Вже наступного тижня кордони Іспанії можуть змінитися. Принаймні, в цьому переконує весь світ влада Каталонії – одного з найбагатших регіонів Іспанії. В неділю тут може відбутисяреферендум про відокремлення Каталонії та про створення нової держави на карті Європи.
Фраза «може відбутися» вжита не випадково: Мадрид робить усе можливе, щоби запобігти цьому. Уряд вважає волевиявлення нелегітимним та обіцяє його організаторам кримінальне переслідування за сепаратизм.
За кілька днів до «референдуму 1-О» (1 de Octubre), як охрестили його іспанські ЗМІ, напруженість між автономією і центральним урядом у Мадриді зросла до рекордного рівня.
Взаємні погрози, введення поліцейських спецпідрозділів, а також те, що місцеві лідери йдуть ва-банк у боротьбі за незалежність – все це дає підстави не виключати навіть силові сценарії, здатні змінити не лише Іспанію, але й Європу в цілому.
Референдум із рецидивами
11 вересня 2017 року близько мільйона людей вийшли на вулиці Барселони, щоб відсвяткувати Національний день Каталонії і висловити свою підтримку незалежності регіону. Кількома днями раніше, 6 вересня, парламент автономії призначив на 1 жовтня референдум про відокремлення від іспанського королівства.
Осінь 2017 року – не перша, коли Каталонія бентежить увесь світ новинами про свою незалежність.
Попри те, що каталонці ще від 1979 року мають автономію, потужну регіональну владу та офіційний статус каталонської мови, а з 2006 року – ще й додаткові фінансові повноваження, місцеві політики не полишають намірів змінити статус регіону.
У 2009 і 2011 роках каталонці вже мали змогу віддати голос за створення нової держави. Неофіційні «референдуми» тоді проходили лише в окремих містах, явка на них була вкрай низькою, вони не мали жодної юридичної сили. Поза тим, їхні результати надихали «незалежників» – відокремлення підтримала переважна більшість тих, хто прийшли на дільниці.
Та найгучнішим каталонським «референдумом» було опитування 9 листопада 2014 року. Події, що йому передували, багато в чому нагадують нинішні. Тоді парламент Каталонії також проголосував за референдум про незалежність, глава уряду Каталонії Артур Мас призначив його дату… але буквально за кілька годин Конституційний суд Іспанії призупинив підготовку волевиявлення.
Тоді влада Каталонії вирішила не йти проти рішення суду, оголосивши, що замість референдуму відбудеться «опитування» без юридичних наслідків. У бюлетені стояло два запитання: «Чи хочете ви, щоб Каталонія стала державою?» і «Чи хочете ви, щоб ця держава була незалежною?». Ствердно на обидва питання відповіли 80,8% тих, хто взяв участь у голосуванні.
На тлі успіху Артур Мас знову порушив питання про офіційний референдум та отримав з Мадрида рішучу відмову і позов: за невиконання рішення Конституційного суду його покарали штрафом і дворічною забороною обіймати державні посади.
Нинішнє каталонське керівництво засвоїло урок 2014 року і вирішило йти ва-банк, не підкоряючись жодним рішенням з Мадрида.
До слова, чинний глава женералітату (уряду) автономії Карлес Пучдемон ще на початку року обіцяв провести саме референдум – зі згодою або без згоди центрального уряду. З цим підходом погодилися не всі. 6 вересня місцевий парламент голосував у напівпустій залі, його секретар відмовився від офіційної публікації документа…
 |
Але процес це не зупинило. Пучдемон від початку свідомо йшов на конфронтацію.
Звісно ж, згода Мадрида так і не з’явилася.
Звісно ж, була заборона, та ще й жорстка.
Звісно ж, Пучдемон їй не підкорився.
І звісно ж, для центрального уряду Іспанії він перетворився на злочинця.
Наразі Мадрид вже звинуватив Пучдемона, а також спікера каталонського парламенту Карме Форкадел і трьох міністрів каталонського уряду у непокорі, зловживанні владою та присвоєнні державних коштів (тих, що пішли на підготовку референдуму). Їм загрожує куди серйозніше покарання, ніж попередникам – нині йдеться про шість років за гратами, а подальші звинувачення здатні збільшити цей термін.
Відтак, організатори референдуму не мають дороги назад.
Вони прагнуть довести справу до кінця, бо інакше ризикують надовго потрапити до в’язниці.
Про що мріють каталонці?
Нинішній референдум відрізняється від попередніх не лише тим, що каталонська влада зайшла так далеко. Звернемо увагу на формулювання питання, що стоятиме у бюлетенях: «Чи згодні ви з тим, щоб Каталонія стала незалежною державою з республіканською формою правління?»
Згадка про республіку – важлива. Тепер у Барселоні прагнуть не лише політичного відокремлення від Іспанії, але й розриву з ненависною монархією – король для каталонських політиків уособлює репресивну метрополію.
Але чи справді більшість мешканців автономії прагнуть розриву?
Три роки тому 80% бюлетенів були за незалежність регіону, однак ця цифра не повинна вводити в оману.
Явка тоді становила від 34 до 40% (це дані ЗМІ, офіційних даних про явку уряд Каталонії не надав). Зважаючи на кампанію проти «референдуму», що мала місце у 2014 році, можна припустити, що голосували здебільшого «сепаратисти», а «уніоністи» (тобто прибічники єдиної Іспанії) просто лишилися вдома.
Загалом серед каталонських політиків ідея незалежності значно популярніша, аніж серед населення. Показовим є епізод із керівниками каталонських муніципалітетів. Майже три чверті мерів – 712 з 947 – позитивно відгукнулися на прохання регіонального уряду допомогти у проведенні референдуму. Але у цих 74% населених пунктів Каталонії проживає… лише 35,5% населення.
Річ у тім, що ідея незалежності найбільш популярна у невеликих містах, тоді як у мегаполісах до неї ставляться скептичніше.
Загалом же в останні роки, за даними соціологів, кількість охочих лишитися у складі Іспанії каталонців майже завжди переважала над числом тих, хто підтримує незалежність. Однак прибічники відокремлення мають вагому перевагу: вони активні та їх добре помітно.
 |
| Вересневий мітинг на підтримку незалежності |
Лише одного разу з’явилося опитування з перевагою «незалежників», хоча його складно назвати безстороннім. Йдеться про дані Центру дослідження громадської думки регіонального уряду Каталонії у липні минулого року, за якими незалежність були готові підтримати 47,7%, а проти – 42,4% виборців. Втім, вже за рік у дослідженні тих самих соціологів ситуація змінилася на протилежну.
А що ж кажуть останні опитування?
В середині вересня прибічників незалежності побільшало – «так» відокремленню були готові сказати 44,1%, «ні» – 38% опитаних. Збільшенню популярності сепаратистів посприяли… дії іспанського уряду!
Мадрид задіяв усі важелі для зриву референдуму.
Затримання каталонських чиновників, вилучення бюлетенів для голосування і агітаційних матеріалів, стягування поліції в Каталонію, припинення фінансування автономії… Це – неповний перелік заходів, до яких вдалася столиця Іспанії.
У намаганні зупинити референдум центральний уряд почав зазіхати навіть на наявний суверенітет регіону, і як наслідок – радикалізував частину тих каталонців, хто досі не мав наміру підтримувати незалежність.
Втім, результати «референдуму 1-О» вже зараз є очевидними. Жодних сумнівів: якщо голосування відбудеться, воно покаже впевнену перевагу прибічників незалежної Каталонії.
Такою є особливість «напіввизнаних» референдумів: на них йдуть лише ті, хто підтримує ініціаторів голосування; натомість противники «голосують ногами» та не відвідують дільниці. Нині це може бути особливо помітним. Адже ті, хто прийдуть на дільницю у Барселоні, в Жироні чи Таррагоні, ризикують потрапити у «гарячу точку».
Про цю небезпеку – трохи нижче, та спершу варто розібратися, що планують робити політики у разі появи на карті Європи «незалежної Каталонії».
Барселона – не Європа?
У боротьбі каталонців за свою незалежність є ціла низка вад, і вони не обмежуються питаннями законності референдуму та його визнання урядом Іспанії. За емоційною дискусією, яка точиться у Барселоні, мало хто звертає увагу на питання, яке, здавалося б, мало бути головним.
Уявімо на мить, що Мадрид під тиском подій та результатів голосування буде змушений визнати результати референдуму, а Каталонія отримає бажану незалежність. Що це означатиме для регіону?
Сценарії – далеко не райдужні.
На ранок після такого визнання нова країна прокинеться поза межами ЄC.
«Каталонія не стане членом ЄС наступного дня після голосування», – попередив каталонцівпрезидент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. Він підкреслив, що точно такі ж норми діятимуть в разі розпаду будь-якої іншої європейської держави. І це питання – не теоретичне, адже у низці інших членів ЄС існують відцентрові тенденції.
Статутні документи Євросоюзу справді не лишають місця для різночитань: нова держава, навіть якщо вона відокремилася від існуючого члена ЄС, не отримає членство автоматично, а буде змушена здобувати його «з нуля». На тих самих підставах, як, припустимо, Україна.
Якщо виробничі стандарти, екологічні норми і тому подібні «технічні» речі в Каталонії вже зараз гармонізовані із законодавством ЄС, то демократичні інституції їм ще доведеться будувати. Але головним є те, що нова держава не зможе набути членства в Євросоюзі, доки на це не дасть згоду Іспанія. Розширення ЄС схвалюється консенсусом – це залізне правило.
Мадрид, без сумніву, не поспішатиме із «подарунком для сепаратистів».
А доки триватимуть переговори з абсолютно непередбачуваним результатом, бізнес уявної незалежної Каталонії стикнеться з серйозними проблемами. Новостворена держава опиниться поза межами спільного ринку ЄС, без жодних угод про вільну торгівлю, а це означає, що будь-яка країна світу зможе обкласти митом каталонські товари.
Навіть членство Каталонії в зоні євро опиниться під питанням (теоретично можна використовувати європейську валюту без угоди з ЄС, як роблять Косово і Чорногорія, але і це – непростий шлях).
Здавалося б, Іспанія мала сконцентруватися на таких аргументах, щоби переконати каталонців, але за емоціями це «загубилося».
Цікаво, що 10 років тому прибічники незалежності керувалися саме економічними гаслами про те, що «Каталонія годує Іспанію» (так, ми теж не забуваємо про Донбас). Натомість зараз економічні аргументи практично відсутні в іспанських ЗМІ.
Схоже, що нині прибічники відокремлення Каталонії від Іспанії просто не знають, що робити з незалежністю, якщо отримають такий подарунок долі.
Але ситуація зайшла надто далеко, тепер ніхто не зважиться зробити крок назад.
Силовий сценарій
Нині в Барселоні добігає завершення літній пік туристичного сезону, хоча на вулицях і досі повно людей. Більшість туристів і гадки не має, що вони, гуляючи містом, порушують рекомендації власних урядів.
МЗС багатьох країн, включно з українським, днями порадили своїм громадянам уникати велелюдних місць по всій територій Каталонії. У неділю така порада справді може виявитися доречною.
Мадрид не вірить місцевим правоохоронцям і має на те всі підстави. Каталонська поліція, Mossos, має високий ступінь автономності. По суті, вона вже відмовилася виконувати накази з Мадрида стосовно референдуму: у відповідь на вказівку про блокування всіх виборчих дільниць у Mossos відповіли, що бачать своїм завданням не блокування, а «дотримання порядку».
Як відповідь, за останній тиждень до Барселони та інших міст регіону спрямували тисячі поліцейських з інших регіонів Іспанії. За даними ЗМІ, сюди спрямовано три чверті всіх іспанських спецпідрозділів поліції.
По суті, вже розпочалося тихе протистояння силовиків королівства та автономії.
Каталонці діляться один з одним порадами, як легально ускладнити роботу «чужої» поліції. Приміром, рекомендують спілкуватися з поліцейськими не іспанською, а виключно каталанською – за законами автономії, поліцейські зобов’язані знати другу офіційну мову, а гості з іншої частини країни її, звісно ж, не знають.
Та, звісно, головну небезпеку несе не «тролінг» поліцейських з боку перехожих.
Складно передбачити, у що виллється протистояння озброєних груп поліції – тих, хто отримав вказівку зірвати голосування, і тих, хто прагне захистити волевиявлення.
Наразі всі сторони запевняють, що хочуть миру і не підтримують застосування сили. Це тішить, однак мало хто може сказати, що має повну впевненість у виконанні обіцянок. Лишається небезпека, що щось піде не так – чи то за вказівкою від силовиків, чи то через «ексцес виконавця».
У четвер на сайті комісара ООН з прав людини навіть з’явилося офіційне звернення до Іспанії з цього приводу. Цікаво, що в ООН вбачають небезпеку саме у діях Мадрида.
«Незважаючи на те, чи є референдум законним, іспанська влада відповідальна за повагу до тих прав, які важливі для демократичного суспільства», – заявили експерти організації, підкресливши небезпеку рішення Мадрида про переправлення тисяч поліцейських до «непокірного» регіону.
«Нас непокоїть цей наказ, а також риторика, яка його супроводжує», – йдеться у повідомлення на сайті комісара ООН.
Непокоїтися є чому.
Подивіться це відео. На ньому відзнято від’їзд поліцейських з Андалусії (південно-західний регіон) до Каталонії. Силовиків проводжають, немов у хрестовий похід проти язичників…
Згодом, щоби знизити радикалізацію у суспільстві, центральна влада навіть заборонила влаштовувати публічні проводи поліції в регіонах.
Хоча дії Мадрида і надалі лишаються радикальними – від блокування коштів та закриття каталонських інтернет-сайтів до масових обшуків у пошуках виборчих урн, бюлетенів та агітації.
Чого боїться Мадрид?
Боротьбу Каталонії за незалежність від Іспанії хтось може порівняти з українським Донбасом, чи то з Кримом, і ознаки на користь цього можна знайти…
Та насправді ці ситуації дуже різні.
Так, питання про суверенітет мав би вирішувати весь іспанський народ, а не лише каталонці – на цьому наполягає Мадрид, називаючи референдум незаконним. Але каталонці також мають вагомий козир. Це – визнане статутними документами ООН право нації на самовизначення.
Цим (а ще, звісно ж, відсутністю Росії в грі) іспанська історія відрізняється від української.
Каталонці – окрема нація з власною мовою, культурою та територією, і це – головний аргумент прибічників незалежності.
Та для Мадрида цього аргументу недостатньо. В Іспанії усвідомлюють, що за Каталонією «на вихід» може попрямувати ще одна автономія – Країна Басків.
Зараз баски мають широку автономію та живуть у мирі з «великою Іспанією», але це було не завжди. Ще кілька десятиліть тому регіон на півночі Іспанії асоціювався перш за все з терористичним угрупованням ЕТА, що боролося за відокремлення від королівства.
Лише цього року його бойовики оголосили про складання зброї. Але кілька днів тому, на «каталонській хвилі», згадки про ЕТА повернулися на сторінки ЗМІ.
«Іспанська держава стала тюрмою для народів, яка проявляє себе у відкиданні національної ідентичності Каталонії. Іспанська держава також стала тюрмою для демократії, оскільки вона зневажає права каталонців», – йдеться у заяві ЕТА, опублікованій баскською газетою Gara.
Схожі ідеї підтримують пересічні баски, які останніми днями виходять на протести в Сан-Себастьяні, Віторії, Більбао та інших містах автономії. На цих протестах вже з’явилися прапори з написами Catalunya + Euskadi = Independencia (Каталонія + Країна Басків = Незалежність).
Чи виллються ці настрої у щось більше, аніж заклики на мітингах? Значною мірою це залежатиме від розвитку ситуації в Барселоні, а він нині – геть непередбачуваний.
Іспанія нині все більше нагадує складну вибухівку зі шпигунських фільмів, на якій запущений зворотній відлік. Щоб зупинити його, головний герой, прем’єр Іспанії Маріано Рахой, має перерізати потрібний провід – але невідомо, який.
Декілька його перших спроб виявилися невдалими: таймер лише пришвидшився. Але шанси ще є.
І хочеться вірити, що потрібні кроки буде знайдено, а іспанська криза завершиться мирно – налякавши Європу, але не зруйнувавши її.
Автори: Іванна Костіна, Сергій Сидоренко,
