У британському серіалі Таємний щоденник дівчини за викликом найдорожча повія Лондона, Белль, натхненно розповідає про свою професію і стверджує: їй подобається її робота. В українському суспільстві побутує стереотип про те, що у секс-бізнес йдуть не від хорошого життя: мовляв, на базові потреби не вистачає, тому жінки змушені продавати себе. Насправді, далеко не завжди.
У цю індустрію потрапляють з різних причин, різні жінки і в різні «точки» – дешеві і дорогі, елітні клуби і на Окружну. Їхніми послугами користуються тисячі чоловіків. На кинутий мною у facebook поклик про допомогу – а я просила чоловіків, які користуються послугами повій, розповісти про цей бік життя – миттєво відгукнулися десятки охочих поділитися враженнями (багато хто, звісно, анонімно).
У цій індустрії діють свої закони і ставки. Тут правоохоронці користуються послугами тих, з ким борються. Тут секс можна купити за 400 грн, а можна – за $200. Тут платяться великі гроші за право займатися цим нелегальним бізнесом – і невеликі штрафи за торгівлю любов’ю: 85 грн, якщо тебе спіймали вперше, і 385 грн – якщо ти потрапляєш повторно. Компенсується це, фактично, одним клієнтом.
Географія та асортимент
Якщо запитати жителя столиці, де у Києві можна зняти дівчину, вам назвуть «культові» точки – на Окружній дорозі, на Броварському проспекті і на проспекті Перемоги. Але сфера секс-послуг у Києві (і в країні взагалі) – дуже неоднорідна. Знайти дівчат можна не тільки «на трасі». Жінки працюють групами в так званих салонах, на приватних квартирах, у нічних клубах або шукають клієнтів через оголошення в інтернеті і на звичайних сайтах знайомств на кшталт популярного російського ресурсу Мамба.
Одні працюють на себе, інші – на когось. Ті, хто надає послуги індивідуально, без допомоги «даху» (самі дівчата і клієнти називають таких індивідуалками) часто кооперуються між собою, щоб орендувати квартиру – наприклад, на двох з подружкою. А можуть працювати і втрьох або вчотирьох. Або навіть «сім’єю».
«Буває, приходиш і чуєш, що в сусідній кімнаті дитина плаче. Тоді просто розвертаєшся і йдеш», — розповідає мені молодий чоловік – частий клієнт столичних повій. Назвемо його Веніамін. Комусь з дівчат нема на кого залишити малюка, тому поки одна працює, інша няньчиться з ним за стінкою. Потім вони міняються.
Багато хто працюють без сутенерів, навіть деякі дівчата на трасі. А інші, навпаки, роками співпрацюють з перевіреними сутенерами за обопільним бажанням. Сутенерам віддають відсоток від заробітку. Натомість він може надавати житло, охорону і захист.
Щоб доторкнутися до цього світу, я вирушаю в нічний рейд по Києву з патрульною поліцією. Дорогою вони показують мені, як працюють сутенери і повії на Броварському проспекті.
«Он стоїть машина, — показує поліцейський на припаркований біля Макдональдса на Дарниці Mercedes. – У ній сидить сутенер. Дуже товстий дядько – ледве вилазить з авто сам. У нього є дівчинка, яка тут працює, вони живуть утрьох в одній квартирі – він, його дружина і ця повія. Йому під 50, їй 22 або близько того. Вона ніколи на нього не скаржиться».
Але бувають і протилежні випадки – коли сутенери силою змушують дівчат працювати на себе і віддавати їм гроші. Щоб переконати в необхідності такого заступництва, можуть вивезти в ліс і побити, погрожують фізичною розправою або тиснуть психологічно. Якраз трійцю таких «покровителів» ми з моїми поліцейськими і ловимо цієї ночі на Броварському проспекті – чоловіки вимагали у жриць кохання 40%.
Окрема індустрія – так звані салони. У Києві працюють цілі мережі борделів у квартирах. Якщо в одній квартирі дівчата не підійшли клієнтові, його відправляють до іншої, розповідає ще один постійний споживач цих послуг, назвемо його Михайло. У таких місцях можна знайти жінку на будь-який смак.
У таких борделях зазвичай працюють спеціальні дівчата-диспетчери, які приймають замовлення від клієнтів і «розкидають» їх дівчатам. Вони отримують від 50 до 100 грн за кожне реалізоване таким чином замовлення. Веніамін називає мені одне таке місце – офіс на Подолі, на розі Глибочицької та Кудрявського узвозу.
«У мене є подруга, у минулому повія. Вона їздила влаштовуватися на роботу диспетчером – я підвозив її туди, — розповідає він. – Диспетчери працюють як будь-які продажники. Їхнє завдання – зацікавити клієнта, продати товар якомога вигідніше».
Буває, приходиш і чуєш, що в сусідній кімнаті дитина плаче
Вимоги під час прийому на таку роботу передбачають знання англійської – щоб можна було спілкуватися з іноземцями. Кожній дівчині дають пачку інструкцій, які потрібно вивчити, щоб знати, що саме можна запропонувати клієнтові.
Один з найвідоміших столичних борделів розташований у самісінькому центрі Києва, на Басейній. Це радянська житлова багатоповерхівка. На верхніх її поверхах надають секс-послуги. Мешканці багатоповерхівки цілком обізнані про те, що відбувається в сусідніх квартирах: щодня вони бачать і жінок, які входять в під’їзд і виходять звідти, і клієнтів.
«Всі, хто хоч якось цікавився цією темою, щось чули про це місце. Як в анекдоті, бабусі під під’їздом ставлять «тавро» дамам, які проходять повз них: «знову повія пішла», — говорить Веніамін. За його словами, близько 80% таких квартир у Києві багато років тримає дуже відомий у цих колах авторитет на прізвисько Вася. Про нього вже не раз писали ЗМІ. У роботі на Васю є незаперечна перевага: його підопічні регулярно проходять медогляд.
Секс-послуги продають і в місцях, які працюють цілком легально – наприклад, стриптиз-клубах. Дівчата, яких наймають на роботу танцівниць, за додаткову плату можуть задовольнити інші побажання клієнта в спеціальній кімнаті або, наприклад, у сауні.
В інтернеті можна знайти сотні відгуків про ці заклади: про ціни і якість інтим-послуг, про дівчат, до яких варто чи не варто йти.
Керівник Департаменту з боротьби з наркозлочинністю, а зараз радник міністра внутрішніх справ Ілля Кива радить нам зазирнути в один з таких – популярний нічний клуб РІО на Богдана Хмельницького.
«У ньому перебуває близько двохсот дівчат, які одночасно пропонують себе споживачеві. Там кілька залів – шість, по-моєму. Дівчата виходять, себе показують, через адміністратора кажеш «ось цю», платиш гроші і все», — пояснює схему Кива. Крім жіночих тіл, там приторговують і наркотиками, стверджує радник міністра. Про те ж мені розповідає ще один співрозмовник, один з клієнтів РІО: «Можна дивитися або безкоштовно покликати дівчинку за столик, пригостити напоєм або замовити платний приватний танок. Ціну не пам’ятаю, але колись для американських візитерів по роботі влаштовував такий атракціон. Або домовитися, щоб даму забрати до себе», — каже чоловік.
Я запитаю радника голови МВС, чому клуби не закривають, якщо там торгують забороненим законом продуктом. Він відповідає: «добрий дах».
«Він [РІО] належить [меру Києва Віталію] Кличку і [нардепу від БПП] Артуру Палатному», — говорить Кива. У Кличка слова Киви заперечують: жодного стосунку до цього клубу мер не має, відповіла НВ його прес-секретар.
Ціни
Ціни на секс-послуги – дуже різні, залежно від того, де працює дівчина, що вона представляє з себе зовні і що готова зробити для клієнта.
Середня ціна в Києві – від 450 грн і вище. На трасах і на квартирах розцінки подібні. У поліції нам розповідають, що на тому ж Броварському проспекті ціна години послуг «стандартної» секс-працівниці становить близько 800 грн, але багато дівчат беруть і маленькі «замовлення»: оральний секс тут коштує близько 250-300 грн, тому що потребує значно менших витрат часу і зусиль з боку жінки. Нерідко для цього навіть не потрібно нікуди їхати – застрибнула в машину, відпрацювала і звільнилася.
Одного разу я в салоні чув, як дівчина говорила клієнту, мовляв, у мене білизна коштує дорожче, ніж година роботи повії на проспекті Перемоги
«Якщо беруть погодинні замовлення, то намагаються всіляко розтягнути час, — розповідають поліцейські, поки ми їздимо по Броварському. – Бачать, що п’яні клієнти, і починають: «А давай у лазню», «А я одна не працюю, тільки з подругою», плюс «поговорити», «випити».
Інший клієнт «нічних метеликів», назвемо його Арсеній, «здає» ще одну точку.
«Від Мінтрансу йдеш після 21:00 (Міністерство транспорту на проспекті Перемоги – НВ), там стоїть десяток дівчат за 500, за 400 грн. На Окружній, на Борщагівці – 400-600 грн», — розповідає Арсеній. На «хатах» повію можна зняти за суму від 500 до 1.800 грн на годину. Минулого року година роботи дівчат у його «перевірених» місцях коштувала 1.300 грн. Раніше було дешевше, каже чоловік, скаржачись: «довбана інфляція».
Ціна залежить від виду послуг і віку жінки.
«Ті, що з 500 – це тихий жах, тітки по 40 років під 80 кг. Коли кажеш, що не підходять, вони ображаються, — розповідає Михайло. – Але є одна точка в Києві, на Еспланадній, здається, номер 30, точно не пам’ятаю. Там є за 1.700, але воно того варте».
Жінки, чиї послуги коштують дешевше, часто працюють у буквальному сенсі як конвеєр: один клієнт йде, дама відразу ж береться за наступного. Часті клієнти «конвеєра» – студенти.
Ціна залежить і від спектру послуг – програма може бути стандартною, а можуть бути якісь «особливі побажання». Чоловіки розповідають, що в категорії дешевше за 100-200 грн доплати ти отримаєш оральний секс без презерватива або анальний. Дівчата подорожче просять 500-600 грн доплати за такі послуги.
Можна замовити й інші додаткові послуги, наприклад, груповий секс, секс із сімейною парою, рольові ігри та навіть просто масаж – хоч традиційний, хоч масаж стоп.
Доглянуті молоді дівчата з модельною зовнішністю і гарною фігурою беруть дорожче. Вищі ціни і в так званих елітних салонах і вже згаданих стриптиз-клубах – на рівні від $200 за пару годин.
«Одного разу я в салоні чув, як дівчина говорила клієнту, мовляв, у мене білизна коштує дорожче, ніж година роботи повії на проспекті Перемоги», — згадує Веніамін.
Окремий сегмент послуг на ринку секс-послуг – БДСМ. Мої співрозмовники розповідають, що сьогодні в Києві багато чоловіків «купують» жіноче домінування. Послуги «Доміни» надають як у звичайних салонах, так і в спеціальних, «вузької спрямованості». Ціни від 800 до 3.000 грн за годину залежно від наданої послуги. Можна замовити дівчину на ніч. А можна – навіть двох, наприклад, «Доміну» і «Рабиню».
Салони, в яких можна замовити такі послуги, працюють по всьому Києву, деякі – в самісінькому центрі, розповідає мені, жінка, яка займається подібними практиками. Вона називає віп-клуб Grande Royal, розташований за дві хвилини ходи від Майдану Незалежності, у провулку Тараса Шевченка, в якого є філія у Львові. У салону сайт кількома мовами з прайсом і видами послуг – він позиціонує себе як «еротик-масаж та БДСМ-студія». Послуга «Сесія з Доміною» тут коштуватиме 1.500 грн, ніч – 12 тис. грн. «Ніч з Доміною та Рабинею» — 22 тис. грн. Можна замовити рольові ігри, а також такі витончені послуги як прокапування воском, бондаж (знерухомлення), підвішування, побиття тощо.
«Я була в тому салоні, було цікаво. Адміністратор, дівчина, щоправда, мало розуміється у практиках, все тільки повторювала про фістинг і шмагання. Про інші гадки не мала, зважаючи на те, що не знала, як відповісти на запитання», — розповідає моя співрозмовниця. Серед клієнтів таких салонів – як звичайні люди, так і відомі публічні персонажі, яким зазвичай складніше приховувати свої вподобання.
Півроку тому, коли я писала матеріал про трансгендерних людей, мої героїні розповідали, що трансгендерні дівчата теж нерідко продають секс за гроші. Деякі з них таким чином заробляють собі на операцію зі зміни статі, роблять груди або додаткову пластику на обличчі.
Власне, головні героїні історії – дівчата
Для багатьох з них робота у сфері секс-послуг – повноцінна професія, хоча і нелегальна. Заробленого дівчатам вистачає на те, щоб утримувати себе і свою сім’ю, купувати одяг і оплачувати свої поїздки за кордон. Від «рівня» дівчини залежить, наскільки дорогим буде цей одяг і як часто вона літатиме за кордон.
Для одних проституція – це додатковий заробіток, для інших – основний. Поліцейські, які взяли мене в «дозор», розповіли про дівчину, яка вночі працює на проспекті Перемоги, а вдень – психологом у дитячому садку. Додатковий заробіток довелося шукати після того, як її з маленькою дитиною кинув чоловік.
Мотивація може бути різною. У когось – просто спілкування з жінками. Для інших це як спорт – засунути якомога більшій кількості дівчат
Багато дівчат говорять родичам, що працюють у нічну зміну – наприклад, офіціантками, розповідає Наталя Ісаєва з Кіровограда, керівник благодійного фонду Легалайф-Україна. Ця організація виступає за декриміналізацію секс-бізнесу в Україні. У неї входять секс-працівниці, які не приховують своєї сфери діяльності. Самій Ісаєвій 39, вона також займалася наданням секс-послуг, а тепер перейшла на громадську і правозахисну діяльність. Термін «проституція» вона називає некоректним і каже: правильно називати цей вид діяльності саме секс-послугами.
«Я почала надавати секс-послуги, тому що були проблеми з грошима. Але взагалі, мені подобається надавати сексуальні послуги, отримувати за це гроші, підвищувати якість надання послуг, професіоналізм, подобається, коли хвалять. Адже вам подобається ваша професія? – запитує вона мене, я – киваю. — Ви кожного разу намагаєтеся краще написати статтю і з часом напрацьовуєте професіоналізм. Така само ситуація».
Наталя почала надавати секс-послуги, коли їй було 18. Її виховувала мати, яка працювала на трьох роботах. Радянський Союз розпадався, всіх скорочували, треба було якось жити.
«Почала ходити у всілякі кафе, все інше. Спочатку так – за частування. Вдома бути не хотілося, у тусовках прикольно, — розповідає жінка. — Зійшлася з одним, дитина народилася. Свекор почав з сокирою ганятися, виганяти з дому».
Приблизно тоді в одному нічному клубі їй запропонували поїхати на заробітки в Росію – сказали, там можна заробити реальні гроші. Так вона опинилася в Москві. Дитина залишилася з мамою.
«Різне там було. Взяли нас, трьох дівчаток, троє чоловіків, вихідці з Кавказу, Абхазія, здається. Почали, мовляв, я тут росіянин, а ти ніхто, я тебе купив, що хочу, те з тобою і зроблю, — згадує вона. — Тобто, у них менталітет такий у країні, що з жінкою можна робити все, що хочеш. Привезли нас до себе, а там навіть не рахувала, скільки їх. Нас протримали тиждень у підвалі, у погребі. Витягали тільки пої**ти. Кидали шматок хліба, прибігав щур, забирав. Спускали воду попити. Дівчат діставали двох, постійно били, бо вони скиглили».
Вдалося вибратися, коли одного разу клієнти напилися і майже всі поснули. Наталія вмовила того, з ким була в той момент сама, відпустити її і подруг.
«Похапали свої речі, що знайшли. Мокрі, дощ, і ми босоніж напівголі біжимо до найближчої машини таксі. Добре, таксист – нормальний дядько, порозвозив нас за нашими адресами, де ми тоді жили. Приходжу туди, де жила, а мені кажуть: тебе не було тиждень, ми втратили стільки-то грошей. З наступним клієнтом, коли мене купили, просто на точку не повернулася, залишила там всі свої речі і пішла до іншого сутенера. Він купив мені все нове. Працювала там нормально. А потім інший клієнт мене взяв на довгий термін, ми так і залишилися з ним жити», — розповідає Наталя.
Вона забрала дитину і якийсь час ще жила в РФ, а коли повернулася в Україну, почала працювати в громадських організаціях, була волонтером. Паралельно з цим продовжувала надавати секс-послуги, але вже працювала сама на себе. Тепер вона займається захистом прав секс-працівниць і ратує за толерантне ставлення до них і легалізацію проституції. Вона наводить як приклад Туреччину і Кіпр, куди їздять на заробітки українки, що працюють у сфері секс-послуг: там з жінкою укладається договір, вона проходить обов’язкове медичне обстеження та отримує бонуси від виробітку.
Саме таку історію мені розповідає ще один мій співрозмовник, назвемо його Євгеном. Він розповідає про свою подругу. У житті її звуть Світланою, але це ім’я вона приховує – для клієнтів вона Ельвіра. Ельвір у цій індустрії взагалі багато – серед жриць кохання це популярне ім’я, говорить він. Зараз Світлана-Ельвіра полетіла в чергове «відрядження», і такі у неї часто – переважно, Кіпр, Туреччина, Ліван. Заробіток дозволяє забезпечувати сім’ю в Києві. Знайомиться з клієнтами через спеціальні сайти на кшталт ресурсу Travelgirls.
Нас протримали тиждень у підвалі, у погребі. Витягали тільки пої**ти. Кидали шматок хліба, прибігав щур, забирав
Моя колега журналістка, яка переїхала до Києва з Луганська після початку окупації, розповідає мені історію про свою подругу, яка ще навчаючись в інституті почала працювати елітною повією. Дівчина успішно поєднувала роботу в держструктурі, заняття проституцією і роль матері двох дітей і дружини співробітника СБУ.
«Чоловік скнара, грошей не давав, не вистачало їй на себе кохану. Плюс, як вона казала, в таких місцях побувала і з такими людьми, що іншим за все життя не випаде. Її клієнтами були різні місцеві шишки, робота по дзвінку, її любили дуже – розумна, можна поговорити відверто», — каже моя співрозмовниця. Все закінчилося прозаїчно: героїня розлучилася з чоловіком і тепер «будує нове життя у «молодій республіці».
У продовження розмови про секс-послуги на Донбасі журналіст Павло Новіков, який давно працює з соціальною тематикою, згадує, як вивозили з окупованого Луганська місцевих повій, яких там нібито «заарештувало ополчення»:
«Насправді їх пустили по колу «орки». Коли вивозили звідти, частину шляху везли в рефрижераторі. Привезли в Київ. Через три тижні одна з них попросила купити квитки назад до Луганська – тоді ще туди ходив транспорт. На питання – навіщо, відповіла: «Ми тут нікому не потрібні, а там я собі в окопах хоча би 300 грн за день насмокчу».
Клієнти
«Мотивація може бути різною. У когось – просто спілкування з жінками. Для інших це як спорт – засунути якомога більшій кількості дівчат. Знав я одного мужика з великим статевим органом, якому просто подобалося рвати баб», — відповідає Веніамін на моє запитання про те, навіщо чоловіки ходять до повій. Про себе каже: почав користуватися послугами секс-працівниць після того, як дружина народила дитину.
«Її зашивали, довго гоїлося. Повії – це одноразова акція. Багато чоловіків вибирають такий варіант, тому що не хочуть заводити роман на стороні, щоб не прив’язуватися», — зізнається Веніамін. Але на практиці все інакше: клієнти все ж іноді примудряються закохатися в дівчат.
Чоловіки обговорюють між собою дівчат на спеціальних форумах – там дають їм оцінки і залишають відгуки. Один з найпопулярніших – Найстаріший чоловічий форум руху ТовароУпотрЕбления в Україні. Його гілки доступні для перегляду навіть незареєстрованим користувачам: там викладають фото дівчат, ціни та адреси, пишуть про випадки, попереджають, якщо фотографія в оголошенні про послуги виявилася несправжньою і про випадки шахрайства. Але є і кілька прихованих гілок. Одна доступна тільки після реєстрації, інша – за спеціальним допуском «для перевірених». Тут є свої правила, особливі умови для реєстрації, зустрічі учасників форуму проводяться в певний час місяця, всім, хто хоче прийти, потрібно знати спеціальний пароль – кодове слово.
Серед постійних відвідувачів борделів – співробітники правоохоронних органів. Причому часто вони туди заходять відпочити. «Кришування» секс-бізнесу – практика, досі поширена в Україні. Навіть якщо від цього і вдасться частково піти у тому ж Києві або інших великих містах, у дрібних населених пунктах все залишається по-старому. Співробітники правоохоронних органів ніби дають дівчатам «дозвіл» на роботу, а ті розплачуються грошима або натурою.
«Під’їжджають на трасу. Але зараз прогрес, в руки гроші не беруть, можна перераховувати на приватівську картку якоїсь невідомої людини. Наприклад, когось взяли на чомусь, йому кажуть, «оформлюй картку, давай її нам», пінкод відомий, все. В іншого ще картка. І образно, та кидає цьому, той перераховує іншому, і так пішов ланцюжок і доходить аж до верхівки. Тобто, воно все стікається нагору. Внизу залишаються крихти», — розповідає про схему Наталя.
Відсоток, який віддають правоохоронцям, може бути різним. З деяких каже Наталя беруть по 200 грн на тиждень – це в маленьких містах. Якщо квартира, то «відстібує» кожна дівчина, яка там працює.
«Безпосередньо дівчата цю міліцію навіть не бачать, сутенери вже десь домовляються, окремо зустрічаються, якимись закладками ці гроші залишають. Реально ж із рук у руки не передають, тому не можна взяти неконкретно на передачі, — розповідає Наталя. — Реформа пройшла, набрали нових патрульних. Але дівчат привозять у райвідділи, там, де сидять старі співробітники, з яких атестацію пройшли 83%. Хтось поновився, а хтось і не звільнявся».
Траплялися випадки, каже моя співрозмовниця, коли поліцейські забирали не лише обумовлений відсоток, а і весь заробіток дівчат, а потім витрачали його, наприклад, на спиртне. Або, коли поліція приходила до дівчат під виглядом клієнтів, знімала на камеру, а потім шантажувала записами.
«У нас в Кіровограді одного разу була така історія. Була одна співробітниця відділу торгівлі людьми, і чоловік, співробітник. А у жінки цієї чи то тато, чи то дядько – працював начальником райвідділу. І вона відчувала свою безкарність. Вони взяли «своїх» дівчат, затягнули в сауну. Там було двоє чоловіків і жінка. У дівчат забрали гроші, які вони заробили в цей день. Цими ж грошима заплатили за сауну, накупили собі спиртного. Жінка мала при собі пістолет. Приставляла його до голови дівчатам, говорила, мовляв, встань на коліна і смокчи у нього», — розповідає Наталя.
Реформа пройшла, набрали нових патрульних. Але дівчат привозять у райвідділи, там, де сидять старі співробітники
У МВС кажуть – провели велику кадрову чистку, великий відсоток задіяних у такому бізнесі людей вже покинули структуру.
«Неможливо було з корумпованою групою щось побудувати. Тому потрібно було виявити і ліквідувати це», — розповів у бесіді з НВ в. о. керівника Національної поліції Вадим Троян. Він називав проституцію «викликом для суспільства», адже законодавчо за надання таких послуг передбачена лише адміністративна відповідальність – тобто, штраф.
«Цих дівчаток затримують і лише штрафують, заарештовують же тільки організаторів, сутенерів. Ось ми зараз взяли дві групи: клуб Какаду в Харкові, там 63 дівчинки, і у Львові близько 45, тобто, загалом більше сотні дівчат. Їм зараз штраф випишуть. Це, як і ігроманія, виклик для суспільства. Передбачені законом норми – тільки «адмінка», нічого не обтяжується. Як з цим боротися?», — сказав Троян.
Рядові співробітники правоохоронних органів розповіли НВ про те, що великий відсоток у структурі МВС виступає за легалізацію проституції. Адже і зараз багато з них підтримують спілкування з секс-працівницями. Ті правоохоронці, які виїжджають на нічне патрулювання і рейди, зазвичай, добре знають всіх дівчат на своїй дільниці: хто де стоїть, скільки заробляє, звідки вони прийшли. Троян же вважає, що приймати рішення про те, що потрібно робити з проституцією в Україні, має виключно законодавець.
«Я не вважаю, що це проблема номер один у нашій країні», — каже він. І додає: кримінальна поліція провадить профілактичну роботу – попереджає дівчат, щоб ті не втручалися в неприємності, тому що можна попастися на гачок у торгівлі людьми.
«Якщо говорити про торгівлю людьми, так, там – дійсно афери, коли дівчаток вербують на роботу в інші країни і там продають їх у рабство. Їх потім кудись привозять, забирають паспорти, використовують їх або в сексуальному рабстві, або в іншому», — розповідає Троян.
Про те, що Україна є країною походження, транзиту і навіть країною призначення для секс-рабства, говорить і Павло Новіков. Розповідає він і про тісну взаємодію міліції і повій:
«На початку 2000-х в Україні тільки з’явилися перші міжнародні проекти з пощирення презервативів секс-працівницям та обміну шприців. Більшість «трасовичок» – ін’єкційні наркоманки. Один з таких проектів за гроші фонду Відродження стартував у Кременчуці. Місцеві менти мало того, що вважали, що можуть користуватися послугами трасовичок безкоштовно, так ще й відмовлялися використовувати презервативи, — розповідає Новіков. — Жінки поскаржилися ініціатору акції, він прийшов на місцеву радіостанцію і в ефірі сказав: «Шановні міліціонери! Якщо хтось з вас на трасі ще хоч раз відмовиться від презерватива – я наступного дня назву в ефірі номери машин, ваші звання та прізвища. Потім дружинам пояснювати будете».
Заглибившись у тему, розумієш: сфера секс-послуг в Україні дуже ліквідна. На кожного покупця знайдеться своя пропозиція, а на кожну жінку – свій клієнт. Як і інші види діяльності, офіційно заборонені в країні – наприклад, гральний бізнес, проституція начебто карається законом. Але це покарання – скоріше формальність, а не реальний строк за гратами. Адже, як і багато десятиліть тому, жінки продовжують працювати, а чоловіки – купувати їхні послуги. І невизнаний юридичний статус такого ринку не заважає йому функціонувати.
Источник: Новое время
