Мільйони українців через війну були змушені переїхати до безпечніших регіонів країни, а то й перебратися за кордон. Будинки багатьох із цих людей зруйновані або повністю знищені ворогом. Про те, як повернути біженців в Україну, як забезпечити новим житлом тих, хто його потребує, і як зробити українські міста безпечними та комфортними, в інтерв’ю «Апострофу» розповіла голова комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування ОЛЕНА ШУЛЯК.
Нове житло замість зруйнованого
— Одне з найбільш обговорюваних питань в контексті повоєнної відбудови — повернення додому українців, які зараз перебувають за кордоном. Що, на вашу думку, для цього потрібно?
— За останніми даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, сьогодні за межами своєї держави перебувають близько 8 мільйонів українців. Це близько 20% нашого населення. Причому багато з них це люди, які конче необхідні для того, щоб відновити країну — жінки, діти, студенти…
Щоб вони повернулися в Україну, необхідне виконання трьох головних умов. Перша — це, звичайно, безпека. Люди, які виїхали, рятуючись від війни, повернуться, коли зрозуміють, що вона їм більше не загрожує.
Друга умова — це гідна робота. І третя — це вирішення проблеми з житлом. Сьогодні сотням тисяч сімей буквально нікуди повертатися. Їхнє житло або повністю зруйноване, або значно пошкоджене, або знаходиться на тимчасово окупованих територіях.
Що краще ми зможемо виконати ці три умови, то більше стимулів буде у людей повернутися на батьківщину.
— Як же ми плануємо забезпечити виконання необхідних умов?
— Над вирішенням першої задачі невтомно працюють ЗСУ.
Друга вимагає ефективних дій від виконавчої і законодавчої влади. Адже одним тільки наданням грантів не можна вирішити питання розвитку економіки. Необхідно створити незалежне правосуддя, яке буде здатне забезпечити дотримання права власності. Крім того, ухвалюються закони, спрямовані на розвиток підприємництва. Зокрема створено режим «Дія.Сіті» для ІТ-сектору. Триває розбудова сучасних індустріальних парків. Сьогодні їх зареєстровано вже 68. І 18 з них вже мають працюючих резидентів, які створюють робочі місця.
І, звичайно, житло. Розробляються численні рішення для того, щоб люди, які постраждали від російської агресії, не чекали судів та репарацій від Росії, а могли отримати житло вже зараз. Запущена програма «єВідновлення», яка дозволяє отримати кошти на ремонт житла, яке отримало відносно невеликі пошкодження. За цією програмою люди можуть мати до 200 тисяч гривень. І уряд вже отримав майже 60 тисяч відповідних заяв.
З 1 січня (2024 року) запускається програма для людей, які вже відремонтували свої домівки за власний рахунок. Вони зможуть отримати відповідну грошову компенсацію від держави.
Також розширюється програма «єВідновлення». Якщо досі люди могли отримати компенсацію ремонту на суму до 200 тисяч гривень, то тепер до програми зможуть підключитися люди, збитки яких сягають до 500 тисяч гривень.
Також з грудня 2023-го українці матимуть змогу отоварювати отримані від держави житлові сертифікати за знищене житло. Ба більше – віднедавна люди можуть подавати заяви на компенсацію за знищене житло у спільній власності.
— Це все програми для тих, хто має житло, яке ще можна відремонтувати. Але не всім так пощастило. Цілі міста сьогодні стоять в руїнах.
— Уряд працює і над цією проблемою. Запускається проєкт забезпечення житлом громадян, чиї домівки зруйновані окупантами. В якості пілотного проєкту взято місто Мелітополь. Його мешканці, чиє житло було зруйноване, зможуть отримати житлові сертифікати та придбати собі нове житло.
— Але як людина може довести, що у неї в Мелітополі зруйнували будинок? Наразі українські органи влади не мають можливості направити туди своїх інспекторів.
— В сучасному світі це вже не обов’язково. Космічні технології дозволяють нам не тільки переконатися, що житло було зруйновано, але й встановити проміжок часу, коли це сталося.
Після того, як цей механізм забезпечення житлом буде відпрацьований на Мелітополі, уряд зможе масштабувати його на інші тимчасово окуповані міста, деякі з яких зруйновані вщент. Ми бачимо в Маріуполі або Бахмуті десятки тисяч родин, які втратили власні домівки і потребують допомоги держави для придбання житла.
— А де їм буде надаватися житло? Пропонується розмістити їх компактно, створивши Новий Мелітополь? Чи вони розселяться окремо по всій країні?
— Ми не можемо обмежувати людей у виборі місця проживання. Тому кожна родина отримає сертифікат на суму, яка відповідає ринковій вартості знищеного житла і зможе сама обрати новий дім там, де вважає за потрібне і такий, як хоче: новобудову, вживану квартиру, чи окремий будинок.
— Мало дати людям сертифікати. Потрібне житло, яке можна за них придбати. І це житло ще треба збудувати.
— Ця проблема має величезний масштаб. За даними уряду, на сьогодні пошкоджено або зруйновано майже 40 мільйонів квадратних метрів житла. Для порівняння: до повномасштабного вторгнення в Україні за рік будувалося 10 мільйонів квадратних метрів. Таким чином, навіть якщо уявити, що сьогодні війна закінчиться, а масштаби будівництва вдасться відновити до попереднього рівня, потрібно буде чотири роки тільки для того, щоб відновити зруйнований житловий фонд.
— Це вимагає не тільки багато роботи, але й грошей. Звідки уряд візьме кошти на фінансування програми забезпечення житлом?
— В минулому році створено фонд ліквідації наслідків російської агресії. Першими грошима, які в нього надійшли, були 17 мільярдів гривень, що належали російському «Сбербанку» в Україні. Туди ж потрапили кошти інших російських банків. Абсолютно справедливо, що ці гроші пішли на те, щоб допомогти постраждалим від агресії українцям відновити своє житло.
В наступному році буде також активізована робота з передачі Україні російських активів, заарештованих за кордоном. Сподіваюся, вдасться знайти юридичний механізм, який дозволить використати ці гроші на відновлення України.
100 мільйонів тон сміття
— В багатьох містах, що побували під окупацією, зруйновано не лише житло, але й практично вся інфраструктура. Як буде відновлюватися вона?
— Для цього ведеться робота над створенням планів комплексного відновлення населених пунктів, що постраждали від агресії. В ній беруть участь громади, військові адміністрації, міжнародні партнери, місцевий бізнес тощо. На сьогодні розробляється 365 таких планів. Першою завершила створення такої програми Київська область. Її можна бачити на порталі Єдиної державної електронної системи в сфері будівництва.
При створенні планів враховуються всі зміни, які сталися на території громад: як змінилося населення, які підприємства закрилися чи виїхали, а які, навпаки, заново створені, які є перспективні напрямки розвитку місцевої економіки.
Немале значення приділяється і питанням екології. Адже війна сильно впливає на стан довкілля. В результаті масових руйнувань в Україні утворилося понад 100 мільйонів тон будівельного сміття. І їх не можна просто закопати, оскільки це завдасть величезної шкоди.
Тому однією з галузей, яка найближчим часом буде дуже актуальною для України, є переробка будівельного сміття, щоб його можна було використати для потреб господарства: будівництва, дорожніх робіт тощо. Такого досвіду в контексті кількості та масштабів досі не було у світі, тому Україна має запропонувати власне рішення даної проблеми.
— Величезний обсяг робіт з відбудови вимагатиме великої кількості будматеріалів. Чи впорається з цими потребами наша промисловість?
— Це дійсно величезний ринок. Виходячи з масштабів руйнувань, він оцінюється у 65 мільярдів доларів. І, звичайно, найкраще було б, якби ці гроші витрачалися не на імпорт, а на продукцію вітчизняного виробництва.
Спеціальне дослідження показало, що це цілком посильна для нас задача. Українські виробники здатні забезпечити 90% потреб у будматеріалах.
Правда, є і вузькі місця. Ми бачимо дефіцит потужностей із виробництва скла. Зараз в Україні немає жодного виробництва шибок для склопакетів. Також може виникнути дефіцит бетону, щебеню, профілю ПВХ, мінеральної вати.
Побудова таких потужностей в Україні дозволить створити 100 тисяч робочих місць, забезпечити 6 мільярдів доларів на заробітні плати, створення 16 мільярдів доларів додаткової вартості та збільшення доходів бюджету на 1,4 мільярди доларів на рік.
— Видається досить очевидним, що відбудовувати радянські міста чи села так, як було, немає сенсу. Вони були незручними й безнадійно застарілими ще до війни. Плани відновлення дають шанс створити в цих містах нове, більш сучасне та комфортне середовище. Чи пропонують плани прогресивні рішення?
— Звичайно. Візьмемо, наприклад, Харків. Місто активно співпрацює з провідними архітекторами, наприклад з майстернею лорда Нормана Фостера (британський архітектор, автор багатьох всесвітньо відомих будівель, зокрема, Рейхстагу в Берліні, хмарочоса «Сент-Мері Екс 30» в Лондоні, віадука Мійо у Франції — «Апостроф») та найкращими українськими архітекторами.
Повністю переглядається концепція розвитку Харкова. Зокрема пропонуються оригінальні рішення, які дозволять розмістити в середмісті великі промислові підприємства, зберігши при цьому екологію та міське середовище. Також розробляються сучасні громадські простори, які дозволять Харкову зберегти образ сучасного молодіжного міста.
Розробляються також концепції енергоефективності. Маючи скаженого сусіда, нам треба попіклуватися про забезпечення енергією та про енергоощадливі рішення. Дозволяти собі опалювати атмосферу ми більше не можемо.
Також проєкти передбачають створення безбар’єрного міського середовища.
Першочерговим є, звичайно, фактор безпеки. Жодна країна в світі ще не зазнавала нападу з використанням таких озброєнь, які застосовує Росія. Тому доводиться пропонувати принципово нові рішення в плані цивільного захисту.
— Найближчий до нас зразок, мабуть, Ізраїль.
— Досвід Ізраїлю нам також не годиться. Вони споруджують в житлових будинках захищені бетонні приміщення, куди люди ховаються в разі небезпеки. Такі сховища захищають від ракет ХАМАСу. Але від потужних російських ракет чи авіабомб вони не врятують.
— Які ж рішення пропонуються для України?
— В першу чергу, це підземні укриття. Активно розробляється концепція споруд подвійного призначення, які можуть в мирний час використовуватися для якихось інших потреб, а на випадок війни стати надійними бомбосховищами з міцними стінами, вентиляцією та іншими системами життєзабезпечення.
Є, наприклад, ідея, яка зараз активно обговорюється з київською владою, — розміщення бомбосховищ під широкими вулицями. В час, коли немає небезпеки, такі споруди можуть використовуватися як паркінги, а при тривозі — як бомбосховища.
— Окрім біженців за межами України ми маємо також велику кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО) — по суті тих же біженців, але таких, що не перетнули кордон. Вони також потребують спеціального статусу і допомоги. Проте сьогодні представники уряду вже говорять про те, що статус ВПО потрібно обмежити в часі. Чи є якийсь план їх адаптації на нових місцях, щоб можна було вважати їх не біженцями, а місцевими мешканцями?
— Це дійсно масштабна проблема. За різними оцінками в Україні від 4 до 6 мільйонів ВПО. І сьогодні обговорюється питання щодо того, на який час людині надається такий статус. Є пропозиції обмежити його п’ятирічним терміном. На сьогоднішній день парламент чекає пропозицій уряду з цього питання.
— Проте навряд чи можна просто позбавити людину державної підтримки, не забезпечивши їй можливості нормально жити.
— Звичайно, перш ніж скасувати статус ВПО, держава має забезпечити людей всім необхідним, в першу чергу, житлом та роботою.
І в Україні вже є приклади успішного вирішення цих питань. Мені відомий приклад підприємства, яке після повномасштабного вторгнення перемістилося на Закарпаття разом зі своїми співробітниками. Звичайно, постало питання, де їх поселити. Орендувати житло — дорого, а збудувати його за свій рахунок підприємство не мало можливості.
Вихід було знайдено в кооперації. Обласна влада, місцева громада та підприємство профінансували будівництво в рівних частках. Таке рішення стало виграшним для всіх сторін: і для переселенців, і для бізнесу, і для громади. Гадаю, такий досвід заслуговує на максимальне поширення.
Також потрібно підтримувати бізнесменів, які залишилися без своїх підприємств. Нещодавно я мала розмову з людиною, яка через російську окупацію втратила два цегляних заводи. Він готовий збудувати в іншому місці нове підприємство, але через обмеження в програмі «5-7-9» не може отримати недорогий кредит. Тому зараз ми з колегами працюємо над змінами, які дозволять отримати кредити людям, які через війну втратили свій бізнес, але володіють необхідним досвідом і знаннями для того, щоб заснувати новий.
Хочеш будувати — домовся з комп’ютером
— Будівництво — галузь, яка знаходиться в центрі уваги суспільства. По всій Україні регулярно спалахують конфлікти між забудовниками та місцевими мешканцями, в яких нерідко доходить до бійок. Новий закон «Про містобудівну діяльність» мав би вирішити цю проблему. Проте багато хто вважає, що він лише поглибить її через те, що значно знизить роль місцевих рад в ухваленні рішень.
— Те, що в суспільстві триває жвава дискусія з цього приводу, говорить, що ситуація в містобудуванні сьогодні не задовольняє нікого — ні забудовників (в Україні не працює жодна міжнародна будівельна компанія), ні мешканців міст, ні владу.
Галузь стала розсадником величезної корупції. Всі знають, що в кожному великому місті є закрите коло допущених місцевою владою забудовників. Наявне законодавство дозволяє закривати очі на порушення, чим користуються місцеві чиновники при видачі дозволів на будівництво. Результатом цього стала величезна кількість будівельних афер. Один тільки скандально відомий забудовник Анатолій Войцехівський здійснював в Києві близько 50 незаконних будівництв. Міська влада цього «не бачила», в результаті чого тисячі родин лишилися без житла.
Тому і було створено новий закон про містобудування, який радикально міняє правила в цій сфері. І це сколихнуло всіх причетних — місцеву владу, забудовників, громадянське суспільство.
— На якій стадії сьогодні знаходиться цей документ?
— Він ухвалений парламентом, але ще не підписаний президентом.
— Тим часом, Єврокомісія вже оприлюднила зауваження до нього, які застерігають від зниження ролі місцевої влади при плануванні будівницва.
— Ще раз нагадаю, що нинішній порядок породив величезну корупцію на всіх стадіях узгодження та здійснення будівництва.
У нас попереду велика відбудова. І ми не можемо дозволити, щоб її здійснювала купка людей, наближених до місцевої влади.
— Але громада може бути проти, якщо питання щодо доцільності тих чи інших новобудов буде вирішуватися без неї.
— Новий закон повністю забороняє будівництво без всіх необхідних дозволів. Навпаки, він зобов’язує місцеву владу моніторити всі будівництва. І якщо на території громади з’явився незаконний об’єкт, вносити інформацію про нього в базу даних, щоб всі контрольні органи знали про це і вживали відповідних заходів.
— Хто ж надаватиме дозволи?
— Головна концепція, яку ми впроваджуємо, — вся інформація щодо будівництва має бути в цифровому вигляді: відомості щодо власності на земельні ділянки, вся проєктна документація, всі обмеження на будівництво, результати всіх експертиз. Причому анонімні документи не допускаються. На кожному з них повинне бути ім’я людини, яка поставила свій підпис.
Коли забудовник захоче спорудити якусь будівлю, він повинен буде заповнити на спеціальному порталі заявку. А система в автоматичному режимі перевірить по базах даних всю інформацію по даній ділянці. І в разі, якщо знайдеться будь яка невідповідність (на ділянці знаходиться заарештоване майно або будівля, яка має історичну цінність, забудовник хоче побудувати замість житлового будинку АЗС чи залізти на «зелену» зону тощо), то система автоматично видасть відмову.
Таким чином, видачею дозволів не займатиметься ні місцевий, ні державний чиновник. Це робитиме автоматична система на основі наявних документів.
— Але все ж таки Єврокомісія побачила в законі порушення прав місцевого самоврядування. Чи планується внесення до нього правок, щоб зняти це занепокоєння?
— Гадаю, можна обійтися без цього. Зараз ми перекладаємо цей закон англійською мовою, щоб представники Єврокомісії могли побачити першоджерело. Адже на сьогодні вони знають про ноьго переважно з переказів Асоціації міст і мерів. А при знайомстві з оригіналом їхні застереження, швидше за все, зникнуть.
— Проте навряд чи зникнуть застереження з боку місцевої влади…
— Так, мери міст обурені. На їхню думку, такий порядок — удар по децентралізації. Адже тільки місцева влада знає, що насправді потрібне громаді.
Проте ми зараз бачимо в наших містах безліч архітектурних монстрів, якими обурена громадськість. І всі ж вони пройшли через сьогоднішню дозвільну процедуру за участю місцевої влади. Це як раз і свідчить, що нинішня система не працює. То може варто зупинити це і дати спробувати вирішити проблему Міністерству цифрової трансформації?
