Попри росiйську агресiю, частина наших спiввiтчизникiв i далi їздить до Росiї заробити копiйку-другу

Таких не сотнi й не тисячi, а десятки тисяч. Навiть сьогоднi, у час фактичної вiйни з пiвнiчним сусiдом, хтось i далi працює на нього, заробляючи собi на хлiб, пише газета «Експрес».

Як ставитися до таких людей? Вважати їх зрадниками? Адже щодня ми маємо повiдомлення зi сходу України про загиблих i поранених солдатiв. Знаємо, що путiнськi снаряди забрали не одне дитяче життя. Що сотнi тисяч людей залишилися без домiвок i змушенi починати життя спочатку на новому мiсцi. То чому ж замiсть того, щоб брати до рук зброю й вiдстоювати свою землю, хтось йде шукати ласки у ворога?

Над цим непростим питанням ми розмiрковуємо з Олексiєм Позняком, кандидатом економiчних наук, завiдувачем мiграцiйного вiддiлу Iнституту демографiї та соцiальних дослiджень iменi М.В. Птухи НАНУ, Олександром Желтухiним, директором кадрової агенцiї, Назарiєм Лозинським, настоятелем храму Йоана Золотоустого УЦ КП, та вiдомим музикантом Сергiєм Фоменком, лiдером гурту «Мандри».

— Як ви думаєте, що спонукає деяких українцiв їздити на заробiтки до Росiї навiть у час вiйни?

О. Позняк:

— Колись ми були в однiй державi, i традицiйно, вiд самого початку незалежної України, найбiльше трудових мiгрантiв їздили власне до Росiї. Причини зрозумiлi: найдовший кордон i найлегший його перетин: без вiз, навiть без закордонного паспорта. У багатьох людей у Росiї були родичi, друзi, хтось мав робочi зв’язки. Не дивно, що саме до Росiї спрямовувався найпотужнiший потiк трудової мiграцiї з України.

Але з роками кiлькiсть українцiв, якi їздять на заробiтки до Росiї, скорочувалася. Це був природний процес, вiн розпочався ще до вiйни. Порiвняйте: якщо у 2008 роцi понад 50% загальної кiлькостi наших трудових мiгрантiв перебували власне у РФ, то у 2012-му таких було лише 43,2%. Натомiсть зросла кiлькiсть наших заробiтчан у країнах Євросоюзу. Для прикладу: у Польщi за цi чотири роки кiлькiсть українцiв-заробiтчан збiльшилася з 8% до 14,3%. Якщо подивимося на давнiшi роки, то побачимо втiшну картину: у 2000 роцi громадяни України  становили 30% iноземних працiвникiв у Росiї, а в 2010-му — лише 10%.

Частина трудових мiгрантiв, якi завжди їздили на роботу до Росiї, тепер переорiєнтовуються на iншi пострадянськi країни, передовсiм на Бiлорусь та Казахстан.

О. Желтухiн:

— Справдi, значна частина тих, хто працює за кордоном, тепер волiють заробляти у країнах ЄС. По-перше, заробiтки в європейських країнах iстотно вищi, нiж у Росiї, по-друге, порiвняння умов життя та працi, рiвня гарантiй трудових прав також не на користь Росiйської Федерацiї. У ЄС нашi люди задiянi в домашньому й сiльському господарствi, для них є мiсця на заводах i фабриках. I важливо, що є перспектива для українцiв з освiтою: ти можеш влаштуватися в медичний заклад, тебе вiзьмуть на добру зарплату, якщо ти фаховий iнженер чи працiвник IТ-сфери. А з Росiєю iнакше. Тут, по сутi, один варiант: приватна будова в районi Москви або Санкт-Петербурга. Все! Ти житимеш у бараку з вихiдцями з азiйських країн, якщо пощастить — у дерев’янiй халабудцi зi своїми. Ти не можеш розраховувати на медичну допомогу або ж платитимеш за неї шаленi грошi. Та й заробiтки тут нижчi.

Якщо в країнах ЄС можна заробити 900 — 1200 євро, то в Росiї середня оплата працi нашого заробiтчанина — 300 — 500 євро. Ти можеш влаштуватися на лiто вожатим дитячого табору в Словаччинi або Чехiї й отримати 200 євро на мiсяць, збирати печерицi в Польщi за 600 євро, а попрацювати перукарем чи масажистом у Дубаї (ОАЕ) за 700. Це означає, що пiвроку гастарбайтерства в розвинутiй країнi дає в пiдсумку змогу забезпечити на батькiвщинi до року комфортного життя. У Росiї так не заробиш. Ця причина, а також посилення правил для трудових мiгрантiв у Росiї (вони можуть перебувати тут тепер до 90 дiб, потрiбен дозвiл на роботу), девальвацiя рубля безумовно вплинуть на подальшу переорiєнтацiю трудової мiграцiї з РФ до ЄС та iнших країн.

— I все ж таки їдуть… Чому?

О. Позняк:

— Бо, як не крути, це все-таки бiльше, нiж 3 — 5 тисяч гривень, якi ти можеш отримати на батькiвщинi. Для людей з регiонiв i сiльської мiсцевостi заробiтки в Росiї дуже високi. А головне,
для бiльшостi жителiв України, включно iз захiдними регiонами, це й далi легший варiант виїзду за межi країни й можливiсть швидкого заробiтку.

— Чи засуджуєте ви тих, хто працює у ворога?

С. Фоменко:

— Може, не засуджую, але точно — я не розумiю їх. Перестав спiлкуватися з багатьма моїми колегами по шоу-бiзнесу через те, що вони гастролюють у РФ. Це просто сором. Твоя мама говорить українською, вишиванку носить, а ти, коли твою країну топче рашистський кацапський
чобiт, їдеш у Москву й кокошник росiйський примiряєш. Знати, скiльки наших громадян загинуло через цю росiйську навалу, i скакати на сценах росiйських мiст — не те що аморально, це цинiчно.

Щодо простих трударiв, то й тут не схвалюю їхнього вибору. Бо якi б виправдання ми не шукали, але правда така: це добровiльне рабське заробiтчанство у станi ворога. Це принижує нашу людську гiднiсть, шкодить iмiджевi нашої державi за кордоном. Чому однi знайшли в собi сили полишити теплi робочi мiсця, закинути бiзнес i взяли до рук зброю, а iншi виправдовуються: «Я мушу годувати родину»? Як на мене, можна знайти iнший спосiб прогодуватися, анiж заробiтчанством у ворога. Уявiть, що оголосили вiйськовий стан i закрили кордон iз Росiєю. Що буде тодi? Не виживуть тi, хто звик працювати на росiйських будовах? Виживуть, бо знайдуть iншi способи заробiтку. Але чому ж не знайти їх тепер?

о. Назарiй:

— Насправдi ви не знайдете в Бiблiї чiткої однозначної вiдповiдi на те, чи можна заробляти в такi часи на територiї держави-агресора. I зрозумiло, що це питання вибору для кожної людини. Морально працювати у ворога? Звичайно ж, нi. Але з мого боку було б ще бiльш аморально засуджувати пересiчного українця, який їде в Росiю за їжу i хлiб для своїх дiтей. Чому? Бо вiн бачить, що державнi мужi, починаючи вiд перших осiб держави, ведуть там свiй бiзнес. Цiлком легальний, зауважте. З мiльйонними виплатами податкiв до держбюджету РФ. I це власне тi грошi, якi потiм iдуть на кулi й гармати, щоб убивати нас. А простий чоловiк заробить кiлька тисяч рублiв, приїде додому й обмiняє їх на гривнi, тут i витратить. I податкiв росiянам не заплатить, бо працює здебiльшого нелегально.

То хто, скажiть, грiшить бiльше? Той, хто намагається якось вижити, чи той, хто безсовiсно думає про величезний прибуток, не гребуючи нiчим? Саме на урядi, Президентовi особисто лежить вiдповiдальнiсть за нинiшню ситуацiю. I вони мусили б зробити так, щоб «маленький» українець i голови не повертав у бiк РФ, мiг тут заробити. Бо ж Європа, погодьтеся, не всiм доступна. Ти мусиш заплатити за запрошення, вiзу, медичне страхування. Ти маєш вiддати половину зароблених грошей посереднику, який знайшов тобi роботу. Тож для багатьох Росiя — набагато вигiднiший економiчний варiант.

Предыдущая статьяЧто принял Сейм Польши? Перевод резолюции о признании геноцида на Волыни
Следующая статьяКакими будут последствия признания Волынской резни геноцидом