У Верховній Раді сформувалася потужна група «зелених» лобістів. Йдеться як про прихильників альтернативної енергетики, так і про власників бізнесу, які вклали чималі кошти у галузь, — пише Економічна правда.
Підґрунтям для розвитку ринку альтернативної енергетики та формування групи лобістів, як відомо, був і залишається так званий зелений тариф.
Громадський рух «Чесно» підрахував, що цей тариф отримують 12 фірм п’ятьох народних депутатів чи членів їх родин, десять фірм вісьмох екс-помічників шістьох народних депутатів, чотири фірми трьох помічників екс-народних депутатів, з яких два — чинні міністри і голова Луганської ОВЦА.
За урядовим планом, до 2020 року частка відновлювальної енергетики в Україні повинна становити 11%, до 2035 року — 25%. 1 січня 2017 року ця частка становила лише 1,2%.
До 2030 року для стимулювання будівництва профільних потужностей діятиме так званий зелений тариф.
За відповідним тарифом оптовий ринок закуповує у бізнесу та побутових споживачів електроенергію, вироблену на альтернативних джерелах. Така енергія коштує в рази більше, ніж вироблена на атомних або теплових електростанціях.
На сайті НКРЕКП можна подивитися актуальні тарифи та перелік підприємств альтернативної енергетики, які ними користуються. Останні зміни відбулися 29 вересня 2017 року.
Яка ж частка «політичних» компаній у тому переліку щасливчиків, що отримують «зелений» тариф?
Крім звичного імені олігарха Ріната Ахметова, який заробляє на вітряних і сонячних станціях, у списку виявилися компанії народних депутатів та їх помічників.
Хто з депутатів отримує «зелений» тариф
Загалом «зелений» тариф отримують 220 компаній, це дані за 29 вересня 2017 року. Серед них — 12 фірм п’ятьох народних депутатів або їх близьких родичів.
Народні депутати або їх родичі — бенефіціари юридичних осіб, що мають «зелений» тариф
НАТИСНІТЬ НА МАЛЮНОК, ЩОБ ПОДИВИТИСЯ ЗВ’ЯЗКИ В ІНТЕРАКТИВНІЙ ГРАФІЦІ
Хто з помічників народних депутатів отримує «зелений» тариф
Вісім екс-помічників шістьох народних депутатів володіють — директори або бенефіціари — десятьма фірмами, що мають «зелений» тариф.
Колишні помічники народних депутатів — бенефіціари юридичних осіб, що мають «зелений» тариф
НАТИСНІТЬ НА МАЛЮНОК, ЩОБ ПОДИВИТИСЯ ЗВ’ЯЗКИ В ІНТЕРАКТИВНІЙ ГРАФІЦІ
Заступник голови комітету з ПЕК Олександр Домбровський має такі зв’язки із «зеленими» підприємствами: три помічники — п’ять фірм.
Три екс-депутати, а нині два міністри і голова Луганської обласної ЦВА, мають трьох помічників, які є бенефіціарами або директорами чотирьох фірм на «зеленому» тарифі.
Екс-депутати і міністри — бенефіціари юридичних осіб, що мають «зелений» тариф
НАТИСНІТЬ НА МАЛЮНОК, ЩОБ ПОДИВИТИСЯ ЗВ’ЯЗКИ В ІНТЕРАКТИВНІЙ ГРАФІЦІ
Протеже Ігоря Тинного
Згаданий в інфографіці Ігор Тинний у 2015 році посідав друге місці серед інвесторів у малі ГЕС. Тиннний — київський бізнесмен, який відомий як власник кількох столичних ресторанів.
Він також власник енергетичного холдингу «Гідроенергоінвест-акванова». До холдингу входять компанії, що володіють сонячною електростанцією з установленою потужністю 3 МВт у Закарпатській області та 20 мікро-ГЕС загальною потужністю 20,33 МВт у різних регіонах України.
Зараз реалізується ще дев’ять проектів з будівництва малих гідроелектростанцій загальною потужністю 3,214 МВт.
Тинного часто називають партнером Івана Фурсіна, колишнього співвласника «Росукренерго» та партнера Юлії Льовочкіної за банком «Кліринговий дім».
Зокрема, він та Фурсін були співзасновниками «Першої взуттєвої фабрики «Київ». У 2014 році він був головою наглядової ради ПАТ «Закарпаттяобленерго» та акціонером ПАТ через посередництво ТОВ «Енергетична Україна ТВ», де зараз бенефіціаром є Льовочкіна.
Крім того, з тестем Олександра Турчинова Володимиром Белибою Тинний володіє ТОВ «Рест ком 36», якому, зокрема, належить ресторан «Монтекі і Капулеті» на Печерську у Києві.
Тинний також співвласник ТОВ «Акванова девелопмент» (МГЕС) і ТОВ «Акванова гідроресурс» (СЕС), де його партнеркою значиться Катерина Чижмарь, дружина народного депутата Юрія Чижмаря з Радикальної партії.
Серед помічників Чижмаря є колишні помічники Владислава Каськіва: Тарас Іпполітов, Михайло Мондич та Богдан Кинів. Останній, до речі, є лобістом побудови на Закарпатті МГЕС.
Радник президента
Олександр Домбровський з БПП на момент обрання був науковим співробітником Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ. З 2014 року він також радник з енергетичних питань президента Петра Порошенка.
У 2012 році Домбровський був керівником енергоефективних проектів у холдингу «Миронівський хлібопродукт» Юрія Косюка. А на дніпропетровській фабриці МХП — на базі фірми «Оріль-лідер» — під його керівництвом встановлювали біогазову станцію, яка працює на відходах. Станція почала працювати на повну потужність у 2015 році.
МХП виробляє 70% біогазу в країні. У березні стало відомо, що МХП готується будувати другу біогазову станцію. За даними фірми «Оріль», у 2016 році вони виробили 20 млн куб м біогазу, якого вистачає для опалення 15 тис квартир.
ПрАТ «Оріль-лідер» — перша та друга черги біогазової енергостанції на Дніпропетровщині — теж має «зелений» тариф.
Три екс-помічники Домбровського — Володимир Житник, Олександр Нікіторович, Володимир Підлісний — мають п’ять фірм із «зеленим» тарифом.
Виробник місцевої складової
Мажоритарник з Донеччини Максим Єфімов, який входить до комітету з питань промислової політики та підприємництва, заробляє на «місцевій складовій».
Раніше «зелений» тариф можна було отримати тільки за умови, якщо підприємство використовує так звану місцеву складову. Іншими словами, компанія повинна була мати обладнання вітчизняного виробництва.
Це створювало монополію на ринку: у 2011 році це могли собі дозволити лише колишній урядовець часів Януковича і екс-власник «сонячної» імперії Сергій Клюєв та Рінат Ахметов.
Після анулювання «клюєвського» закону у 2015 році наявність місцевої складової стала бонусом. Такі підприємства отримують надбавку до «зеленого» тарифу.
Фірми Єфімова виграли тендери на 499,2 млн грн. ПАТ «Старокраматорський машинобудівний завод» заробив 342,6 млн грн на запчастинах для підприємств ДТЕК Ахметова. Його фірма ТОВ «Фурлендер віндтехнолоджи» теж постачає «українську складову», за яку можна отримати надбавку до «зеленого» тарифу.
Єфімов задекларував 25 іноземних компаній: п’ять німецьких, 14 кіпрських, одну швейцарську, п’ять — з Британських Віргінських островів.
«Зелене» лобі комітету і білі плями у сфері ВДЕ
У лютому 2017 року в парламенті було створене міжфракційне об’єднання «Зелена енергія змін». Його співголовою став прихильник відновлювальної енергетики Олексій Рябчин — дев’ятий номер у списку «Батьківщини».
МФО об’єднало низку лоббістів та прихильників сектора. В об’єднання увійшли 22 депутати.
Це Борислав Береза, Ольга Бєлькова, Вікторія Войціцька, Ірина Геращенко, Ганна Гопко, Юрій Дерев’янко, Остап Єднак, Максим Єфімов, Вадим Івченко, Наталія Кацер-Бучковська, Олександр Лівік, Ігор Луценко, Ярослав Маркевич, Іван Мірошниченко, Павло Пинзеник, Лев Підлесецький, Вікторія Пташник, Віктор Романюк, Олексій Рябчин, Сергій Тарута, Юрій Чижмарь та Альона Шкрум.
За словами Олексія Рябчина, «зеленою» енергетикою він почав цікавитися ще під час навчання у Великобританії — писав диплом з практики місцевої складової у «зеленому» тарифі.
«Я до парламенту сім років працював у підприємстві, яке впроваджувало технології з енергозбереження у промисловості та ЖКГ, писав кандидатську дисертацію на теми, пов’язані із «зеленим» розвитком, та навчався у Великобританії за дотичною до попереднього досвіду спеціальністю», — розповів «Чесно» народний депутат.
Рябчин свого часу працював у корпорації «Промекономсервіс».
Наталія Кацер-Бучковська з «Народного фронту» на момент обрання була директором ТОВ «Кей сі джі інвестмент консалтинг», сфера права. Там вона займалася питаннями інвестицій у «зелену» енергетику — у час, коли діяв «клюєвський» закон про місцеву складову.
«Розуміючи усі складнощі, які перешкоджали малому бізнесу, я почала працювати у сфері бізнес-консалтингу. Зокрема, надавала консультації щодо корпоративного управління, залучення інвестицій та імплементації інноваційних технологій для розвитку бізнесу», — пояснює Кацер-Бучковська.
Миколаївський мажоритарник Олександр Лівік з БПП на момент обрання був заступником голови правління ПАТ «Зелений гай». Свого часу він встиг побувати депутатом Миколаївської облради від Партії регіонів.
У січні 2013 року Лівік говорив, що підприємство зацікавлене у «здешевленні енергетичної складової у вартості кінцевої продукції». За словами народного депутата, планувалося перейти на природний газ власного виробництва.
Також Лівік розповідав про плани щодо альтернативної енергетики.
Пізніше з’явилася інформацію про біоелектростанцію ВАТ «Зелений гай».
«Зелений» тариф чи система аукціонів
Наразі експертне середовище поділилося на два табори. Одні підтримують перехід на систему аукціонів, що може здешевшити прайс, інші пропонують залишити стимулювання за «зеленим» тарифом.
Експерт Андрій Герус, екс-член НКРЕКП, говорить, що в Україні необґрунтовано високий «зелений» тариф порівняно з іншими країнами.
«Сонячні» тарифи у нас на рівні 0,15 євро за кВт-год, у Німеччині — 0,08 євро, у США — 0,06 дол. Тариф на «вітер» у нас 0,102 євро, у Європі — 0,05 євро. При Клюєві «сонячний» тариф в Украіні був 0,47 євро і в Німеччині був 0,47 євро.
Набагато кращою моделлю ринку «зеленої» енергетики був би перехід на систему аукціонів. Тариф отримує той, хто погоджується на найнижчу пропозицію. Така система працює у Німеччині і Польщі, тому в них набагато нижчі тарифи.
Можна говорити про регульований ринок. Від цього в кінцевому результаті страждає споживач», — пояснює експерт.
Натомість голова правління «Біоенергетичної асоціації України» Георгій Гелетуха каже, що аукціони в Україні можуть бути запроваджені лише в сонячній і вітровій генерації і для потужностей електростанцій понад 40 МВт.
Експерт зазначає, що у світі система «зелених» тарифів домінує над аукціонами. За його словами, для переходу на систему аукціонів повинні скластися певні передумови. Серед них — здешевшення обладнання, надлишкова пропозиція на ринку та частка ВДЕ на ринку понад 20%.
«Країни стали запроваджувати аукціони після 15-20 років функціювання системи «зелених» тарифів. У Німеччині аукціони запровадили тільки з 2017 року після функціювання «зелених» тарифів з 1991 року по 2014 рік і «зелених» премій з 2014 року по 2017 рік», — пояснює Гелетуха.
За його словами, у Данії аукціони застосовується тільки для офшорних вітроелектростанцій.
Темпи залучення інвестицій у сектор біоенергетики наразі повільні. Як відомо, «зелений» тариф для біогазових проектів діє з 2013 року. «Після запровадження аукціонів рівень інвестування знизиться. Можливо, до нуля», — пояснює Гелетуха.
Директор IMPOWER Юрій Кобрушко вважає перехід на аукціони правильним напрямком, але з кількома зауваженнями.
«Аукціони — це гарний крок уперед, що може оптимізувати «зелені» тарифи, але це не панацея. Аукціони гарні, коли ринок прозорий і є інтерес багатьох інвесторів.
Держава або хтось за її дорученням повинні розробити чітку структуру проектів, щоб було зрозуміло: ось земля, ось підключення до мереж, називай свій «зелений» тариф і якщо він буде оптимальний, — будуй», — говорить експерт.
Він пояснив, що у світі планомірно знижується вартість будівництва. «За останні п’ять років ціна будівництва СЕС знизилася в чотири-п’ять разів, ВЕС — в 1,3-1,5 разу», — каже Кобрушко.
Однак, за його словами, вартість капіталу в Європі нижча, ніж в Україні: інвестори очікують більше відсотків річних на вкладені кошти, враховуючи ризики країни.
«Це пояснює, чому «зелений» тариф знижується всюди, але також те, чому він вищий в Україні», — підсумовує Кобрушко.
Народний депутат Олексій Рябчин каже, що «зелений» тариф був умовою іноземних донорів для захисту інвестицій.
«Зелений» тариф допомагає розвивати сектор. Аукціон — це коли ринок вже більш розгалужений. Вважаю, що аукціон може стати майбутньою моделлю «зеленого» ринку», — переконаний політик.
На думку народного депутата Вікторії Войціцької, приваблививе тарифоутворення стимулює інвестиції в «зелену» енергетику, але створює кілька проблем: валютні ризики і непрозорий ринок з високими тарифами.
«Перша проблема полягає в створенні небезпечного прецеденту, коли тариф встановлюється в євро, а вся економіка країни деномінована в гривні. Небезпека в тому, що держава взяла на себе зобов’язання покривати валютні ризики девальвації гривні, які будуть переноситися на кінцевого споживача через збільшення вартості електроенергії.
Другою проблемою є те, що замість запуску прозорої системи визначення тарифу через відкриті аукціони тарифи були зафіксовані на рівні, неспівставному з аналогами в Європі. Наша держава повина врахувати досвід сусідів та імплементувати механізми ціноутворення на принципах прозорості та відкритої конкуренції», — пояснює вона.
Однак для інвесторів пріоритетнішими є стабільність і прогнозованість політики держави, а цього не буде у разі зміни умов ведення бізнесу, говорить Наталія Кацер-Бучковська.
«Саме тому закон «Про внесення змін до деяких законів щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії» більшою мірою демонстрував світовій спільноті готовність рухатися в напрямку прогресивного світу і створювати зрозумілу атмосферу для інвесторів», — підсумовує вона.
Оксана Ставнійчук, «Чесно», для ЕП
