Чи повалить Тимошенко Порошенка?

Тимошенко, здається, вирішила, що час, який вона, так би мовити, перебувала в засаді, добігає кінця. Останні заяви політика не залишають сумнівів щодо її стратегічних планів, пише expres.ua.

“Перший вибір у людей — це споживати ті “мантри” Президента і його оточення та терпіти все, що вони пропонують, терпіти, поки всі експерименти зроблять над країною. Друге — це демократичні перевибори до парламенту. І третій вихід: якщо тупик — тоді право на повстання”, — безапеляційно заявила лідер “Батьківщини”.

Твердження, що дострокові вибори дестабілізують країну, Юлія Тимошенко вважає “мантрою, яку нав’язують провальні політики країни”. “Сьогодні 91% людей у країні вважають, що влада веде країну у неправильному напрямку, — каже вона. — Я вважаю, що дострокові парламентські вибори — це єдиний вихід. Хто їх не хоче? Їх не хочуть збанкрутілі політики, їх не хоче “Народний фронт” з Яценюком, який продовжує все вирішувати не у ваших інтересах… Не хочуть нові обличчя, які ні на що не здатні”.

При тому Тимошенко нагадала, що Україна вже два рази повставала, і, за її словами, “два рази через маніпуляцію свідомістю, через пропаганду ті ж самі клани приводили своїх маріонеток”. Висновок? Лідер партії переконана, що люди “мають або далі терпіти цю наругу над країною, терпіти величезний вибір корупції, або боротися і йти вперед”.

Тимошенко недвозначно дала зрозуміти, що Рубікон перейдено. Але чи реалістичні наміри колишньої дворазової прем’єрки повалити Порошенка — тим чи іншим способом і втретє очолити уряд країни або й зайняти головний кабінет на Банковій? І як усе може відбутися?

Ми спробувалди знайти відповіді на ці питання в розмові з Іриною Бекешкіною, керівником фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, Олексієм Антиповичем, керівником соціологічної групи “Рейтинг”, та Михайлом Басарабом, кандидатом політичних наук.

— Чи має нині Юлія Тимошенко досить сильну організацію та політичну підтримку, щоб провести радиклаьний демонтаж нинішньої влади? І. Бекешкіна: — У “Батьківщини” нині найвищий рейтинг. А якщо в партії перший рейтинг, то тих, хто хоче докластися грішми у її кампанію, ніколи не бракує.

М. Басараб: — Так, великий капітал переважно не цікавлять ідеологічні засади партій — для них програми конкретних політичних сил мають другорядне значення. Лобісти хочуть обстоювати свої бізнесові інтереси, тому орієнтуються зазвичай на рейтинги партій. Класичний приклад: капіталіст Григоришин, який  фінансував Комуністичну партію.

А чим вищим стає рейтинг партії “Батьківщина”, тим вищий інтерес бізнесу до неї. А це і гроші, і медіа, і адміністративний ресурс. Тому Тимошенко у сьогоднішній ситуації може зібрати чималі ресурси, якщо далі подаватиме сигнали, що готова повалити Порошенка.

— Якою, на вашу думку, буде тактика Тимошенка для досягнення проголошеної мети?

І. Бекешкіна: — У найближчі місяці “Батьківщина” намагатиметься втримати контроль над  порядком денними політичної дискусії в Україні. В інтересах Тимошенко, щоб теми соціальної несправедливості, корумпованої влади, правового свавілля були головними для обговорення. Це основне тактичне завдання партії “Батьківщина” та її ситуативних політичних союзників. Власне, нині “Батьківщина”, партія Ляшка, «Опозиційний блок» і деякі менші політичні сили прагнуть задати цей порядок денний для українських політичних диспутів.

М. Басараб: — Юлії Володимирівні вигідно підігрівати тему соціальної несправедливості. Це її стихія. Перебуваючи в опозиції, Тимошенко завжди працювала на цій проблематиці й нарощувала цим рейтинг (під час кожного з двох прем’єрств Тимошенко її рейтинг, навпаки, зазнавав важких ударів)… Як умілий демагог, вона вміє працювати на емоціях простих людей, переконати їх у тому, що щиросердо співпереживає з ними через їхні матеріальні проблеми і сповнена рішучості боротися за народне щастя.

Друге. Політичними кулуарами гуляє інформація про те, що Тимошенко має негласний політичний альянс з “Опозиційним блоком”. Зважаючи на комплекс обставин, “Опозиційний блок” поліпшив свої показники на сході і півдні країни. З поведінки Тимошенко можемо зробити висновок, що ситуативні домовленості “Батьківщини” і “Опозиційного блоку” цілком ймовірні. Важко згадати, коли вона критикувала екс-регіоналів.

— А навіщо “Батьківщині” негласно координувати дії з “Опоблоком”? Який стратегічний задум може бути за такими тактичними діями?

М. Басараб: — Дії Тимошенко впродовж останніх тижнів вказують на те, що її стратегічний задум передбачає не тільки завдання добитися позачергових виборів. Вона прагне виборів, у яких основними опонентами перед виборцем постануть партія “Батьківщина” і “Опозиційний блок”. Це елементарне відтворення традиційного розподілу країни на два цивілізаційні табори (умовно помаранчевого і синього), у якому виборці будуть примусово поставлені перед “вибором без вибору” — голосувати не за кращу з багатьох політсил, а проти тієї, яку вважають найгіршою.

Кожен з нас мимоволі буде змушений у цьому протистоянні “не на життя, а на смерть” підтримувати найсильнішого опонента ворожої політичної сили. Якщо проти “Опозиційного блоку”, то ти за Юлю. Іншого вибору немає. Саме так були змодельовані президентські вибори 2010 року, які Юлія Володимирівна, щоправда, програла, бо йшла на них не звично — як полум’яний опозиціонер, а як голова уряду. Через це тоді такий план ЮВТ провалився.

І. Бекешкіна: — Нині все могло б бути інакше, зважаючи на те, що вона знову виступає у найзрозумілішому для своїх потенційних виборців образі.

— Яких дій у наближчі тижні-місяці чекати від Тимошенко?

І. Бекешкіна: — Суто в рамках політичного процесу, без масштабного задіяння вулиці, домогтися перевиборів Тимошенко не зможе. Бо, як уже сказано, з нинішніх парламентських фракцій однозначно зацікавленими у перевиборах на цей момент, лише “Батьківщина” і “Опозиційний блок”. Може, ще Ляшко був би не проти. Блок Порошенка, чий рейтинг дуже знизився, і “Народний фронт”, чий рейтинг практично зник, аж ніяк не зацікавлені в такому сценарії. Найімовірніше, наразі не зацікавлена і “Самопоміч”, позяк нині вона має приблизно такий же відсоток підтримки, який здобула на останніх виборах.

Отже, депутатів, які потенційно можуть запустити механізм розпуску нинішньої Ради, явно замало навіть у тій половині парламенту, яка сформована за партійними списками. А ще ж є друга половина парламенту — депутати, обрані в мажоритарних округах. Вони напевно не хочуть дострокових виборів.

— Отже, кажучи про позачергові вибори як пріоритет, а про повстання — лише як про крайній захід, насправді Тимошенко лукавить? Вона просто не має іншої можливості взяти владу, як через повстання? Чи реально нині зробити це?

І. Бекешкіна: — Тут, справді, єдиний шлях для Тимошенко до дострокових виборів — дуже жорстка політична й економічна криза, яка спричинить масові виступи. Тоді так — відставка уряду, й перевибори ВР стають реальним сценарієм. Хоча це дуже небезпечний сценарій: нині стільки людей з доступом до зброї та свіжим досвідом її застосування, що так званий третій Майдан був би дуже небезпечним для країни.

М. Басараб: — Як показують і нинішня соціологія, і вся новітня історія України, голодних бунтів, на які людей накручує Тимошенко, у нас ще не було. Я більше схильний вірити, що масові протести можуть розпочатися лише тоді, якщо влада піде на явну капітуляцію перед Росією, вирішить “почути” Донбас. Тоді можливий масовий протест, аж із застосуванням сили.

О. Антипович: — Нині ми, соціологи, справді не фіксуємо в суспільстві налаштованості на масштабні протестні виступи, які можна було б трактувати як наближення революції в мирній чи навіть збройній формі. Однак це нічого не означає, бо дослідження протестних настроїв у нас ніколи не корелюються так близько з реальним виходом людей на вулиці, як, скажімо, замірювання електоральних настроїв із подальшим результатом виборів. Якщо на виборах українці здебільшого підтверджують бюлетенями ті відповіді, які давали соціологам респонденти, то на акції протесту люди виходять доволі спонтанно. Досить того, щоб людям накипіло на душі, а далі вже від збігу багатьох обставин залежить, виведе це невдоволення людей на вулиці чи ні.

— А нині людям накипіло?

О. Антипович: — Ми не фіксували цифри, яку назвала Юлія Володимирівна, — 91% українців, переконаних у тому, що ситуація у Україні розвивається неправильно. Але останнє наше замірювання показало близько 70% таких невдоволених, це теж багато.

З другого боку, значне переважання кількості громадян, невдоволених станом справ у країні, — це традиційна українська ситуація геть за всіх президентів і урядів (за винятком перших медових місяців після вступу кожного Президента на посаду, тоді люди трохи оптимістичніші).

І. Бекешкіна: — До речі, якщо термін “повстання” Юлія Володимирівна вживає не лише задля ефектності, то слід добре розуміти, про що саме вона говорить. Розгортаємо підручник: “Повстання — це масовий збройний виступ проти всатновленого страну речей”. Саме збройний! Маю сказати, якщо повстання таки стане реальністю, то, найімовірніше, до влади можуть прийти зовсім інші політичні сили, ніж ті, хто сподівається ним скористатися.

Андрій ГАНУС

Фото nv.ua