Про феномен пересічного українця — віруючого і полюбляючого хабарі
Згідно останніх досліджень Центру Разумкова, 70,4% українців вважають себе віруючими. Водночас наша країна вже багато років посідає перші місця у списку найбільш корумпованих, пише газета «Експрес«.
Виходить, що більшість українців беруть хабарі, а потім із спокійною душею йдуть до церкви та б’ють себе у груди, щоб всі бачили, які вони побожні?
Щось подібне можна спостерігати й в інших країнах, наприклад, латиноамериканських, де одні з найвищих у світі показників віруючих. Ледь не на кожному кроці ту можна зустріти іконки Матері Божої, але рівень корупції там також зашкалює.
Чому в країнах, де так багато віруючих, процвітає хабарництво? Адже мало би бути навпаки: той, хто справді вірить в Бога, мав би боятися кари за скоєне. Але ж ні… А може релігійність у нас лише показова? Взяв хабара, відмив за добру пожертву у церкві цей гріх, висподівся і все — ти чистий, без гріхів, як новонароджене дитя, й далі береш.
Подискутувати на цю тему ми попросили релігієзнавця Анатолія Бабинського, голову громадської організації «Антикорупційна рада України» Богдана Якимюка та священика Василіянського храму Царя Христа Миколая Микосовського.
— Хабарництво — це гріх?
М. Микосовський: — Так. Церква офіційно визнала корупцію гріхом, який розкладає наше суспільство зсередини. Слово «корупція», як відомо, є латинського походження і означає «псування». Можна сказати, що через корупційні дії людина псується духовно та морально.
Є різні причини появи корупції, зокрема на пострадянському просторі. Це і двозначні закони, і невдало побудована система державного управління. Є небезпека, коли хтось вважає у своєму житті гроші чи не найголовнішим благом, адже, згідно зі святим Писанням, грошолюбство — корінь усякого лиха. Гроші мають служити людям, а не навпаки. Жадоба матеріального збагачення вже підвела не одного.
Трапляється, що сповідаються в мене люди, які дають чи беруть хабарі, але дуже рідко. Така враження, що чимало просто не розуміють тут проблеми чи дійсності морального зла. Можливо, банально до цього звикли.
Яка покута хабарникам? Молитовна насамперед, із коротким повчанням про шкідливість корупції. Але сповідь тоді добра, коли є щире покаяння за скоєне, бажання виправитися і після неї — відвернення від колишньої гріховної діяльності. Головне, щоб особа це зрозуміла.
—— Отже, брати хабарі — гріх. А давати?
М. Микосовський: — Звичайно, давати хабара — це також гріх, що до того ж підпадає під Кримінальний кодекс. Той, хто дав хабар, рано чи пізно перетворюється на того, хто буде брати хабарі. Таким чином, хабарництво є гріхом, який вражає і того, хто дає, і того, хто бере, і все суспільство, яке це толерує.
Корупція є особистим гріхом, що руйнує людину, бо особа вибирає легший, гріховний, спосіб для досягнення своєї мети. Згідно з моральними засадами, мета не виправдовує засобів. Якщо корупціонерами стають християни, тоді вони в суспільстві відмовляються від християнського свідчення своєї віри. Сьогодні не давати хабарів може бути одним з видів своєрідного мучеництва, коли людина свідомо прирікає себе на певні незручності у суспільстві задля того, щоб засвідчити свою віру в Христа.
— В Україні майже 3/4 населення вважають себе віруючими. Себто, усі вони мали би зневажати хабарників і боротися із ними. Однак, чому у нас так квітне корупція?
А. Бабинський: — Це водночас і складне, і легке питання. Легке, бо якщо представити ці явища у формі рівняння, то висновок буде, що або в нас корупції немає, або нема високої релігійності. Разом ці явища не мали б співіснувати, як прагнення жити у правді не може бути поруч із постійною брехнею.
Оскільки корупція в Україні не просто є, а вона прямо таки відчутна на дотик, то щось не гаразд з релігійністю. Не секрет, що релігійність у нас є доволі формальною. Це проблема всіх традиційно-християнських країн. Там, де релігійність просто успадковується і не вимагає ніяких зусиль чи особистого рішення, вона з часом може вироджуватися.
Наша культура давно не стоїть на християнських підвалинах. Не маймо ілюзій! Наша загальна культура — це споживацтво зі всіма похідними явищами і бездумний культ грошей. У Церкві часто можна зустріти чисто бізнесові відносини, а багато вірних йдуть в храм, як в магазин, де все можна отримати, головне знати кому і скільки дати. Це справжня трагедія…
Тож ми часто маємо форму без змісту: в неділю всі в храмі, а з понеділка починається українське коло взаємного обдирання і зневаги, корупції і брехні.
— Найменш корумпованими визнано високоосвічені скандинавські країни, — Данію, Фінляндію та Швецію. Може рівень хабарництва ще й залежить від рівня освіти в суспільстві? Чим більше громадян здобувають хорошу освіту, тим більше шансів вони мають заробити собі на достойне життя, та не брати хабарів?
Б. Якимюк: — Корупція існує скрізь, але справді переважає у великих розмірах в тих країнах, де низький рівень освіченості та матеріального забезпечення людей — там, де населення деморалізоване або перебуває на межі виживання.
Бути справжнім віруючим або по вихідних і релігійних святах — дві великі різниці, тому чинник моральної й духовної самодостатності кожної людини є ключовим. Наприклад, в Нідерландах і Великій Британії, де майже половина людей є атеїстами, рівень корумпованості, дійсно, є дуже низьким. З цього можемо зробити висновок, що низький рівень корупції, як суспільного явища, може бути підтриманий за допомогою існування чітких правил і регламентацій у країні та дотримання їх переважною більшістю громадян. А дотримуватись правил завжди легше освіченій людині, яка знає свої права і може їх захистити.
В Україні, на жаль, корупція стала частиною менталітету і зміни потребують зусиль не лише з боку держави і правоохоронних органів, а, передусім, освітянських установ, церкви та батьків кожної новонародженої дитини.
— Що робити? Яким чином можна викоренити це зло?
А. Бабинський: — Мусить відбутися глибоке переродження, віра повинна бути дієвою, а не декларативною. Пусті стояння в храмі нічого не дають і не дадуть людині, зміни можливі лише за умови покаяння. А покаяння — це не просто жаль, це буквально поворот на 180 градусів, зміна мислення і дій у своєму житті. Власне до цього не доходить і наша релігійність на загал. Бо наразі це — суцільні ритуальні хороводи…
Б. Якимюк: — Рівень корумпованості будь-якої країни – це сукупність історичних, культурних, освітніх, моральних, економічних, правових та інших чинників. Зазвичай, люди роблять так, як робить більшість. І якщо корупція сприймається в суспільстві як буденне, звичне явище, коли відсутня невідворотність покарання і приклади реальної політичної волі протидіяти й запобігати корупції на рівні керівництва держави та політичної еліти, то люди братимуть участь у корупційних діяннях без жодних вагань.
Вихід з такої ситуації можливий тоді, коли кожен із нас буде насамперед керуватися совістю в житті та буде в змозі поставити суспільні інтереси вище власних. І в цьому, дійсно, освіченість та моральний стан у населення відіграють наріжну роль поряд із гідним матеріальним забезпеченням.
М. Микосовський: — Треба не нарікати на інших, а почати щось уже робити у плані подолання різних корупційних схем на своєму рівні, не поширювати руйнівного зла. Бо держава — це і звичайні громадяни, а не тільки політики.
Леся ЯСИНЧУК
