Здається, те, чого найбільше боялися в нашій державі, справдилося. Президент США Дональд Трамп почав переговори з російським диктатором Володимиром Путіним, не узгодивши попередньо позицій з Європою та Україною. Проте надія ще є — активізація Європи для подолання безпекових ризиків. Деталі — у матеріалі “Апострофа”.
Принцип «нічого про Україну без України», якого дотримувався колишній президент США Джозеф Байден, втратив актуальність з приходом нового господаря в Білий дім. Дональд Трамп у середу, 12 лютого, провів розмову з Володимиром Путіним. Вона передувала контакту із президентом України Володимиром Зеленським. Останнього поінформували про деталі розмови з Путіним постфактум.
Розмову з російським диктатором Трамп назвав “дуже продуктивною”. “Ми домовилися працювати разом, дуже тісно, в тому числі відвідувати країни один одного. Ми також погодилися, щоб наші відповідні команди негайно розпочали переговори, і ми почнемо з того, що зателефонуємо президенту України Зеленському, щоб повідомити його про розмову, що я буду робити прямо зараз”, – написав Трамп.
Таким чином, переговори почались не у вигідній для нас послідовності і до набуття Києвом сильної позиції, про яку багато говорилось. Ба більше, за логікою президента США, мир більше потрібен Україні, ніж Росії. Так, на запитання, чи бачить він Україну рівноправним членом мирного процесу, Трамп відповів: «Я думаю, що їм потрібно укласти мир. Їхніх людей вбивають і їм потрібно укласти мир«. Водночас на запитання, чи доведеться Києву поступатися територіями, він сказав: “Їм доведеться зробити те, що потрібно зробити”.
За бортом переговорів опинилася і Європа, що викликало в цих країнах занепокоєння. Міністри закордонних справ Франції, Великої Британії, Іспанії, Італії, Польщі, ФРН, ЄС та України опублікували заявупро бажання долучитися до “обговорення подальшого шляху разом з американськими союзниками”. Участь у мирних переговорах — ключовий виклик для ЄС, вважають експерти. “Питання в тому, яка додана вартість Європи? Вони мають зробити себе необхідними й такими, яких неможливо не взяти за стіл [перемовин]”, — коментує “Апострофу” політолог Олег Саакян.
“Країни Веймарського трикутника+, тобто Франція, Німеччина, Польща, Британія, Іспанія, Італія виступили зі спільною із Сибігою (очільником українського МЗС — ред.) заявою, що готові підтримувати Україну. Політично ця готовність є. Але ресурс? У цих країн є військова промисловість. Чи буде існувати формат “Рамштайн”? Ми не знаємо подальші дії Трампа, і європейці не знають. Але бачу, що їх обурила ця ситуація”, — каже “Апострофу” політолог Євген Магда.
Холодний душ у Брюсселі
Попри запевнення Дональда Трампа, що підтримка України продовжиться, Європі дали чітко зрозуміти, що за свою безпеку потрібно платити більше. Зокрема, новий очільник Пентагону Піт Гегсет під час виступу у межах зустрічі у форматі «Рамштайн» у Брюсселі закликав європейські країни взяти на себе більше відповідальності за безпеку континенту.
“Захист європейської безпеки має бути імперативом для європейських членів НАТО”, — сказав Гегсет. — У рамках цього Європа повинна надати переважну частку майбутньої летальної та нелетальної допомоги Україні”. Він закликав лідерів країн доносити до населення інформацію про безпекову загрозу, яку можна подолати лише витрачаючи більше на оборону. Загалом двадцять шоста зустріч Контактної групи з питань оборони України, яка вперше відбулася під головуванням не Сполучених Штатів, а Великої Британії і майбутнє якої після перемоги Трампа на президентських виборах було під питанням, стала “холодним душем” для Європи.
“Це був грім серед ясного неба, — коментує зустріч у форматі “Рамштайн” воєнний експерт Олег Жданов. — Тільки зараз Європа буде міркувати, що робити з нами”.
“Сполучені Штати не хочуть брати на себе зобов’язання на повоєнний період, не хочуть виступати лідером безальтернативної підтримки України, а хочуть перекинути більше відповідальності на Європу, — коментує Саакян. — Штати концентруються на Індо-Тихоокеанському регіоні, для них важливо, щоб вони не опинилися на “розтяжці” між Тайванем і Україною й іншими фронтами, які може використовувати Китай для того, щоб зв’язати США по руках. Їм необхідно, щоб цей фронт тримала Європа, хай і при підтримці Штатів, але вони виступали фактично суб’єктом на цьому безпековому напрямку”.
Крайній “Рамштайн” в українському оборонному відомстві провальним не вважають. За словами міністра оборони Рустема Умєрова, безпекова допомога Україні буде продовжуватися: ППО, боєприпаси, бронетехніка були в пріоритеті під час обговорень. Також Умєров відзначив зустріч із віцепрем’єр-міністром, міністром національної оборони Польщі Владиславом Косіняк-Камишем. “Під час переговорів сторони обговорили подальші постачання важкої бронетехніки. З огляду на значний внесок Польщі у зміцнення українських бронетанкових сил, розглядалися можливості розширення її ролі в рамках Коаліції бронетанкової техніки та маневреності”, — йдеться в повідомленні Міністерства оборони.
Також у межах “Рамштайну” Умєров зустрівся із міністром оборони Норвегії Торе Оншуусом Сандвіком. За повідомленням пресслужби, серед ключових пріоритетів, визначених під час переговорів, – забезпечення ракетами-перехоплювачами для систем ППО/ПРО, перспективи спільних індустріальних проєктів, зокрема у сфері виробництва боєприпасів.
Проте якщо брати загалом, чи готова Європа компенсувати Україні підтримку з США, то відповідь — скоріше ні, ніж так.
Іспит для Європи
За словами військового експерта Олега Жданова, потенціал підтримки України з боку ЄС не набагато менший, порівняно із США. “Проблема в тому, що цей потенціал роззосереджений на складах різних країн. Кожна країна приймає рішення щодо надання військово-технічної допомоги. У цьому величезна проблема: хто скільки й чого буде давати?” — ставить він риторичне питання.
Щодо боєприпасів проблем у них не буде, міркує співрозмовник видання, адже Rheinmetall (німецький машинобудівний та збройний концерн) вийшов на мільйон снарядів у рік, а в цьому році планує досягти виробництва у два мільйона боєприпасів на рік. Крім того, є чеська ініціатива із закупівлі боєприпасів для Києва. Проте із артилерійськими системами можуть бути складнощі.
“Артилерія у кожного своя, — розповідає Жданов. — Постане питання дати нам сто артилерійських систем. Хто скільки зі своїх складів буде віддавати? Тут проблема. У Франції 90 “Цезарів”, а генштаб Макрона (президента Франції — ред.) скаже: а чим ми будемо захищатися? Або давайте оборонзамовлення, давайте спочатку випустимо нові “Цезарі”, поставимо у стрій, а потім уже віддамо ті, що в строю Україні”.
Таким чином, можливі два сценарії розвитку подій: або частина країн, які нас підтримували, припинять це і почнуть укріпляти свою обороноздатність, або ж піднімуть питання сил безпеки в Європі, куди нас обов’язково включать.
“Європейська демократія — це достатньо довго, — міркує Магда. — А в Сполучених Штатах зараз є політичний компостер — президент-республіканець, Конгрес республіканський, ми бачимо, що вони особливо ні на кого не зважають. Тому думаю, буде складно. Але Україна зараз має говорити з Європою і доводити дві речі: що проблеми України будуть транслюватися на Європу, і що слабка Україна поставить перед США питання, а чи не змушені вони будуть відправляти своїх солдат для захисту європейських союзників?”.
Звісно, останній аргумент спрацює, якщо Вашингтон хоче зберегти вплив на Європу. “Якщо Трамп не ставить за мету взагалі поставити Америку на рівень Гондураса чи Нікарагуа, а судячи з його вчинків, це він і робить, якщо ні — то США не можуть втратити вплив на Європу”, — резюмує Жданов.
