Міріам Космель, представник Фонду ім. Ф. Науманна пояснила, яке значення мають протиріччя між Нацбюро із протидії корупції та Генеральною прокуратурою України в контексті сьогоднішньої кампанії боротьби з корупційними схемами в Україні.
— Чому Генпрокуратура та Національне антикорупційне бюро провели спільну прес-конференцію? Чи варто вважати, що вони дійшли згоди, або ж це тільки проєвропейські політичні ігри чи політичні діалоги?
— Політичним діалогом це вважати, ясна річ, не можна. Скоріш за все, мова йде про нетипову ситуацію, коли два аналогічних органи почали конфліктувати між собою. При чому у дуже різкій формі. Ми чуємо звинувачення в нанесенні тілесних ушкоджень і застосуванні тортур. А спільні виступи на прес-конференції взагалі важко однозначно протрактувати.
Конфлікт розгортаєтся між абсолютно суперечливим структурами. З однієї сторони – ГПУ, яка сповідує й досі традиції пострадянського часу. А з другої – новостворений орган. Також тут має значення те, що існує конфлікт між різними особами. По-перше, – це Луценко, який є представником радше старої системи, а, по-друге – Артем Ситник, котрий став прокурором на конкурсних засадах. Тому є певна різниця у цих 2-х відношеннях. Навіть є варто сказати про різні світогляди. І цілком логічно, що вони ворогують. На мою думку, на великий інтерес заслуговує те, що глава держави поводить себе стримано і ще жодним чином не прокоментував цю ситуацію, яка дійсно є дуже неоднозначною. Хоча з іншої сторони, вважаю, що власне факт існування цього конфлікту є позитивним явищем, оскільки це показу, що Національне антикорупційне бюро справді працює.
— Чи може це означати, що Нацбюро є дійсно незалежною установою?
— На мою думку, Нацбюро з протидії корупції як мінімум робить спробу здобути свою реальну незалежність. І це дуже добре.
— Під час мітингу під ГПУ активісти вимагали звільнити причетних до скандалу представників прокуратури. Однак цього не сталося. Як ви можете це прокоментувати?
— Це дійсно нетиповий випадок. Щонайменше після усіх висунутих звинувачень рішенням могло б стати усунення від виконання професійних обов’язків тимчасово. Така реакція мала б бути цілком нормальною. Однак, думаю, що тут мають місце “підкилимні” компроміси. Тому треба ще почекати і подивитися.
— Чи має шанси на успіх майбутня кампанія боротьби з корупцією в Україні, враховуючі цей конфлікт?
— Я повторю, що факт того, що цей конфлікт відбувся є добрим. Тому що він демонструє, що є серйозна робота з боку НАБУ. Зокрема на повному серйозі переслідують тих осіб, які цього заслуговують. Ясна річ, що все це треба аналізувати, враховуючи старі зв’язки і механізми попередньої системи. Саме ГПУ мала всеохопний нагляд у цьому механізмі. З дев’яностих років в українській державі не було жодних фундаментальних реформ і змін у правовій системі. Радше все було абсолютно навпаки. Тому тут йде мова про саму систему. А коли ми говоримо про переслідування окремих особистостей, то компромат має значення. Тому що той, кого переслідують має можливість розказати певну інформацію і про тих, хто перебуває на іншому боці. Все це варто враховувати. Наразі – це перший тільки подібний випадок. На мою думку, в майбутньому таких прецедентів стане більше, за умови, коли Нацбюро з протидії корупції реально працюватиме.
— Хто повинен розслідувати подібні конфлікти, на кшталт цього – між Генеральною прокуратурою та Нацбюро?
— Ясна річ, що не Служба безпеки України.
— Тоді ж хто?
— Цим повинні займатися суди.
— Однак таких органів, котрі мали б компетенцію розслідувати аналогічні справи, немає?
— Так, це дійсно так. Таких органів чи точніше судів ще немає. Однак наразі треба замислитися, як це змінти. Те що сьогодні залучають до конфлікту ще одного потужного актора – Службу безпеки України у якості “виконавчого органу”, не є виправданим кроком. І все довіри не вселяє.
— А кому тоді в нашій країні можна довіряти?
— Зокрема, я довіряю народним депутатом, котрі критично налаштовані і готові все контролювати, я вірю в підконтрольність громадського суспільства, тому що в теперішній ситуації – це єдина можливість зробити перевірку та знайти рішення.
— Подібний конфлікт мало би розслідувати Держбюро розслідувань, однак його ще не створили. Чи є на порядку денному створення такого органу?
— Найголовніше, вважаю, аби ці установи реально працювали. Це саме й антикорупційного бюро стосується. Тому що всі ми знаємо скільки зусиль було докладено, щоб цей орган розпочав свою роботу. Тому я маю страхи, що коли мова йде про ще один орган, то необхідно буде враховувати час на його створення. Вирішення ситуації очікуватиме того моменту, поки цей орган матиме змогу приймати рішення і функціонувати. Тому подібний варіант я не розглядаю як основний та не стала б йому надавати великого значення.
— Як ви можете оцінити роботу Юрія Луценка в кріслі очільника ГПУ враховуючи цей інцидент?
— Видно, що Луценко не є реальним керманичем Генпрокуратури. Можна довго спекулювати на тему, хто там все реально вирішує — Кононеко чи може Порошенко. Але це все не має підтвердження. Так само можна довго роздумувати чи діяв Луценко під чиїмось тиском, чи по власній волі. Але в мене такої інсайдерської інфомації немає.
— Які ви маєте очікування з приводу проведення розслідування цього інциденту?
— Від того розслідування, яким займається СБУ, я багато не очікую. Але я маю надію, що незалежні критично налаштовані спостерігачі і громадські активісти і нардепи міцно триматимуть руку на пульсі, ретельно спостерігаючи за тим, як буде розвиватися ситуація. Адже мова йде про особливий відділ ГПУ – департамент з розслідування найважливіших справ в економічній галузі. Тому все треба оцінювати в системі. А це – перший конфлікт між потужними органами, який має надважливе значення. І демонструє, що НАБУ дійсно може зачепити ті самі найболючіші місця і щось змінити.
