В українській політиці вимальовується нова лінія протистояння: антикорупційники проти корупціонерів

Перший табір — це Національне антикорупційне бюро, підтримуване зусиллями Заходу, і невелика група українських політиків, які підтримують його діяльність. З другого боку — корумповане оточення Порошенка і Яценюка, яке, власне і стало останніми місяцями об’єктом пильної уваги антикорупційного відомства, пише Експрес.

Спершу Охендовський, потім Насіров, далі Мартиненко… У кулуарах подейкують, що НАБУ впритул наблизилося до Яценюка і лише позиція західних партнерів поки що рятує його від неприємностей. На Заході побоюються, що арешт Яценюка може остаточно, але передчасно розвалити крихку коаліцію у парламенті. Утім, як виглядає, найцікавіше — попереду.

«Мартиненко, фактичний керівник фракції «Народного фронту», у парламенті був другий у списку, а перший, хто небезкорисно опікує банду грабіжників, — Яценюк», — написав Міхеїл Саакашвілі, товариш якого працює першим заступником голови Національного антикорупційного бюро. Ще раніше він заявляв, що не заспокоїться, доки Яценюк «не відповість по всій строгості закону, доки назад не принесе награбовані мільярди гривень, тому що тільки за два роки його уряд завдав на понад 8 млрд. дол. прямих збитків».

Звісно, у цій ситуації оточення і Порошенка, і Яценюка нервується. Дійшло до того, що Банкова розіслала “темники” депутатам партійної фракції, аби ті вміло виправдовували заходи посилення тиску на антикорупційників — громадянських активістів.

Адміністрація Порошенка радила робити акцент на тому, що нинішні “представники громадськості — це завтрашні політики”.

“Я думаю, що це дуже поганий сигнал, — заявив народний депутат Мустафа Найєм. — Це сигнал про стан справ у їхніх головах. Люди, які сидять у високих кріслах, не зупиняють злодійства. Крім того, стежать за тим, як крадуть інші. І раптом з’являється така ініціатива. Якого взагалі дідька люди, які самі крадуть, зобов’язують громадськість звітувати про свої доходи? Це не надто відрізняється від тієї конфігурації, яка була в голові у Януковича. По суті, адміністрація Порошенка тепер дійшла саме до тієї конфігурації», — заявив Найєм.

Не менш гостро висловилася народний депутат Світлана Заліщук: “Виявилося, що гарант не проти “грантоїдів”, гарант проти гарантоїдів».

На переконання депутатів-антикорупційників, роздратування керівної верхівки надто активними організаціями переросло у відкрите протистояння: влада проти громадянського суспільства. Антикорупціонери, які раніше були партнерами влади, тепер офіційно стали її конкурентами.

Наразі політиків-борців із корупцією небагато — у парламенті лише приблизно півтора десятка. Але є такі й поза межами Верховної Ради, зокрема в лавах “Руху нових сил” Міхеїла Саакашвілі.

У що може перерости цей непростий двобій?

“Якщо таких, як Мартиненко, затримають багато, влада просто фізично не зможе всіх їх звільнити, — упевнений екс-заступник генпрокурора України та колишній перший заступник головного прокурора Грузії Давид Сакварелідзе. — Тому нам потрібно максимально підтримувати будь-яку ініціативу НАБУ й привертати увагу суспільства до подій, щоб усі відчували, що Україна змінюється».

Сакварелідзе переконаний, затриманням Мартиненка та Насірова детективи Національного антикорупційного бюро не обмежаться. “Якщо НАБУ продовжуватиме в тому ж дусі, — якщо таких насірових і мартиненків з’являтиметься більше, ми реально дійдемо до румунського сценарію, коли гучні корупційні викриття зумовили зміну чинних псевдоеліт”, — заявив він.

Що ж це за “румунський сценарій”, про який сьогодні часто згадують? Наскільки ймовірно, що румунські події повторяться в Україні? І до чого може призвести новий виток справ проти корупціонерів вищого гатунку?

Про це —  у розмові з Давидом Сакварелідзе, головою правління Антикорупційної ради України Богданом Яким’юком та виконавчим директором “Transparency International Ukraine” Ярославом Юрчишиним.

— Що саме маєте на увазі, кажучи, що ситуація в нашій країні може розвиватися за румунським сценарієм?

Д. Сакварелідзе: — В Україні ситуація дуже схожа до тієї, що була на початку 2000-х у Румунії. На той час у Румунії, як і нині в нас, процвітала корупція. Румуни взялися до серйозної боротьби з нею. Створили Національний антикорупційний директорат (аналог нашого антикорупційного бюро). Туди прийшли люди, які почали розслідувати справи проти представників вищих ешелонів влади. Пересадили майже всю корумповану політичну еліту, точніше, псевдоеліту. Це дало поштовх новому руху, оновленню вищих політичних еліт. Те саме, я вважаю, може бути в Україні.

— Чи згодні ви з такою думкою?

Б. Яким’юк: — Серйозні зміни в румунському антикорупційному  директораті відбулися тоді, коли його очолила Лаура Ковесі, до того генпрокурор Румунії. Призначив її на керівну посаду екс-президент Траян Басеску (це було 2013 року). А чинний глава держави Клаус Йоганніс (прийшов до влади 2014-го) підписав указ про продовження мандата Лаурі Ковесі до 2019 року, продемонструвавши таким чином політичну підтримку. До слова, головною програмною тезою президента Йоганніса було “створення політичного класу без корупції та хабарництва”.

Що цікаво, за неповні чотири роки керівник румунського антикорупційного бюро Лаура Ковесі домоглася небаченого досі результату в Румунії: на лаві підсудних опинилося 890 осіб — від колишніх міністрів та екс-депутатів парламенту та Європарламенту до брата екс-президента Румунії Траяна Бесеску (Мірчі Бесеску) й сина екс-президента Молдови Петра Лучинського (Сергія Лучинського), колишнього прем’єра та колишніх спікерів сенату країни. Антикорупційне управління в Румунії нині має 60% підтримки населення.

— Що дає підстави припускати, що і в нас очищення владної верхівки може піти за румунським сценарієм?

Д. Сакварелідзе: — Україна — чудова країна з прекрасними людьми та багатими ресурсами. Та, на жаль, нині вона перебуває у заручниках олігархату, який має владу й щодня краде прогрес та добробут у кожного українця. Коли вбивають політичний процес, скажімо, закривають медіаресурси для опозиційних політсил, не допускають середній клас у політику (а якщо допускають, то роблять його співучасником “дерибану” або знищують), залишається декілька своєрідних віконець для змін. Таким віконцем може стати Національне антикорупційне бюро.

— Що саме може стати поштовхом до змін?

Д. Сакварелідзе: — Зазвичай такий поштовх дають масові рухи й протести або гучні справи. Для прикладу, така людина, як Насіров, потенційно є одним з головних свідків у майбутній справі проти самого Порошенка. Справу проти Насірова розвалити в суді буде неможливо. Владі доведеться сховати його, тобто вивезти з країни, або прибрати — отруїти чи пристрелити. Тому, тільки-но Насіров відчує неминучість свого покарання, він може дати свідчення проти Порошенка. Хоч у нас немає закону про імпічмент президента, але реальні свідчення висітимуть над ним дамокловим мечем. До речі, саме зі свідчень проти високопосадовців почалась боротьба з корупціонерами в Румунії.

Президент Порошенко нині “в курсі” всіх корупційних схем та потоків, які дають мільйони — починаючи з нелегального експорту горіхів, тендерів на користь кумів і знайомих та закінчуючи поборами з митниць для голови Державної фіскальної служби. Він пов’язаний з Мартиненком, Ахметовим й іншими олігархами. Як тільки смикнеш одну нитку, всі решта “ляжуть”.

Тому-то й нинішні високопосадовці дуже болісно реагують на кожен рух проти їхніх мартиненків і насірових.

— Та чи маємо ми сформовану систему правоохоронних органів, яка б дозволила карати корупціонерів вищого гатунку так, як це роблять у Румунії?

Б. Яким’юк: — Для нас важливо не те, щоб було затримано якомога більше посадовців-корупціонерів, а щоб була невідворотність покарання. Нині антикорупційне законодавство дозволяє це робити, але механізми покарання гальмують. Тому що в нас інфікована судова гілка влади. І всі справи, коли вони доходять до судів, розбиваються вщент. Нам потрібна система антикорупційних судів.

На жаль, політичної волі для серйозної боротьби з корупцією на рівні Президента і прем’єра країни немає. Якщо Петро Порошенко останнім подав свою електронну декларацію восени, якщо Національна рада з питань антикорупційної політики при Президентові не проводить засідань, не виступає з ініціативами, то про що можна говорити?

Влада всіляко гальмує антикорупційні розслідування, розвиток антикорупційних органів, їхню діяльність. Водночас і далі розкрадає бюджетні ресурси через тіньові схеми або легалізовані на рівні законів різні ланцюжки. Ми перебуваємо в умовах олігархізації. Ще Аристотель казав, що це найгірша форма правління. Доки олігархи будуть у владі, доки йтимуть у політику, доти оновлення країни не відбудеться.

Я. Юрчишин: — У Румунії на час гучних затримань був європейський рівень судочинства. Суди були доукомплектовані. Судді не були настільки корумповані. У нас же в Солом’янському суді столиці, який розглядає справи про велику корупцію (оскільки в Солом’янському районі Києва зареєстроване НАБУ), є лише двоє суддів, які можуть розглядати ці справи. Через недоукомплектацію, через проблеми в судовій системі…

Чому говоримо про потребу в антикорупційному суді? Тому що та реформа, яка розпочалася згори донизу — від Верховного суду до судів першої інстанції, триватиме 5 — 7 років. У нас 5 — 7 років немає. У нас рівень загроз такий, що нам потрібно давати вироки вже і зараз. Але суди в тому стані, в якому є нині, не готові ухвалювати кінцеві рішення проти корупціонерів.

Ми бачимо можливість створення у межах року антикорупційного суду.

Д. Сакварелідзе: — Сьогодні у нас, на жаль, немає монолітної правильної правоохоронної системи, де суд, Антикорупційне бюро, прокуратура, оперативні служби працювали б синхронно та відповідали б сучасним вимогам. Але є декілька острівців свободи — патрульна поліція, НАБУ, які працюють завдяки значній громадській підтримці.

Саме НАБУ, зрозуміло, не впорається, бо влада ламатиме справи через суди, допомагатиме затриманим через СБУ, підкуповуватиме суддів, шукатиме будь-які лазівки для їх звільнення. Але я думаю, що на перехідному етапі можна знайти 30 — 35 суддів, які б розуміли виклики сучасної української держави й сумлінно працювали. Країна перебуває нині в стані реанімації. Упевнений, 30 порядних суддів разом із НАБУ можуть здійснити істотний перелом.

— Як вважаєте, а чи готове українське суспільство активно підтримувати очищення країни від корупціонерів? Румуни, для прикладу, вийшли на масові акції протесту, коли влада хотіла запровадити амністію для корупціонерів (це було на початку року) і не дозволили цього зробити.

Б. Яким’юк: — Суспільство розуміє, що корупція є загрозою національній безпеці і гальмом для розвитку України. Але, будучи зневіреними в тому, що можуть досягти результату, наші громадяни недостатньо активні. Вони хочуть, щоб хтось за них усе зробив. Насправді люди, опинившись на межі бідності, ніколи не зможуть поставити суспільні інтереси вище за особисті. Тому що думають передусім про те, як прогодувати сім’ю. Понад те, самі вдаються до незаконних дій, аби отримати якісь додаткові доходи. Тому насправді тих, хто би міг вийти на протести через корупцію у владі, в нас дуже мало.

Д. Сакварелідзе: — На жаль, суспільство не довело до кінця розпочатого на Майдані. Розслабилося і довірило керування державою тим самим клептократам, які керували раніше. Ви подивіться, кого обрали Президентом — одного із засновників Партії регіонів, людину, яка майже завжди була у владі. Порошенко чудово розуміється у тих бізнес-іграх, які були за Кучми та Януковича і які дозволяли учасникам тих ігор заробляти мільярди й почуватися комфортно. Тепер ці люди у владі. Народ подумав, що вони мають
якийсь досвід керування країною. Але це абсолютна помилка.

Громадськість повинна бути активнішою. Подивіться: фактично ми, громадянське суспільство, змусили так званий суд виконати свою функцію у справі проти Насірова. Ми ж не просили суддів чинити незаконні дії. Ми просто вимагали виконання судових повноважень: щоб суддя не ховався, не вимикав телефони, не чекав вказівок із Адміністрації Президента, а просто прийшов та ухвалив рішення. Так треба діяти постійно.

— А чи є у нас політичні гравці, готові докласти максимальних зусиль для того, щоб боротьба з корупціонерами була не декларативною, а ефективною?

Д. Сакварелідзе: — Потрібні серйозні політичні зміни. Середній клас повинен об’єднатися довкола реальних практиків, які вже щось робили, але яким не дали довести розпочате до кінця. Такі люди повинні зайти в парламент, у владу. Домогтися, щоб таких інститутів, як НАБУ, було більше.

До нас хвиля змін доходить, але дуже повільно. Потрібні відчайдушні ідеалісти. Думаю, серед політиків такі знайдуться.

Б. Яким’юк: — Є політсили, як-от “Рух нових сил” Саакашвілі, “Демократичний альянс”, які готові працювати на країну. Нині влада намагається очорнити рух Саакашвілі. Бо розуміє, що це для них реальна конкуренція і що прихід до влади людей з команди екс-президента Грузії може призвести до того, що будуть гучні затримання й арешти корупціонерів. А це даватиме поштовх для демонтажу системи.

Чому так кажу? Тому що вивчав досвід Грузії, їздив туди у відрядження, бачив, як працюють тамтешні антикорупційні органи. Саакашвілі насправді цікавить слава, а не гроші. Він з його зв’язками вже давно міг би бути мільярдером, але не є ним. Саакашвілі хоче стати історичною постаттю, тому може продемонструвати ефективну роботу в боротьбі з високопосадовою
корупцією.

Предыдущая статьяЛе Пен уверена в победе во втором туре выборов во Франции
Следующая статьяВ Украине повысили прожиточный минимум