Немає офіційного статусу, старі машини, що часто ламаються, відсутність палива та фінансування з боку держави — це проблеми, про які керівник місії «Чорний тюльпан» Ярослав Жилкін розповідає чи не щодня. Організація волонтерів на прохання Міноборони займається пошуком загиблих військовослужбовців на окупованих територіях Донбасу. Нещодавно керівник «тюльпанів» навіть заявив, що вони припиняють пошук, бо немає фінансової допомоги держави. Міноборони назвало ці слова фейком.
Ми хотіли почути відповідь Мінооборони, але спершу нам заявили, що керівник усієї операції з пошуку та ексгумації загиблих полковник Олексій Ноздрачов зараз не може спілкуватися, бо в зоні АТО, а потім одразу йде у відпустку. Однак після виходу інтерв’ю з керівником «Чорного тюльпана» ми несподівано отримали дзвінок із міністерства, і там виявили готовність розповісти свою версію конфлікту з волонтерами, пише Insider.
«Найкраще віддавали пошуковцям»
— Після подій в Іловайську з’явилася потреба забрати з окупованих територій тіла і рештки наших загиблих військовослужбовців, — починає розмову полковник Ноздрачов. — Наш відділ цивільно-військового співробітництва вже тоді мав співпрацю з місцевим населенням. Через них ми зв’язались із так званим «міністерством оборони ДНР» та афганською спільнотою так званої «ЛНР». Це була важка і клопітка робота, з нами ніхто не хотів розмовляти. Але згодом таки вдалось отримати від них дозвіл на пошук та ексгумацію загиблих на тимчасово окупованих територіях.
За його словами, у так званих «ДНР» та «ЛНР» була єдина вимога: військові підрозділи і військовослужбовці не мають права заходити на окуповану територію. Тому силовики ухвалили рішення залучити до пошуків цивільних осіб:
— Відповідно до рішення міністра оборони, у вересні 2014 року ми запросили до співпраці військово-історичний музей України, який є підрозділом Міноборони. До його складу належать пошуковці, які виконували роботу щодо тіл загиблих військовослужбовців Другої світової війни. Але в музею не було достатньо фахівців, тому він запросив громадські об’єднання долучитись до цієї роботи. Не єдиним, але одним із найбільших, був «Союз «Народна пам’ять», який очолює Ярослав Жилкін. Вони самі попросили на громадських засадах брати участь у цьому проекті. Тобто вони самі себе фінансують, від нас потрібно єдине — координація в складі груп цивільно-військового співробітництва і надання безпеки. Але ми зробили більше: організували приміщення та харчування цих пошуковців, підтягнули міжнародні організації, щоб забезпечити їх засобами гігієни, мішками для тіл загиблих, тим, чого немає в Міноборони.
 |
Отже, перша суттєва суперечність: Ярослав Жилкін доводить, що «Чорний тюльпан» сам просив допомоги в міжнародних організацій, полковник стверджує, що це вони домовились із цими структурами. Мовляв, Міноборони законодавчо не має права закуповувати мішки й обслуговувати техніку, тому доводиться шукати інші шляхи:
— Ми навіть не можемо провести тендер на послуги аутсорсингу. Та й жодне з громадських об’єднань не мало б права подаватись на цей конкурс, бо участь у тендерах мають право брати тільки підприємці або підприємства. А громадські об’єднання — це об’єднання громадян на основі неприбутковості, тому вони не беруть участі в таких конкурсах.
Але в МО намагались зробити все можливе в рамках чинного законодавства, аби допомогти пошуковцям, переконує керівник «Операції-200». Наприклад, усім волонтерам із першої секунди перебування в зоні АТО було надано такі самі умови, як і всім військослужбовцям:
— Вони жили і харчувалися разом із нами. Тоді громадські організації активно допомагали з їжею, і я хочу вас запевнити, що найкраще насамперед віддавали пошуковцям. Ми розуміли, яку велику працю вони роблять. Щобільше, ми залучили наші контакти із СТО, які допомагали їм у ремонті транспорту. Ми закуповували їм за додаткові кошти, які надавали благодійні організації, колеса, запчастини… Покривали 90% усіх технічних витрат. Їм подарували автомобілі, зокрема із холодильними установками…
«Але коли?», — питаємо. Адже, за словами керівника «Чорного тюльпана», перший холодильник вони отримали лише взимку, а почали працювати ще 1 вересня:
— Ярослав отримав те, що просив. Сам прийшов і сказав: «Я готовий вам допомагати як волонтер». Якби він прийшов першого дня і сказав: «Я готовий із вами співпрацювати, дайте мені перше, друге, третє, четверте», то я вас запевняю, що ще у вересні ми б використали всі наші можливості, щоб дати йому все необхідне. Але Ярослав, як людина порядна, не виставляв жодних заяв щодо забезпечення. Коли ми побачили, що його не вистачає, самі почали діалог. У рамках законодавства ми зробили навіть більше – переорієнтували волонтерів на допомогу не ЗСУ, а пошуковцям. І всю можливу допомогу було їм надано, включаючи «Червоний хрест», який забезпечував їх і мішками для тіл, і засобами гігієни. Союз «Народна пам’ять» став ексклюзивною організацією, яка працює в цьому питанні. І це була вимога Ярослава.
«Якщо б у волонтерів якісь посвідчення з’явилися, їх би просто заарештували…»
Керівник «Чорного тюльпана» скаржився нам на те, що вони не мають жодного юридичного статусу в державі. Мовляв, навіть на блокпостах трапляється, що «тюльпани» не мають посвідчень, тому нові солдати після ротації не хочуть пропустити їх на окуповані території:
— Таких посвідчень не існує, — каже полковник. — Якщо б у них якісь посвідчення з’явилися, їх би просто заарештували. Волонтери ніколи не здійснювали самостійних операцій і пошукових робіт. І проблем на блокпостах у них не було. Їх зупиняли, максимум питали: «Ви хто? Куди їдете і з якою метою?». Усі групи супроводжували групи цивільно-військового співробітництва до так званого нульового блокпоста. На всіх етапах збройні сили взаємодіяли з правоохоронними й іншими військовими формуваннями, інформуючи їх про те, що їде група пошуковців.
 |
За словами Ноздрачова, українські військовослужбовці супроводжували «тюльпанів» до лінії зіткнення. Звідти група пошуковців виходила на окуповану територію, де, за домовленостями із ЗСУ, волонтерів зустрічали представники самопроголошених республік, забезпечували їм охорону, виїзд на проведення робіт та повернення на нульовий блокпост. Уже на блокпосту пошуковців із тілами загиблих зустрічали силовики і транспортували ці тіла до лабораторій судово-медичної експертизи МВС. Також правоохоронці забирали інші докази та рештки для передачі слідчим:
— Ми гарантували безпеку волонтерів. Жодного пошуковця не було поранено чи вбито на окупованих територіях. Групу з 3-4 осіб поетапно супроводжували 25 військовослужбовців. Це і консультації, і домовленості на всіх рівнях – із Верховної Ради і Кабміну вели перемовини з представниками так званих республік, щоб гарантувати безпеку.
А далі діалог між нами та полковником про юридичний статус волонтерів звучав так:
— То все ж, який статус волонтерів?
Офіційний. Відповідно до рішення міністра оборони, «Союз «Народна пам’ять» увійшов до складу груп цивільно-військового співробітництва і підпорядковується моїм командирам груп. Щобільше, усіх членів цієї організації подано в СБУ, і вони отримали статус учасників АТО в складі цивільно-військового співробітництва.
— І що цей статус їм дає?
Ці люди вже не волонтери на цей час, а організації, які включені до Збройних сил України. Вони можуть виконувати завдання від Збройних сил.
— Добре. А що цей статус дає самим пошуковцям?
Майже такі самі права, як і військовослужбовцям на території, де відбувається АТО.
— Окрім того, що пошуковці є в складі ЗСУ, що цей офіційний статус їм дає? Якщо, наприклад, так станеться, що хтось із них загине на окупованій території, чи буде мати його родина компенсацію?
Ураховуючи те, що волонтери виконували завдання у складі підрозділів, вони отримали всі відповідні документи для отримання статусу учасника війни. Ініціативна група у Верховній Раді внесла зміни до закону про статус учасника бойових дій – цей статус отримають лише військовослужбовці, які дійсно зі зброєю захищають Вітчизну. Решта – отримають статус учасника війни, сюди належать і пошуковці. Різниця – невелика. Наприклад, учасник бойових дій отримає змогу оплачувати комунальні послуги на рівні 25% загальної вартості, учасник війни – пільгу на 50%.
— Усе-таки якщо волонтери, не дай Боже, загинуть…
Залучивши народних депутатів та представників громадськості, волонтерів застрахували за кошти благодійних організацій, вони мали страховку свою, також у разі поранення чи загибелі члени їхніх сімей мали б змогу отримати компенсацію.
— Але Ярослав Жилкін сказав про те, що їх застрахувало не відомство, а благодійна організація, до якої вони звернулися.
Відповідно до законодавства України, Міноборони не може оплачувати страхування роботи. Волонтери беруть участь у цих заходах добровільно. Ніхто з військовослужбовців не може їх змусити виконувати завдання. Зі всіма ризиками вони ознайомлені. За організацію соціального захисту своїх пошуковців відповідає Ярослав Жилкін.
 |
Із тим, що волонтери самі ремонтують машини, Олексій Ноздрачов категорично не погоджується:
— Ми скеровували благодійні фонди не на допомогу нам, а пану Жилкіну. На наше прохання їм подарували 3 чи 4 автомобілі. Не кажу, що найкращі, але ви розумієте, що економічний стан держави впливає на пошук коштів на матеріально-технічні засоби. Ми працюємо над поліпшенням. Усі пошукові групи забезпечено. Є благодійні організації, спрямовані на ремонт їхньої техніки. Найбільшим таким спонсором є організація «Повернись живим». Деякі окремі СТО надають нам благодійну допомогу в технічному обслуговуванні техніки.
Ще донедавна силовики постачали волонтерів пальним, однак після конфлікту припинили, переконує керівник «Чорного тюльпана». Полковник Ноздрачов із цим погоджується — частково:
— Процес постачання палива для ЗСУ – системна робота, і на стику системи існують квартальні, піврічні, річні цифри. Використання сил та засобів для надання пального пошуковцям – це три четверті всіх фінансових витрат на роботу операції. Існують певні цикли, іноді постає питання, що нам потрібен якийсь час для поповнення запасів. Ви розумієте, що законодавчо ми не можемо постачати їм пальне, тому використовуємо альтернативні шляхи.
— Ви постачали волонтерів конфіскованим пальним, наскільки нам Ярослав розповів…
— Він не знає, звідки це пальне. Напевно, щось наплутав, — нервово відповідає полковник. — Його питання в тому, щоб його техніка була заправлена. А наша робота — шукати альтернативні шляхи забезпечення паливом. Зараз є певні обмеження, але це тимчасово і ніяк не впливає на виконання завдання.
«Волонтери отримають 30 гривень на добу»
Щоправда, у межах чинного законодавства, каже силовик, Міноборони таки може фінансувати волонтерів. Частково:
— Відповідно до законів України про волонтерську діяльність, Міноборони має право укласти з пошуковцями контракт. Зараз ми на фінальній стадії цього документа. За його умовами, волонтери отримають кошти на відрядження, але в межах, які отримуємо ми, – 30 гривень на добу. Можемо також волонтерів транспортувати громадським транспортом до місця проведення завдання та компенсувати їм харчування.
Також, за словами полковника, було створено комісію з прав увічнення учасників АТО. Її очолює Міністерство регіонального розвитку, робочим органом є Інститут народної пам’яті. Ця комісія отримала від Кабміну повноваження щодо координації діяльності від імені держави саме пошукової роботи:
— Керівник «Чорного тюльпана» Ярослав Жилкін узяв участь у всіх засіданнях і робочих групах цієї комісії, і без нього не ухвалювали жодного рішення щодо подальшого розвитку. Щобільше, 60 пошуковців отримали нагороди від керівника Генштабу, міністра оборони, заступника міністра оборони. Тому я здивований таким ставленням Жилкіна.
 |
Мовляв, якщо організації потрібні кошти, до 30 вересня вони мають подати заявку в цю комісію, тоді вони претендуватимуть на отримання бюджету від держави:
— Жилкін колись був секретарем у комісії з увічнення пам’яті, і він знає всі механізми, що треба зробити, щоб його об’єднання отримало державні кошти. Чому він цієї заявки не робить, невідомо. Усі пошуковці — дійсно патріоти України, які цю роботу робили передусім як гуманітарну допомогу Збройним силам України. А керівництво «Союзу «Народна пам’ять» почало шукати насамперед популяризації своєї організації. Адже всі об’єднання збирають кошти саме інформаційними заходами: піар-заходи, інтерв’ю, деколи спекуляція інформацією…
«Ярослав Жилкін шукає політичної та фінансової вигоди»
На думку керівника «Операції-200» Олексія Ноздрачова, керівництво «Чорного тюльпана» почало викидати в інформаційне поле провокативні інформаційні блоки про те, що кошти закінчуються, а їм ніхто не допомагає, лише задля збору коштів для роботи своєї організації. Адже:
— В інформаційному просторі Ярослав Жилкін отримав ексклюзивне право висвітлювати свою роботу. Робота щодо пошуку й ексгумації тіл загиблих – дуже чутлива. Враховуючи проведення АТО, інформування можуть проводити тільки ЗСУ, тому Жилкіну надали ексклюзивні права в багатьох напрямках. Ми дуже здивовані, що він, по-перше, без погодження з нами почав цей інформаційний вплив. Ураховуючи, що його пошуковці роблять справу, яку ні на один день не припиняли, на відміну Ярослава, не шукають ніякої вигоди – ні інформаційної, ні матеріальної, ні політичної. Однак навіть після його гучних заяв співпраці не припинили. Ми з ним зустрічались, роз’яснили, яка наша політика.
Щобільше, на думку полковника, керівник «Чорного тюльпана» використовує благодійні кошти не лише на пошук загиблих:
— Наскільки я розумію, за ті кошти, які він збирає за рахунок роботи з медіа, він утримує свою організацію: не стільки пошуковців, скільки всю організацію: це й оплата приміщення, але це його менеджерські здібності. Напевно, залучення медіа – єдиний спосіб, який він знайшов, щоб фінансово наповнювати бюджет своєї організації.
Наразі Міноборони все ще співпрацює із «Чорним тюльпаном», однак таку співпрацю може невдовзі припинити:
— Робота Жилкіна є важливим інструментом у цьому, але це лише маленький гвинтик у системі. Якщо Жилкін вважає, що не може брати участі в цій місії, держава вже має альтернативні шляхи. Але враховуючи, що українська громадськість хоче брати активну участь у процесі, ми надаємо їй таку змогу. Зараз створюють підрозділ матеріально-технічного забезпечення таких робіт, тому як тільки в нас буде доступ до роботи на окупованій території, ми скажемо волонтерам: «Дякуємо! Але тепер держава має свої домовленості й може виконувати ці завдання самостійно».
Ми дякуємо полковнику за виділений час, збираємось іти. І майже у дверях чуємо: «Не можна піаритись на трупах, вибачте».
