Останнім часом в українській мові почали все частіше вживати фемінітиви. Якщо раніше слова на кшталт “водійка”, “редакторка”, “авторка” “різали вухо” і здавалися незвичними, то сьогодні вже стають звичайною практикою. Чи мають фемінітиви майбутнє в українській мові і чи варто їх вживати, з’ясовувала журналіст видання Persona.Top.
Фемінітиви розвивають сучасну мову
За словами літературознавця, кандидата філологічних наук Тетяни Яковенко, сьогодні кількість вживаних фемінтивів збільшується.
“За моїми спостереженнями, фемінітиви далеко не нове мовне явище, вони міцно вкоренилися і у творах художньої літератури, і у науковому світі, зокрема, в словниках української мови, як давніших – Дмитра Яворницького і Агатангела Кримського, так і сучасних, найновіших, маючи тенденцію до кількісного зростання. Оскільки фемінітиви утворюються дуже просто, а саме: від так званих маскулітивів ( чоловічих назв професій) за допомогою суфіксів, то й часто маємо нагоду в періодичних виданнях мало не щодня зустрічати нові словотвори. Це цілком закономірний процес розвитку сучасної мови”, – стверджує Тетяна Яковенко.
Вживати фемінітиви краще в публіцистиці
Однак вона переконана, що фемінітиви більш природні в творах публіцистичного штибу.
“Але в художній літературі я б їх активно вживала хіба що задля більш виразної мовної характеристики героїв. В авторській мові художнього твору фемінітиви, як, до речі, й маскулітиви, я б вживала ощадливіше. На мій погляд, це все-таки лексика більше для наукового й офіційно-ділового мовлення, а не для художньої літератури”, – пояснює свою точку зору щодо фемінтивів літературознавець.
Мова – не місце для диктату чи табу
Відома українська письменниця та журналістка Наталія Доляк каже, що мова не є стабільною одиницею, тому насаджувати в ній щось чи забороняти немає сенсу.
“Щодо фемінітивів і потрібності чи не потрібності їх вживання в українській мові достеменно я ще не визначилась. Хоча впевнена – мова це не та сфера, де можна й потрібно щось насаджувати чи навпаки забороняти”, – говорить письменниця.
Академічні словники – не остання інстанція
За її словами, не можна сприймати академічні словники із правопису як останню інстанцію із встановлення граматичної істини.
“Академічні словники комусь із авторів є такою собі Біблією, а іншим – зайвим клопотом. Тому і автори, і їхні тексти такі різні. І на кожен як-то кажуть товар є свій покупець. Це вже кожен автор обирає для себе свій стиль викладення тексту: хтось пише академічні тексти, а хтось бунтарські. І ті, і ті мають право на існування, – пояснює свою позицію Наталія. – Я не філологиня (чи не філолог), тому не надто дослухаюсь до порад філологів (чи філологинь). Але якби філолог, який поправить мій текст, де я вжила слово “водійка” і поставить “водій” (або навпаки), – я сперечатимусь. Бо якщо я вжила фемінітив або не вжила його – це моє авторське бачення”.
“Чомусь прибиральниця нікому “не ріже вухо”
Як стверджує Тамара Марценюк, кандидатка соціальних наук, доцентка кафедри соціології Києво-Могилянської академії, дослідниця за програмою ім. Фулбрайта у Колумбійському університеті (США), мова є важливим посередником в ході висвітлення проблематики. Її не можна вважати стабільним і стійким конструктом.
“Наша мова постійно змінюється, віддзеркалюючи дійсність. Тому коли ми не називаємо деякі речі, це може значити, що їх немає, не існує. Відзначу, що мова – це владний, політичний конструкт. І це добре простежується на прикладі фемінітивів і професій. Ось чомусь-таки слово “прибиральниця” вухо нікому не ріже, а от слово “посолкиня” (чи посолка) – навпаки. Навколо нього навіть розгорнулася ціла дискусія з ініціативи Ірини Тишко, редакторки “Європейської правди”. Я вживаю фемінтиви, оскільки вони репрезентують видимість жінок в різних галузях публічного життя. Хтось може вважати, що це кумедно, смішно і не важливо. Однак, я переконана, що поступово фемінітиви ввійдуть в повсякденний вжиток”, – додала Тамара.
Автор: Ірися Герцун, Persona.Top
