Тіньовий уряд України

Лідер партії “Батьківщина” Юлія Тимошенко нещодавно зробила дуже гучну заяву: всією парламентською коаліцією, а отже, й урядом та Верховною Радою загалом керує «рада з семи осіб».

Очолює цю таємну раду, зі слів Тимошенко, чинний Президент країни Петро Порошенко. Також туди входить прем’єр-міністр і ще п’ять особливо найближених до нинішнього господаря Банкової осіб — голова Верховної Ради Гройсман, секретар РНБО Турчинов, міністр внутрішніх справ Аваков, лідер фракції “БПП” Юрій Луценко і керівник Адміністрації Президента Борис Ложкін.

“І ось у такому колі приймають рішення. Потім їх закидають в парламент без будь-якого обговорення — ні на коаліції, ні на фракції, грунтуючись на
кнопкодавстві. Тобто депутати двох великих фракцій голосують, не читаючи законів і не обговорюючи їх, просто за вказівкою, за помахом руки чергових “чечетових”. Так відбувається прийняття рішень”, — обурилася Тимошенко.

Цікаво, що за декілька днів  слова лідерки “Батьківщини” про існування в Україні, так би мовити, “тіньового уряду”, підтвердив один із депутатів від
“Блоку Петра Порошенка” — Сергій Лещенко. Але прізвища він назвав трохи інші. І у цьому списку — чимало людей, які взагалі не обіймають важливих посад.

До речі, ця тема постає вже не вперше. Підозра про наявність в українській політиці групи людей, які не наділені формальними повноваженнями, але мають величезний вплив на фукнціонування державного мехінізму, існує здавна. У різний час до таких «тіньових урядів» зараховували деяких відомих олігархів, згодом — родичів та лояльних до Януковича людей, і ось новий формат.

Як працює український “тіньовий уряд” і в чиїх інтересах? Газета «Експрес»з’ясовувала це в розмові з народним депутатом Сергієм Лещенком, членом політради Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина” Андрієм Сенченком, а також головою Українського інституту аналізу і менеджменту політики Русланом Бортніком.

— Твердження Юлії Тимошенко про існування таємної ради, яка керує парламентом, звучить, наче якась теорія змови. Що вказує на те, що ця рада справді є і має нині вирішальний вплив в українській політиці?

А. Сенченко: — У мене нема сумніву, що явище, про яке заявила Юлія Тимошенко, має місце. В Україні уже фактично зник чіткий розподіл влади на
законодавчу, виконавчу і судову. Банкова намагається керувати всіма гілками одночасно і тримати всіх під жорстким контролем.

Яскраве свідчення цього — зміни до Конституції, запропоновані Президентом. Попри те, що низка депутатів та експертів ці зміни розритикували, Банковій правдами й неправдами вдалося проштовхнути проект у першому читанні. Цього вдалося досягти завдяки спільним зусиллям членів так званої ради сімох.

С. Лещенко: — “Тіньовий уряд” в Україні справді існує. За час роботи у Верховній Раді знаходив безліч підтверджень його надзвичайного впливу на
політику.

Зокрема, про те, що поряд з офіційною владою в Україні існує “тіньовий уряд”, відкрито заявляв нинішній губернатор Одещини Міхеїл Саакашвілі. Ці люди вирішують, куди рухатиметься країна, і хто на цьому зароблятиме. Люди, котрі туди входять, непогано жили і при старій владі, але після Майдану стали його головними бенефіціарами.

Р. Бортнік: — Майже всі рішення у парламенті нині ухвалюють із порушенням Регламенту Верховної Ради. Дві великі коаліційні партії — «Блок Петра Порошенка» і «Народний фронт» дедалі частіше протискають сумнівні законопроекти, ігноруючи не лише думку експертів і громадськості, а й позицію менших політичних сил — членів коаліції. Ці рішення навіть не розглядають на раді коаліції, що передбачено коаліційною угодою.

За період роботи Верховної Ради восьмого скликання ми бачили безліч дуже дивних голосувань: і о п’ятій ранку, і термінових голосувань, коли депутати навіть не встигали ознайомитися з проектами, за які голосували в сесійній залі, голосувань “на віру”. Тож заяви деяких політиків про те, що якась група людей здійснює неформальний вплив на Верховну Раду, — не безпідставні.

— Хто ж входить у цю таємну раду чи то уряд?

С. Лещенко: — Прізвища, які називають представники “Батьківщини”, не зовсім точні. Крім Президента Порошенка і прем’єра Яценюка, у “тіньовий уряд” входять їхні найближчі соратники — Борис Ложкін, Ігор Кононенко, а також двоє людей, пов’язаних з Яценюком. Це — Микола Мартиненко та Андрій Іванчук. Заради останнього, наприклад, минулої зими парламент змусили приймати бюджет на 2015 рік о 5-й ранку. Причина — Іванчук із родиною та друзями відлітав на новорічний відпочинок.

Також до цієї групи формально можна зарахувати Давида Жванію, котрий уже не один рік заробляє на своїй наближеності до верхівки влади і встиг змінити кілька політичних протекторатів — спершу Віктора Ющенка, далі Юлії Тимошенко, після 2010 року він перебрався до Віктора Януковича, а 2014-го опинився поряд із Петром Порошенком.

— Як працює цей так званий уряд?

А. Сенченко: — Раз на тиждень вони збираються на засідання, де вирішують важливі для країни питання. До речі, згадані зміни до Конституції — не єдиний проект цієї ради. Є інформація, що вони вже визначили пакет із 70 ключових законопроектів, які Верховна Рада має ухвалити до кінця цієї сесії.

Те, що вирішила ця рада, спершу нав’язують фракціям «Блоку Петра Порошенка» і “Народного фронту” у Верховній Раді, а далі — усьому парламенту.

— А як, власне, відбувається нав’язування? На чому грунтується вплив цих “сірих кардиналів” у політиці, чому їх слухають?

А. Сенченко: — Є різні методи тиску — гроші, психологічний тиск і погрози, тиск за допомогою прокуратури, якою керує кум Президента Віктор Шокін.

Ціла країна бачила показовий виступ Шокіна з арештом Мосійчука. Хоч я не є адвокатом соратника Ляшка і вважаю, що він має відповісти за свою корупційну діяльність, хотів би звернути увагу, як поводився Гройсман під час цього арешту в Раді. Його стиль ведення засідання дуже нагадав мені те, як їх проводив спікер Януковича — Рибак. Гройсман фактично нав’язував депутатам рішення стосовно Мосійчука і ставив їх перед вибором — або ти
голосуєш за зняття недоторканності, або ти такий же корупціонер і можеш стати наступною “жертвою” Шокіна.

С. Лещенко: — Я наведу інший приклад. Нещодавно міністру економіки Айварасу Абромавічусу надійшла есемеска: “Так у команді не роблять”. Це
повідомлення міністрові написав депутат Давид Жванія. У такий спосіб він відреагував на спробу Абромавічуса звільнити керівника одного з державних підприємств, що стало корупційною годівницею. Він фактично натякнув керівникові економічного відомства, де його місце в системі.

Р. Бортнік: — Основний важіль впливу цих “сірих кардиналів” — гроші. Спершу вони фінансують виборчі кампанії, забезпечують медійну підтримку політичним силам, даючи окремим партіям можливість отримати владні повноваження, а потім диктують їм свої умови.

Крім того, “сірі кардинали” завжди пов’язані з політичними лідерами країни бізнесовими і часто родинними зв’язками. Вони також завжди є носіями якоїсь ексклюзивної інформації про високопосадовців. Простіше — за допомогою компроматів вони тримають політичних лідерів на гачку.

— Чи можете пояснити, які інтереси людей, що входять до «тіньового уряду»? Чому особливий вплив у політиці мають саме ці особи, а не хтось інший?

С. Лещенко: — Скажімо, Андрій Іванчук використовував посаду голови парламентського економічного комітету, щоб блокувати закон про кворум на
зборах акціонерів. Мета — врятувати свого бізнес-партнера олігарха Ігоря Коломойського від зміни керівництва в компанії “Укрнафта”. Раніше олігарх зізнавався, що за роботу своїх людей на цій посаді він щомісяця платив 5 мільйонів доларів хабара Леоніду Кучмі.

Друг Порошенка з часів служби в армії Ігор Кононенко — це очі й вуха Президента в Раді. Він проводить конфіденційні зустрічі в їхньому спільному
дітищі — спорткомплексі “5 елемент”. Тут вирішують долю тих, хто керуватиме обленерго. Кононенка називають лобістом призначень у тих розподільних енергокомпаніях, де контрольним пакетом володіє держава, а насправді керують Григорій Суркіс і брати Крючкови.

Р. Бортнік: — Кононенко — це фактично права рука Президента в парламенті. Думаю, саме його мав на увазі звільнений із СБУ Валентин Наливайченко, коли говорив про “смотрящих” у Верховній Раді восьмого скликання.

Водночас Жванія — дуже давній партнер Порошенка в бізнесі. Це людина, через котру чинний Президент вирішував значну частину своїх бізнес-питань ще за часів Януковича.

— А як стосовно інших?

Р. Бортнік: — Борис Ложкін у цій групі відповідальний за комунікацію з олігархами та медіаскладову. Микола Мартиненко — ключовий бізнес-партнер прем’єра. Саме його називають основним спонсором “Народного фронту” і протеже Яценюка. У кожного в цій команді свої ролі.

С. Лещенко: — Борис Ложкін — не просто голова президентської Адміністрації. Тут ще й кадрове агентство. Через його руки пройшли десятки призначень, серед яких корупційний монстр “Укрспирт”. Його креатурами також називають “інвестбанкірів”, які перейшли працювати у владу — голову податкової Насірова та керівника Фонду держмайна Білоуса. Крім того, через приймальню Ложкіна на Банкову потрапляє Ігор Коломойський — вони багато літ були бізнес-партнерами.

А Мартиненко є гаманцем при Арсенію Яценюку. Про це прямо заявляв
екс-депутат Ігор Скосар. Свого часу він зізнавався, що за місце у прохідному списку на виборах 2012 року він віддав 6 мільйонів доларів через Мартиненка. Уже багато років Мартиненко — неформальний куратор державного монополіста “Енергоатом”, що лягло в основу кримінальної справи проти нього у Швейцарії за хабарництво. Правда, запит, що надійшов до Києва з Берна про надання правової допомоги у справі Мартиненка, Генпрокуратура поклала під сукно.

— Чи не є наведені факти приводом для початку розслідування правоохоронними органами?

Р. Бортнік: — Поза сумнівом, факти, озвучені представниками “Батьківщини”, Сергієм Лещенком, підтверджені деякими іншими політиками, мали б стати підставою для порушення кримінальної справи. У нормальному демократичному суспільстві правоохоронці миттєво відреагували б на таку
інформацію.

Наведені факти містять ознаки злочину, передбаченого 344-ю статтею
Кримінального кодексу України — “втручання в роботу державного діяча”.
Усякий незаконний вплив на роботу Президента, прем’єра, членів уряду, голови Верховної Ради, народних депутатів з метою перешкодити виконанню
ними службових обов’язків або домогтися прийняття незаконних рішень — кримінальний злочин. Максимальне покарання, що “світить” за нього, — позбавлення волі терміном до двох років. Якщо ж такі дії вчинені з використанням службового становища, — це три роки тюрми з позбавленням права обіймати державні посади на той самий строк.

Отже, прокуратура й антикорупційні органи мали б зацікавитися діяльністю
українського “тіньового уряду” без будь-яких додаткових звернень. Але надії
на те, що кум Президента Шокін розпочне кримінальне провадження, грунтуючись на заявах депутата із президентської команди Сергія Лещенка, дуже мало.

— Чому такі неформальні стосунки в українській політиці мають більшу вагу, аніж офіційна влада легітимно обраних посадовців?

Р. Бортнік: — Початково це є проблемою політичних партій, діяльність яких визначають не принципи чи ідеологія, а передусім позиція їхніх спонсорів. Після того, як партійці потрапляють у владні крісла, нічого не змінюється: ними й далі керують спонсори, а їхні офіційні повноваження виявляються де-факто нічого не вартими.

Люди, у котрих є гроші, сприймають партії як свої власні бізнес-проекти. Вони звикли домовлятися про все за спинами політиків. Завдання останніх — просто слухняно виконувати те, що від них вимагають. Тих, кому це не подобається, змушують до поступливості грошима і шантажем.

А. Сенченко: — Люди, якими оточив себе Президент і які нині вирішують долю держави, вважають, що Україна — це їхня власність. На жаль, вони не
розуміють, що український народ із цим не згоден. І якщо вони не зміняться, це може закінчитися, у кращому разі, достроковими виборами до Верховної Ради. У гіршому — новою революцією з руйнівними наслідками для країни.

— Чи не є така ситуація ознакою недорозвиненої демократії в Україні?

Р. Бортнік: — Поза сумнівом, діяльність таких паралельних неформальних структур у владі свідчить як про слабкість політиків, що працюють у владі,
зокрема в уряді, так і про слабкість усього суспільства.

У розвинених країнах важко уявити, аби вузьке коло осіб, що мають зв’язки та гроші, вершили долю цілої держави. У країнах з усталеними демократичними традиціями таким політико-корупційним зв’язкам протистоять сильні
правоохоронні органи, відкритість і підзвітність публічної влади, активний громадський сектор, незалежні ЗМІ. У нас цього всього немає, а отже, утворюється замкнуте коло: люди, котрі володіють грішми, впливають на державу і на медіа, а будь-яка сила, що хоче бути успішною, рано чи пізно мусить йти до цих людей на поклон. Інакше сильніші гравці знищать її за допомогою своїх медіа та адмінресурсу.

Сподіваюся, коли в нашій країні нарешті повноцінно запрацюють антикорупційні органи, заяви політиків про діяльність усіляких “тіньових урядів” не лише здійматимуть хвилю громадського обурення, а й ставатимуть підставами для реальних кримінальних справ. Це може дуже сильно змінити
ситуацію у владі й у державі загалом.

Олександра ТАМКОВА, газета «Експрес»