«Я очікував повної підтримки від президента. Президент зробив помилку. Що я можу відповісти йому? Стандартна відповідь в українській політиці – ми переходимо в опозицію, от вам мій кулак, — пише УП.
Зараз я президенту Порошенку хочу відповісти наступне. Пане президенте, дякую за досвід. Ми стали сильніші. І я сподіваюся, що всі учасники тодішньої політичної кризи зробили висновки і не припустяться надалі таких помилок».
Власне, цією однією цитатою Арсенія Яценюка можна було б повністю описати й атмосферу першого за три роки з’їзду «Народного фронту», і суть цього заходу.
Якщо ж говорити більш розлого, то пояснити природу зборів НФ у Мистецькому арсеналі можна двома посланнями: «Ми є» та «Ми разом».
І хоч меседжів у «фронтовиків» було кілька, але адресат один – Петро Олексійович Порошенко.
– Як думаєте, президент почув ваші «привіти»? – поцікавилась УП в одного з лідерів НФ на виході з Арсеналу.
– О, я впевнений, що він усе дивився. Від першої до останньої хвилини.
Що ж саме мав почути Порошенко – з’ясовувала «Українська правда».
«Ми є»
Суботній з’їзд «Народного фронту» був третім в історії партії. Останній такий захід відбувся три роки тому. Але хоч подія тривала в тому ж Мистецькому арсеналі, і список дійових осіб був той самий, проте різниця між цими двома з’їздами просто разюча.
У 2014 році до походу на парламентські вибори готувалася нова і перспективна політична сила. Усі її лідери були або обличчями Революції Гідності, або представляли добровольчий і волонтерський рух.
До обрання Порошенка названі поруч імена Арсенія Яценюка, Олександра Турчинова та Арсена Авакова означали ні що інше, як майже повну монополію державної влади – прем’єр, в.о. президента-спікер Ради та глава ключового МВС.
На хвилі піднесення після Майдану ця комбінація кадрів виглядала дуже перспективно і мала всі шанси «злетіти».
Восени ж 2017-го «фронтовики» вже давно перейшли з категорії «перспективних» до «реальних». І щоб всадити поруч самих тільки міністрів та голів парламентських комітетів, знадобилося два ряди стільців.
Порівняти цю різницю можна було хіба зі зміною партійного рейтингу НФ. От тільки між цими величинами, здається, панує обернено-пропорційний зв’язок: що більше представників партії Яценюка опинялось у владі, то стрімкіше падав її рейтинг.
Коли у 2014-му лідери новоствореної партії стояли на сцені, то майже кожен із них окремо мав більше підтримки, ніж тепер вони всі разом.
Але хоч умови й атмосфера двох з’їздів НФ були різними, проте глибинна причина проведення їх обох була та сама.
І звати її Петро Порошенко.
У 2014-му, коли він ішов на вибори президента, то мусив домовитись із тими, хто мав «монополію влади». Як розповідають в НФ, тоді Порошенко в обмін на незастосування проти нього адмінресурсу обіцяв нинішнім «фронтовикам» похід на парламентські вибори однією командою, де їм мало відійти 50% місць.
Коли ж дійшло до справи, то вже обраний президент втягнув усіх у довгі переговори, а за кілька днів до початку кампанії скинув «квоту» партнерів до рівня 10-15%. Тоді обурені Яценюк, Аваков, Турчинов і Мартиненко вийшли з переговорів і «з коліс» створили «Народний фронт», якому судилося виграти ті вибори.
Суботній з’їзд, за великим рахунком, так само був породжений схожими переговорами з Порошенком. Від початку 2017-го чинний президент обдумує варіанти, як би йому залишитися на цій посаді ще один термін.
Під час консультацій так званої «стратегічної дев’ятки», секретар РНБО Олександр Турчинов приніс досить зрозумілу стратегію. За його задумом, БПП і НФ спільними ресурсами забезпечують Порошенку переобрання, а натомість гарантовано отримують представництво в наступній владі.
Стратегічно найбільш дієвим механізмом прогарантувати інтереси кожного мусило стати створення єдиної партії влади.
Тактично це мало реалізуватися через так званих «VIP-агітаторів». Команди Порошенка і Яценюка повинні були узгодити найбільш сильних кандидатів у кожен із 250 виборчих округів, під яких зав’язали б увесь адмінресурс на місцях і фінансові субвенції з центру.
Ці 250 «VIP-агітаторів» мали стати головними двигунами перемоги Порошенка на виборах президента, а за це отримати гарантоване обрання під час парламентської кампанії 2019 року.
У «Народного фронту» було ще дві умови: зміна Конституції, де б усі виконавчі функції президента отримав прем’єр, та призначення Турчинова главою виборчого штабу Порошенка.
І БПП та НФ навіть почали було ділити згадані округи. От тільки у президента з’явилися сумніви.
По-перше, він не розумів, для чого йому поступатися своїми повноваженнями. Саме тому в посланні до парламенту восени цього року Порошенко заявив, що ніяких змін до Конституції зараз не буде.
По-друге, Петро Олексійович із тих людей, які можуть довірити своє майбутнє тільки тому, хто йому повністю відданий.
Попри все зближення, попри ледь не щоденні наради і консультації, попри масу спільної роботи, яку Порошенко проводить з Турчиновим, останній ніяк не потрапляє в категорію «відданих». Завеликого масштабу людина.
Тож коли співрозмовники УП в найвищому керівництві НФ в один голос зараз запевняють, що Порошенко відмовився поставити Турчинова главою свого штабу, то це можна назвати більш ніж прогнозованим.
Більше того, з розмов з оточенням президента складається стійке враження, що глава держави не зовсім розуміє, для чого йому гарантувати політичне майбутнє, скажімо, Авакову. Як відомо, у стосунках Арсена Борисовича та Петра Олексійовича панує відчутно наелектризована атмосфера.
Як сказав свого часу в розмові з УП один із найближчих соратників президента, серед «фронтовиків» зацікавлення Порошенка викликають всього двоє з п’яти ключових гравців.
«Зрозуміло, що нам цікавий Турчинов. І Яценюк, як би там не було, політик дуже талановитий і з хорошими контактами. Про решту – треба думати», – вважають у президента.
Тож не дивно, що ухвалення рішення про створення єдиної партії Порошенко переносив із зими цього року на літо, з літа на початок вересня, а тоді ще далі.
Так само не викликає подиву, що навчені досвідом 2014-го, «фронтовики» вирішили не чекати Петра Олексійовича.
«Рішення про об’єднання мало бути зимою, тоді літом, тоді Порошенко переніс його на початок вересня. Коли знову нічого не сталось, Сєня плюнув і сказав скликати з’їзд», – пояснив УП один із впливових членів НФ.
Партії Яценюка було критично важливо нагадати, що вона – суб’єкт політики, здатний самостійно ухвалювати рішення і грати власну гру в майбутньому. Хай навіть рейтинг у нього близький до 1%.
«Ми разом»
Іншою задачею, яку НФ хотів вирішити своїм з’їздом, була демонстрація єдності й сили.
Делегати з усіх областей, міністри, усі лідери й спонсори партії, включно з Миколою Мартиненком – усі приїхали послухати, як житиме партія надалі.
Крім того, в політиці будь-якої країни вагу мають дві речі – рейтинг та ресурси. З першим у «Народного фронту» зовсім туго, але рівень фінансових і адміністративних ресурсів, зав’язаних на партію, залишається дуже значним.
Саме для демонстрації власної ресурсності НФ і влаштував на з’їзді оглядини-виступи всіх своїх міністрів, починаючи з Авакова, спікера Ради Парубія, глав комітетів і депутатів, секретаря РНБО Турчинова та інших.
Як наочна демонстрація Порошенку ролі НФ, на з’їзді виступив і прем’єр Володимир Гройсман. Перед виступом він тепло і довго обіймався з Яценюком, жартував та робив селфі.
І тут важливо не те, що говорили прем’єри чинний і колишній. Суть у тому, що насправді вони обоє промовляли з однієї сцени до того, кого в залі не було. Мовляв, «гляньте, Петре Олексійовичу, ми ж можемо і так».
Не інакше як «привітами» Порошенку варто вважати і заяви, зроблені лідерами «фронтовиків».
Головні з них – переговори про єдину партію неактуальні, НФ піде на президентські та парламентські вибори і вимагає проведення конституційної реформи, яка перетворить країну на «чисту» парламентсько-президентську республіку.
Але як би рішуче не лунали меседжі «фронтовиків», у жодному виступі вони не дозволили собі перейти умовну «червону лінію».
Так, Яценюк наголосив, що НФ піде на вибори президента і Ради, але жодного разу не сказав, що це буде самостійний похід, що саме він стане конкурентом Порошенка.
Так, Аваков заявив, що ні про яку «єдину партію» і говорити не можна, але тут же Турчинов переконує журналістів, що не лише можна, а й варто. При тому, не тільки про об’єднання БПП і НФ, а й «більш широкого кола патріотичних сил».
Протягом усього з’їзду не полишало враження певного публічного самоосмикування «фронтовиків», бажання не наговорити надто багато зайвого, що б не дозволило потім поновити переговори з Порошенком.
Використовуючи «сімейну» метафору Авакова, вжиту ним для опису стосунків народу і поліції, можна сказати, що з’їзд НФ нагадував погрози жінки своєму непутящому чоловіку. От, мовляв, не одумаєшся – зберу речі і поїду до мами.
Хоча ні збиратись, ні тим паче переїжджати вона насправді не хоче.
