Близько 20 років тому батьки багатьох школярів почали почуватися спокійніше – підлітки все менше часу почали проводити на вулиці, переключивши своє дозвілля на інтернет та мобільні телефони. І, здавалося, такі явища, як цькування, дифамації, одним словом усе, що зараз називається словом «булінг», зійшло нанівець. Але не тут було: діти почали переходити у віртуальний простір, а за ними пішов і булінг. Просто перетворившись на кібербулінг. Наскільки небезпечним є це явище, і як з ним боротися – з’ясовував «Апостроф«.
Кібер – лідер
Наприкінці 2023 – на початку 2024 року громадська організація «Студена» проводила загальнонаціональне репрезентативне дослідження з булінгу. Вибірка – 5576 респондентів віком 10-14 років, це були учні 5-9 класів українських шкіл різних форм навчання.
Найчастіше респонденти зазначали, що з ними колись траплялися такі прояви булінгу, як:
— заклики не дружити з ними – 25,9%;
— розпускання брехливих чуток про них – 24%;
— зневажливі або принизливі відгуки щодо їх зовнішності – 21,8%;
— образливі онлайн-повідомлення від інших дітей – 21,4%;
— жарти чи анекдоти, які розповідають так, щоб було зрозуміло, що це нібито про мішень булінгу – 18,3%.
Тут слід зазначити, що сума відсотків перевищувала 100, оскільки респонденти могли обирати кілька варіантів відповіді.
«Якщо підсумувати всі прояви булінгу, то за ступенем поширеності в даний час на першому місці кібербулінг — 58,2%. На другому (49,9%) — непрямий реляційний булінг: розпускання чуток, паплюження репутації, перешкоджання дружбі. На третьому місці — прямий психологічний булінг: образи, глузування, словесні знущання, дражнилки, приниження та погрози. Це в цілому 37,4%, причому від вчителя — 15,6%. І на п’ятому місці — прямий фізичний булінг, 26,1%», – розповідає «Апострофу» доктор філософії в галузі психології, співзасновник та директор громадської організації «Студена» Настя Мельниченко.
Поліція безсила
Основна кількість жертв булінгу, як прямого, і непрямого — припадає на підлітків між 11-16 роками. Це пубертатний період, що характеризується високою чутливістю до будь-яких образ, чуток та соціальних невдач. Наслідки можуть бути різні і сумні, аж до суїциду.
І якщо у випадках з «офлайн булінгом» підлітку самому якось ще можна боротися (словесні аргументи, прохання дати спокій, або, зрештою, особисто застосувати щодо кривдника прямий фізичний булінг), то шанси у боротьбі з анонімною кібербулінг-групою близькі до нуля.
Останнім часом в Україні з’явилась маса телеграм-каналів, які охоче розміщують сумнівні фотографії школярів та вчителів (зокрема й оброблені у фотошопі), написи образливого характеру тощо. Більше того, адміністратори чи модератори таких каналів, якщо бачать, що кібербулінгові атаки досягають своєї мети, пропонують прибрати відповідні фото чи напис за гроші.
І, на жаль, боротися з подібною навалою дуже складно.
«У нас наприкінці грудня був випадок. Фотографії та образливі фото трьох наших учнів, з 7 та 10 класу (з них одна дівчинка), та однієї вчительки, були опубліковані в телеграм-каналі p***rkiev. Ми звернулися до нашого шкільного офіцера поліції (у кожному районі є такі, прикріплені до кількох шкіл). Вона руками розвела: «Це напряму школи не стосується, це соціальні мережі. А отже – індивідуальна справа батьків. Якщо хочуть, нехай звертаються до кіберполіції – особисто я не можу, адже я не є законним представником дітей». Я батькам так і сказала, але заявили вони до кіберполіції, чи ні – я не знаю», — розповідає «Апострофу» завуч середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №128 Олена Ткач.
Але у цій ситуації, як виявляється, і кіберполіція практично безсила.
«Багато людей чомусь вважають, що кібер-поліцейський – це щось середнє між Суперменом і Нео з «Матриці». Але все далеко не так. Взагалі в інтернеті щось відстежити доволі складно, а якщо телеграм-канал — поготів. Це якщо людина сама десь засвітила свій аккаунт, а так… Якщо купив новий телефон, нову сім-карту – то ні ФБР, ні «Моссад» не знайдуть», – каже «Апострофу» колишній заступник керівника департаменту кіберполіції Національної поліції України Заур Урусов, який свого часу вів справу «Синіх китів».
До речі, за його словами, тоді, під час розслідування справи щодо цієї гри не змогли довести жодного випадку підліткового самогубства.
«Щодо кібербулінгу, то кіберполіція може цим зайнятися, якщо, наприклад, справа дійшла до шантажу або доведення до самогубства. А сам кібербулінг, як такий, не є кримінальним злочином. Загалом 9 випадків з 10 – це справа рук однокласників, або дітей з сусідніх класів, або з двору. І кібербулінгом, радше, має займатися ювенальна превенція», – каже Заур Урусов.
Але й ювенальна превенція (структура, яка, в принципі, має виконувати функції дитячої кімнати міліції, де за радянських часів за різні правопорушення ставили на облік та виховували дітей, починаючи з 7 років і аж до 18-річних) теж нині безсила.
«На застосування якихось заходів до дитини зараз потрібна згода батьків. Але її немає. Ось нещодавно був випадок – підліток вкрав щось у супермаркеті. Приїхала поліція, телефонують мамі – приїжджайте, треба розібратися. Та – а я не приїду. Ну що… Поліція покрутилася півгодини, і дитину відпустили», – розповідають «Апострофу» у секторі ювенальної превенції одного із районів Києва.
Все в наших руках
Одним словом, поки що ситуація з кібербулінгом розвивається за висловом «порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих».
«Ми питання з кібербулінгом і телеграм-каналом закрили за тиждень. Військовий стан, сторонніх у школі бути не може, а фотографії точно знімали у нас – у спортзалі і ще десь. Розуміючи, що така інформація розлітається блискавично «сарафанним радіо» і процес із кібербулінгом у школі може піти як снігова лавина, провели в середніх класах серію бесід про кібербезпеку. За участю психолога та шкільного офіцера поліції. Мабуть потрапили у ціль – все припинилося», – каже Олена Ткач.
До речі, за її словами, репутація учнів, фотографії яких було опубліковано на телеграм-каналі, не постраждала.
«Більше того, вони навіть стали свого роду героями. За ними потім учні молодших класів бігали, щоб зробити селфі: бо ж людина в інтернет потрапила. Але далеко не всі підлітки відрізняються такою стресостійкістю. Так що вчасно ми проблему вирішили», – каже завуч школи №128.
Щодо допомоги школярам, для яких кібербулінг став справді серйозною проблемою, насамперед необхідно все розповісти батькам.
«І тут головне, щоб вони самі сприйняли ситуацію з розумінням, а не говорили — «А ми тебе попереджали, менше треба було сидіти в інтернеті». Це тільки може погіршити ситуацію», — каже «Апострофу» психолог Українського інституту прикладної психології та психотерапії Тетяна Корякіна.
Але загалом сучасним дітям непогано прищеплювати основи кібернетичної гігієни.
«Поясніть дитині, що коли вона бачить, як хтось когось переслідує в інтернеті, їй не потрібно ставити лайки, репостити чи коментувати: все це тільки розганяє повідомлення. Дитина не повинна пересилати цю інформацію далі і взагалі взаємодіяти з нею. А ось слова підтримки, сказані особисто або (через повідомлення) у приват людині, яку цькують, дуже важливі. А мішеням кібербулінгу раджу не мститися і не реагувати агресивно: гнівні та агресивні реакції можуть посилити і без того погану ситуацію, всі необачні слова будуть використані одразу ж проти вас», – радить Настя Мельниченко.
Взагалі цю проблему важко вирішити, тому що вона вічна: багато підлітків зазнавали гонінь з боку однолітків і до епохи інтернету. Просто зараз проблема стала більш технологічною та підлою. Тому що анонімною.
«Булінг, кібербулінг — це як перемогти крадіжки. Крали завжди. Але важлива профілактика. А в нашому випадку це щонайменше відновлення нормальних повноважень ювенальної превенції», — резюмує Заур Урусов.
