Олег Сенцов зніматиме кінострічку. На недавньому пітчингу патріотичного кіно продюсерка Анна Паленчук представила проект «Номери».

Це антиутопічна історія про десятьох людей, які живуть під номерами і за чіткими правилами. Щоправда, не усі з них хочуть миритися із цими обставинами, коли у тебе немає ані прав, ані навіть імені, — пише Еспресо.

Це п’єса, яку Сенцов написав ще до ув’язнення. Спочатку за нею планували зробити тільки виставу, але згодом з’явилася ідея фільму. У переписці з продюсеркою Олег написав, що не проти і сам екранізувати свій текст.

Ясна річ, що ця ідея одразу обліпилася шарами скепсису. Як, мовляв, він із тої Лабитнангі збирається фільмувати? Але, як говорила нам радянська кінокласика, нема нічого неможливого для людини з фантазією. Звісно, працювати у таких умовах важкувато, але в історії кіно були прецеденти. Не сказати, що абсолютно аналогічні, але іхнє існування принаймні дає надію.

Джафар Панагі

Напевне, цей приклад найдоречніших у нашому випадку. Щоправда, Панагі знаходиться під домашнім арештом, а не у колонії суворого режиму. Вісім років тому його заарештували за протести проти результатів іранських виборів 2009 року. Режисера звинуватили у антиурядовій діяльності та засудили до 6 років домашнього арешту. На додачу йому заборонили знімати кіно та давати інтрерв’ю протягом 20 років.

Панагі відреагував чудово — ще під час судового процесу зняв кіно, записав його на флешку і у торті передав на Каннський фестиваль, де його і показали. Стрічка отримала назву «Це не фільм» і не просто так. Режисерові довелося зробити стрічку так, аби обійти вирок, тобто, це не мав бути фільм. І не він мав бути режисером. Начебто.

Тому Панагі запрошує до своєї квартири колегу Моджтаба Міртахмасба, аби той зняв на камеру день життя ось такого героя — «ворога» Ірану. «Це не фільм» отримав неймовірно компліментарні відгуки та статус яскравого і важливого політичного маніфесту.

Через три роки на Берлінському фестивалі показують стрічку «Закрита завіса» і вона отримує «Срібного ведмедя» за найкращий сценарій. Джафар Панагі знімав цю історію у себе на дачі. Двоє героїв — чоловік та жінка. Їх переслідують. Чоловіка за те, що має собаку, якої не може мати за ісламськими законами. А жінку — за участь у забороненій вечірці. Вони опинилися в одному будинку і тепер вирішують, як їм бути.

Минає ще два роки. На тому ж таки Берлінале стрічка «Таксі» отримує головного приза. Цього разу Джафар Панагі стає на день таксистом. Він встановлює у своїй машині камери і фільмує розмови з пасажирами, яких підвозить. В результаті йому вдалося створити образ сучасного Тегерану, через його мешканців і їхні погляди. Погодтеся, це було б дуже круто, якби те саме зняти у нас. Втім, ідея, на жаль, вже зайнята.

Ну і цього року режисер відзначився на Каннському фестивалі, де його «Три обличчя» отримали нагороду за найкращий сценарій. Це оповідь про трьох акторок — кінозірку, абітурієнтку акторської школи і жінку, яка мусить піти з професії після Ісламської революції. На усіх цих показах, звісна річ, іранець не був — йому досі не можна виїздити з країни.

Звісно, його ситуація могла би бути значно гіршою. Можливо, рятує міжнародний авторитет — Панагі один з найяскравіших режисерів світу і, як не крути, культурне надбання Ірану. Його постійно згадують у кіносередовищі і включають до складу жюрі, ставлячи порожній стілець з його іменем.

Сергій Лозниця

Сергій Лозниця за свій «Майдан» отримав порцію не дуже добрих відгуків від українських глядачів. Саме від глядачів, бо критики (як наші, так і світові) оцінили стрічку дуже високо. Частині людей не сподобалося як саме режисер показав Революцію Гідності. Його звинувачували навіть у певних маніпуляціях.

Хоча, навряд Лозниці можна закидати такі речі — він не один раз зі сцени масштабних фестивалів говорив про російсько-українську війну, про Крим, дикунство владної верхівки РФ та, звісно, про Олега Сенцова. У безлічі інтерв’ю режисер підкреслював суттєву різницю між українським та російським менталітетом, заперечуючи міф про «однаковість» та «єдиність» наших країн.

Втім, саме щодо «Майдану», то були закиди ще в одному. Сергій Лозниця на ньому не був — усе знімав оператор Сергій Стеценко. Працював він зокрема і під керівництвом режисера, який потім з відео створив власний погляд на Євромайдан, доволі незвичний та глибокий. Але прецедент має місце — фільм знімали без режисера на місці подій.

До речі, з уже знятого відео Лозниця створив іншу свою документальну роботу — «Подію». Це хроніка ленінградського путчу 1991 року, матеріал для якої режисер взяв в архівах тамтешньої студії документальних фільмів. Усе ж, кінематограф — це не журналістські репортажі з місця подій.

Кірілл Сєрєбрєнніков

Сєрєбрєнніков — одна з ключових фігур російського театру. Останні два роки — тим паче, бо до мистецької складової додалася політична. Як і його вищезгаданий іранський колега, росіянин знаходиться під домашнім арештом.

У восени 2017 року його звинуватили у шахрайстві в особливо крупних розмірах, мовляв, він з колегами розкрадав державні гроші, виділені на поставновки у «Гоголь-центрі». Ім’я режисера стало відоме усій країні — раніше він був достатньо елітарним для цього. Навколо судової справи здійнявся справжній гвалт — частина російських митців виступила на захист Сєрєбрєннікова.

Одні — доволі м’яко, без звинувачень на адресу влади. Інші ж прямо звинувачували верхівку РФ у полюванні на відьом і розправу з людиною, яка має сміливість критикувати діючий режим. Приміром, Борис Акунін, який кілька років тому переїхав з Росії до Британії, заявив, що арешт режисера не міг відбутися без вказівки Владіміра Путіна.

Усі ці перипетії почалися саме тоді, коли режисер знімав свою стрічку «Літо». Тобто, закінчували зйомки вже без нього. Сцени знімалися, згідно записок автора або за репетиціями, які проводилися ще до арешту.

Що ж до монтажу, то він тривав уже вдома у режисера. Йому, як і Джафарові Панагі, вдалося закінчити фільм та не порушити судового розпорядження. Флешку з тортом ніхто до Франції не передавав, але «Літо» потрапило до конкурсної програми Каннського фестивалю та отримало нагороду за найкращий саундтрек.

Кірілл Сєрєбрєнніков продовжує сидіти під домашнім арештом, а його справа постійно затягується. Він сам повторює, що проти нього немає жодних доказів. Власне, як і проти Олега Сенцова. На його підтримку організовують акції, підписують петиції та висловлюються з різних серйозних майданчиків. Одні люди тримаються оптимістичних прогнозів, інші — не вірять, що ці активності зможуть вплинути на ситуацію.

Що ж до Олега Сенцова, то, схоже, він з колегами налаштований рішуче. Продюсери «Номерів» твердять, що у них є схема, за якою Олег зможе керувати підготовкою та зйомками навіть з-за грат. Ну і, зрештою, якщо бути оптимістами, то він таки зможе вийти значно раніше терміну. А повертатися на волю втричі приємніше, коли знаєш, що на тебе там чекають не лише рідні, а і справа твого життя.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

ИСТОЧНИКЕспресо
Предыдущая статьяДонедавна російський бізнесмен Фукс відвідує АП, МВС та бачиться із Грановським
Следующая статьяКиевское «Динамо» официально арендовало бразильского полузащитника у ФК Сантос