Не хочеться розкидатися фразами про «історичний день» чи «історичну заяву», але те, що пролунало в штаб-квартирі НАТО у вівторок, є справді важливим, — пише Європейська правда.
В Альянсі, схоже, змирилися з неуникним.
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг вперше визнав, що Україна справді прагне повноцінного вступу в Альянс. Більше того, НАТО не лише визнає, але й підтримує прагнення України вступити в організацію.
І це – не формальність.
Лідер Альянсу не робить заяв, доки нова позиція не буде підтримана всіма членами організації. Консенсусом. А в таких чутливих питаннях, як перспектива вступу України, самодіяльності в принципі не може бути.
Рух України до НАТО роками викликав в Європі незрозумілу реакцію, позбавлену сенсу та логіки.
А літнє рішення Верховної ради, яка визначила нашою метою повноцінний вступ до Альянсу, стало причиною безпрецедентного опору.
Навіть на засіданні комісії Україна-НАТО, яке пройшло в Києві у липні, Столтенберг викручувався як міг, аби його слова не звучали як визнавання нових реалій. Максимум, який від нього прозвучав – що в Брюсселі «взяли до уваги» рішення ВР.
Тим часом інші європейські партнери переконували Україну зробити крок назад. Київ вмовляли, просили, переконували, часом навіть погрожували негативними наслідками. «Ви зробите собі лише гірше» — в один голос говорили західні політики та експерти. Навіть багаторічні прихильники України були впевнені, що Київ шкодить сам собі, коли робить кроки в напрямку Альянсу (детальніше про це – в публікації ЄвроПравди «Реформи без права на НАТО»).
І головне: всі були впевнені, що Київ просто не має шансів на успіх.
«В НАТО немає підтримки нового статусу для України, а відмова Альянсу лише розв’яже руки Москві», – переконував ЄвроПравду Джеймс Шер, експерт з безпекових питань зі світовим ім’ям.
Але євроатлантичний вибір України – це не предмет торгівлі. Це не те, чим можна поступитися. І наші союзники, схоже, почали це усвідомлювати.
Але чи є нинішня заява Столтенберга тим, чого чекала Україна? На жаль, також ні.
Звісно, ми не вимагаємо «надання Києву ПДЧ вже сьогодні», визначення «дати вступу в НАТО» чи іншої нісенітниці.
Членство в Альянсі не повинно бути метою саме по собі.
Євроатлантична інтеграція (так само, як і європейська) – це питання реформ. Без їх проведення наш вступ до Альянсу не стане реальнішим, скільки б ми не говорили про свої європейські прагнення. Але в даному разі не йдеться про наш вступ до Альянсу. Цього і близько немає на порядку денному. Натомість ідеться про гідність нашої держави, про повагу до неї з боку партнерів.
Якщо Україна має підстави для отримання певного статусу у відносинах з Альянсом – вона повинна його отримати. А цього досі не сталося.
В Північноатлантичному альянсі є в обігу такий термін, як «країни-аспіранти» (Aspirant countries). Далі цитуємо за офіційним сайтом НАТО: «Aspirant countries – це держави, які заявили про свою зацікавленість приєднатися до Альянсі. Вони отримують запрошення до Інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань свого прагнення до членства та пов’язаних із цим реформ». Єдиною додатковою вимогою до Aspirant countries є те, що вони повинні сповідувати принципи Вашингтонського договору – тобто бути демократичними державами, сповідувати принципи Хартії ООН та належати до євроатлантичного простору.
Цей статус, до слова, не накладає на НАТО жодних зобовязань щодо членства «аспірантів» у майбутньому. Аспірант за деякий час може отримати запрошення до ПДЧ, а може і не отримати; в разі виконання ПДЧ країна може бути прийнята в лави Альянсу, а може й ні… Обидва рішення — виключно політичні.
Виникає питання: чому Україна досі не має цього статусу? Логічної відповіді на нього просто немає.
Київ заявив про прагнення до членства? Поза сумнівом, тепер це визнали навіть в Альянсі. Чи ми розташовані в Європі? Навряд чи хтось поставить це під сумнів. Чи, можливо, хтось має сумнів у тому, що наша держава є демократичною? Тоді нехай хтось (крім російської влади та Януковича з Азаровим) скаже це вголос!
Насправді немає жодних перепон для надання Україні статусу «країни-аспіранта». І Київ повинен не просто просити, а вимагати цього.
В середу в штаб-квартирі НАТО буде з візитом профільний віце-прем’єр Іванна Климпуш-Цинцадзе.
На думку редакції ЄП, після сьогоднішньої заяви Столтенберга вона просто зобов’язана порушити це питання у переговорах з партнерами.
Нагадаємо, які держави нині мають статус «аспірантів» у відносинах з НАТО. Наразі їх три: Македонія, Боснія і Герцеговина, а також Грузія. Саме так – наші грузинські друзі, які так само зі зброєю в руках опираються росіянам, які мають 20% території під російською окупацією, вже давно мають статус країни-аспіранта і співпрацюють з Альянсом в рамках Інтенсифікованого діалогу. Більше того, колись, у 2005 році, Україна та НАТО вже відкривали Інтенсифікований діалог, але потім, за Януковича, він був успішно похований…
То чому ж нині Україна не може доєднатися до Грузії?
Питання риторичне. Не лише може, але й повинна. Ми точно отримаємо статус аспіранта. Ми точно відновимо Інтенсифікований діалог у новому статусі. Це — лише питання часу. І ми маємо всі підстави вимагати цього в Брюсселі, навіть розуміючи, що це рішення для союзників не буде простим.
