Президент Володимир Зеленський пропонує створити в Україні газовий хаб, який працюватиме в інтересах усієї Європи. При цьому йдеться не про російський газ, який ще кілька років тому був головним енергетичним ресурсом європейського континенту, а про газ, який у зрідженому стані постачатиметься зі США. «Апостроф» розбирався, наскільки реалістичним є такий проєкт, і в чому інтерес для України.
Україна може стати хабом для постачання американського скрапленого газу до Європи, вважає український президент Володимир Зеленський.
«Ми готові і хочемо мати контракти щодо поставок в Україну СПГ із США. І ми будемо хабом для всієї Європи. Чому? Тому що у нас вже є індустріально та природньо підготовлений хаб — це мережа нашого газопроводу», — сказав він в інтерв’ю Reuters.
Ба більше – за словами Зеленського, Сполучені Штати підтримують цю ініціативу, і між Києвом і Вашингтоном вже йдуть консультації з цього приводу.
«В цей напрям, у цей ринок ми також готові пускати американських партнерів із задоволенням. Думаю, що це також частина безпеки для України і Європи. Тому що це не російський газ», — додав український президент.
Інфраструктура для хаба
«Індустріально та природньо підготовлений хаб», про який говорить президент Зеленський, це, в першу чергу, підземні сховища газу (ПСГ). Природньо вони підготовлені через те, що являють собою ємності вироблених родовищ газу, а індустріально – тому що ці ємності технічно облаштовані для зберігання газу і з’єднані з газопроводами, з якими складають національну газотранспортну систему (ГТС).
Основні ПСГ України знаходяться поблизу західного кордону. Ще 15-20 років тому сховища заповнювалися російським газом для того, щоб оперативно задовольняти потреби європейських споживачів, особливо під час значних морозів. Також значні обсяги газу зберігалися в ПСГ для споживання всередині України в опалювальний сезон.
Проте з того часу багато чого змінилося. Україна вже майже десять років не купує газ в Росії, а поставки до Європи через нашу країну, які останнім часом знизились до мінімуму, з 2025 року взагалі припинились. До того ж, в самій Україні з різних причин, в тому числі через війну, суттєво скоротилося споживання газу. Якщо, приміром, у 2010 році воно складало приблизно 60 мільярдів кубометрів, то наразі – не більше ніж 20 мільярдів.
Таким чином, сховища зараз якщо не пусті, то вже точно не заповнені під зав’язку.
«Нам фактично газ в сховищах потрібен для того, щоб був тиск, і ми свій газ піднімали для своїх споживачів», — сказав у розмові з «Апострофом» співзасновник Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук.
Мається на увазі, що чим більше газу в сховищі, тим вищій тиск у системі, тож технічно простіше піднімати газ на поверхню, і, відповідно, навпаки – якщо газу в сховищі мало, тиск нижчий, і виникають складнощі з підйомом необхідних обсягів газу з ПСГ на поверхню для його подальшого транспортування споживачам.
Можливі складнощі
Але чи може насправді Україна стати таким собі газовим хабом для Європи, і чи зацікавляться таким проєктом компанії зі США?
«Ми власники підземних сховищ, ми маємо фізичний ресурс – тобто ми реально можемо зберігати газ, а не просто мати якійсь майданчик, офіс зі столом і двома стільцями, — розмірковує Юрій Корольчук. — Але це наше бажання. А яка реальність? Хто нас на цей (європейський) ринок пустить?»
За його словами, для того, аби реалізувати проєкт українського газового хабу, нашій країні потрібна міжнародна підтримка.
«Без політичної волі, без серйозної підтримки це неможливо, — каже експерт. — Тож нас хтось має підтримати, хтось, хто може газ привезти, створити тут присутність цього газу фізично і підтримати нас на ринках. По суті, це тільки Сполучені Штати Америки. Якщо захочуть».
За його словами, такий проєкт може виявитися занадто дорогим і технічно та технологічно складним. Зокрема, якщо припустити, що американський скраплений газ постачатиметься на польський LNG-термінал у Свиноуйсьце (Świnoujście), з Польщі до України можна буде прокачувати не більше ніж 5 мільярдів кубометрів газу на рік, чого недостатньо для створення хабу.
«Можна, в принципі, прокачувати через Німеччину – там теж є термінали, але вони їх фактично не використовують. Через них, через Чехію, Словаччину гнати. Але це може бути дорого – наскільки це буде економічно вигідно тим самим американським компаніям?» — пояснює Юрій Корольчук.
Можливі варіанти
Втім, вигода від цього проєкту, все ж таки має бути.
«Це не є новою ідеєю, її давно обговорювали в різних формах про те, що влітку, в період низьких цін, американським виробникам LNG вигідно закачувати газ в сховища, і українські сховища як найбільші в Європі для цього цілком підходять, — сказав у коментарі «Апострофу» директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко. — Це неможна назвати хабом, але це цілком робоча історія, і з точки зору організації бізнеса цілком можлива».
За словами керівника спеціальних проєктів науково-технічного центру «Псіхєя» Геннадія Рябцева, є декілька сценаріїв реалізації такого проєкту.
«Наприклад, шляхом використання наших потужностей американськими трейдерами, які працюють на європейському ринку. При цьому необов’язково, щоб такий газ постачався до Європи зі США – він може бути куплений американськими компаніями на європейському ринку», — пояснив він у коментарі виданню.
Експерт нагадав, що подібна форма співробітництва с зарубіжними трейдерами використовувалась до російського вторгнення. Зокрема ці трейдери зберігали свій газ в українських сховищах за системою «митного складу» (власники газу сплачують лише за його зберігання і звільняються від сплати податків та мит протягом 1095 днів до початку транспортування цього газу з території України — «Апостроф»).
«Другий варіант передбачає постачання газу через порти, а третій — постачання газу безпосередньо з прицілом на його зберігання в українських ПСГ», — сказав Рябцев.
Він додав, що для реалізації третього сценарію необхідно вирішити технічні питання щодо газопроводів, зокрема з Польщі (про які було сказано вище – «Апостроф»), проте, на його думку, це цілком реалістичне завдання, особливо, якщо воно вирішуватиметься в рамках проєкту спільного інтересу.
Інтерес для кожного
До речі, про інтерес.
«Це така, як кажуть, win—winситуація, коли всі учасники тільки виграють», — каже Олександр Харченко.
За його словами, українські сховища вміщують 30 мільярдів кубометрів газу, з яких нашій країні потрібна приблизно половина для забезпечення внутрішнього споживання під час опалювального сезону: «Відповідно, ще 15 мільярдів кубометрів ми можемо запропонувати постачальникам LNG».
Про американський інтерес вже було сказано вище – компанії зі США отримуватимуть прибутки за рахунок різниці між літніми та зимовими цінами в Європі. Плюс для них це означатиме збільшення частки на європейському ринку.
«А для європейців – це можливість купити додаткові обсяги газу, не побоюючись того, що (американські) газовози підуть у Південно-Східну Азію (де ціни, як правило, вищі, ніж у Європі – «Апостроф»). Не кажучи вже про те, що Україна набагато ближча, ніж США, тобто постачання газу буде набагато швидшим», — розповідає Геннадій Рябцев.
У свою чергу, за його словами, Україна отримуватиме гроші за зберігання газу, а також матиме можливість купувати додаткові обсяги газу у разі потреби (подібної той, що виникла цієї зими).
«Гроші за зберігання газу і підвищену важливість для Європи як місця, де зберігається європейський запас газу», — додає Олександр Харченко.
Ризики та безпека
Проте є дуже важлива умова для того, щоб цей проєкт став успішним.
«Під час війни ризики дуже високі, і відповідно це дуже дорого з точки зору страхування ризиків, — пояснює Олександр Харченко. — Але я сподіваюсь, що війна закінчиться, і тоді ця функція цілком може грати велику роль».
Тож це питання вже не енергетичні, а з галузі безпеки та політики.
З іншого боку, реалізація такого проєкту сприятиме формуванню додаткових гарантій безпеки для України у післявоєнний період.
«Чим більше спільних проектів, тим вищі гарантії, оскільки більше зацікавлених сторін у збереженні стабільності у регіоні,» — резюмував Геннадій Рябцев.
