають. Всіх усе влаштовує.
Дорогою назад до Києва з нетерпінням чекаю перевірку. Думаю: то, мабуть, просто контролери такі нахабні трапилися… Й ось входять у вагон їхні колеги – приблизно на середині маршруту. І все повторюється один до одного! Показую квиток. Жінка, котра сидить навпроти мене, і дві дівчини-сусідки дають гроші. Контролер – знову без питань – вибиває квиток. Тільки для жінки. «А дівчатам квитки?» – голосно питаю. Контролер і ще пів вагону дивляться на мене, як на ідіота. «Оні нє просілі білєти!» – нахабно відповідає перевіряючий і швидко йде далі.
«Ви шо – вперше їдете?» – починає вчити уму-розуму жінка. І розповідає, що така взаємовигідна схема працює в електричках уже давно. І не лише на цьому маршруті. «Я реалізатор, – каже. – Часто мотаюся з Києва до Гребінки, Ніжина, Жмеринки… Скрізь таке…» Інформовані люди квитки на вокзалах не купляють. «Дають по дорозі десь по пятьорці – і все. Це економія…»
Я не став розказувати, що таке насправді – «економія». Лише зауважив: «Коли електричка зламається, і не буде грошей на ремонт, бо залізниця у збитку через недоплати, то ви перша будете кричати: «Яка погана влада, навіть електрички не їздять!» …Жінка лише знизала плечима: «Ну, всі ж так роблять…»
Чим обертається для залізниці «всі так роблять», можна лише приблизно уявити. Давайте хоча б отак примітивно порахуємо.
У нашому вагоні десь половина пасажирів їхала без квитків (вартість яких нехай у середньому 10 грн) і платила контролерам (нехай лише по 5 грн). Хоча цифри, скоріше за все, значно більші. Невелика частина з хабарів таки дістається «Укрзалізниці» – десь кожному третьому, як писав вище, «символічні» квитки контролери вибивали… Але загалом недоплата за квитки і «доплата» контролерам обертаються шаленими сумами!
Давайте для наглядності масштабуємо ситуацію. За рік «Укрзалізниця», за її звітом, перевозить близько 440 млн пасажирів. Свіжіших даних нема – але орієнтири маємо такі. За «залізничною» формулою – 3/4 пасажирів у нас перевозять електрички. Тобто десь – 330 млн у рік. Навіть якщо не половина, а лише третина з них (110 млн) не беруть квитки і платять контролерам – уявляєте, які у держави збитки, а в когось – прибутки?!
У кого? Звичайно, не всі ті шалені гроші осідають у кишенях контролерів. Я знайшов серед знайомих машиніста, який ще донедавна ганяв електрички (12 років!), а зараз на пенсії. Розпитав його про роботу контролерів.
Деталей не знаю, але, впевнений: там схема ще крутіша, ніж колись у ДАІ! І заробітки на порядок більші! – розказує знайомий. – Ми у схемі не були! Та, ясна справа, чули про те, як заробляють на квитках. Зібравши гроші в електричках, контролери передають «данину» начальнику зміни. Той далі – своєму керівництву, і так аж самий верх… Колись на нашій нараді по залізничному вузлу зайшла мова про контролерів… Але начальник сказав, як відрізав: не лізьте туди і навіть не згадуйте. Там мільйони крутяться… Розумієте? То мовчіть! Ваше діло – возить!
Впевнений, що багато працівників «Укрзалізниці» знають про оборудки з квитками. Але мовчать. Хтось «у долі» або заробляє на інших маніпуляціях, – їм, звісно, не до откровень. Інші бояться виступати проти системи – тут не лише роботу можна втратити… А комусь просто байдуже… Так і далі триватиме? Чи будемо ламати схеми, пане Бальчун?
