У Білорусі відбуваються найбільші в історії країни протести. Минулого тижня, за різними оцінками, лише в Мінську на вулиці вийшли до 200 тисяч осібз вимогами про відставку Александра Лукашенка, який нині виконує обов’язки президента, і про нові вибори, пише Європейська правда.
Протистояння триває, і поки його результат та навіть перебіг спрогнозувати неможливо. Лукашенко відповів відмовою,а натомість звернувся по допомогу до російського колеги Владіміра Путіна. І той пообіцяв за потреби допомогти.
Натомість учасників протесту публічно підтримав Євросоюз, і не тільки він. Навіть уряд Угорщини, який спершу був противником санкцій, вихідними твердо змінив думку і перетворився на публічного противника режиму Лукашенка.
Хоча повної єдності немає і в ЄС – бо кілька країн хочуть піти набагато далі в опорі диктатору.
На цьому тлі особливо помітна нерішучість України, яка, схоже, ухвалила рішення будь-що уникати оцінок білоруських так званих «виборів». Київ жорстко відповідає на образливі випади Лукашенка у свій бік, але старанно ігнорує політичну складову подій у сусідів.
Втім, мовчимо не тільки ми. Вашингтон, який зазвичай першим критикував Білорусь, тепер утримується від заяв.
Та ще цікавішою є позиція РФ, де навіть серед підконтрольних Кремлю політичних гравців лунають голоси також на підтримку мітингарів.
«Європейська правда» розібралася, як та чому світ реагував на протести. Та спершу — про те, як події у Білорусі поділили світ.
Євросоюз – з пляжу до санкцій
Те, що ЄС критикуватиме вибори у Білорусі, було зрозуміло ще до дня голосування, адже уся кампанія проходила з кричущими порушеннями, посадками політичних опонентів тощо. Вже тоді з Брюсселя лунали заклики (радше, ритуальні) забезпечити вільні та чесні вибори, звільнити усіх затриманих тощо.
Але в ніч після виборів події у Білорусі перейшли на новий, досі небачений рівень.
У відповідь Євросоюз, відомий своїми тривалими процедурами та неповороткістю, цього разу продемонстрував швидкість та жорсткість, яких від нього мало хто очікував.
Як відомо, протистояння на вулицях Мінська та інших міст почалося у ніч на 10 серпня: силовики тисячами затримували та били учасників протестів і просто випадкових перехожих. Уже вранці Брюссель засудив дії владита закликав до чесного підрахунку голосів.
Втім, ситуація у Білорусі загострювалася, протести тривали, білоруський ОМОН продовжував ловити людей на вулицях. З’явилися перші дані про масове катування затриманих, загинув перший протестувальник. Тому вже наступного дня ЄС також підняв планку та публічно пригрозив санкціямиза репресії і сфальшовані вибори.
Багато хто сумнівався, чи виллються погрози ЄС у реальні дії.
Річ у тім, що євроінституції Брюсселя у серпні перебувають у відпусткахі зазвичай їх не переривають. Та й швидкі рішення не є сильною стороною ЄС. Наприклад, у 2010 році вибори у Білорусі, які досі вважали найскандальнішими, припали на передріздвяний період. У підсумку Євросоюз лише за місяць спромігся ухвалити офіційне рішення з білоруського питання.
Однак цього разу у Євросоюзі зрозуміли: діяти треба жорстко і негайно.
Вже у п’ятницю на терміновій відеоконференції глави МЗС 27 держав-членів ЄС одноголосно ухвалили домовленість: вони не визнаватимуть перемогу Лукашенка.
В історії відносин ЄС та Білорусі подібне сталося вперше.
І Європа не планує на цьому зупинятися. 19 серпня відбудетьсяпозачерговий відеосаміт ЄС, який має узгодити пакет санкцій, щоб остаточно схвалити його наприкінці серпня.
Піонери тиску
Проте серед країн-членів лишилися розбіжності щодо того, як тиснути на Мінськ. Навіть за такої безпрецедентної рішучості та жорсткості Євросоюзу частина столиць вважає, що є потреба зробити більше.
Передусім йдеться про сусідів Білорусі – Польщу та країни Балтії.
Президент Литви Гітанас Науседа ще до рішення ЄС заявив, що Лукашенко не може вважатисязаконним президентом Білорусі і що нормальні відносини з країною не відновляться, доки там не пройдуть вільні вибори. А литовський міністр закордонних справ Лінас Лінкявічюс наголошує, що Лукашенко є «колишнім президентом Білорусі». Крім того, Литва надала прихисток опозиційній кандидатці Світлані Тихановській, яка була змушена залишити Білорусь під тиском влади.
Ще одним центром тиску на Білорусь стала Польща. Прем’єр Матеуш Моравецький представив план допомоги Білорусі, який передбачає, серед іншого, підтримку репресованих білорусів, програму стипендій для студентів та вчених з цієї країни, а також полегшення їх в’їзду в Польщу та працевлаштування, підтримку незалежних ЗМІ та неурядових організацій.
Втім, навіть вони виступають проти жорстких санкцій щодо Мінська.
Єдиний механізм «покарання» режиму Лукашенка, який розглядають у ЄС – це персональні санкції. Про секторальні, економічні обмеження не йдеться. Як зазначено у спільному поясненніпрем’єрів Естонії, Латвії і Литви, не можна карати білоруський народ за дії Лукашенка, тому санкціям треба піддати лише тих, хто відповідальний за насильство проти мітингарів.
Чи є у ЄС противники тиску на Білорусь?
Донедавна «слабкою ланкою» була Угорщина. Вона не приховувала скепсису щодо санкційного рішення, яке вимагає підтримки всіх 27 країн-членів, та закликала ЄС «продовжувати діалог з Білоруссю і уникати остракізму».
Однак Будапешт вдалося переконати. Він не став блокувати заяву про невизнання виборів, а від цього тижня взагалі змінив думку. У понеділок глава угорського МЗС Петер Сійярто після консультацій з колегами заявив про підтримку позиції Польщі, тобто однієї з найжорсткіших у ЄС.
РЄ та НАТО не поспішають
На результати виборів відразу відреагував президент Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Хендрік Дамс. Вже наступного дня після голосування він заявив, що вибори не можна назвати ані вільними, ані справедливими, поставивши під сумнів чесність їхніх результатів.
А от сама Рада Європи – тобто організація, яка має стежити за дотриманням прав людини і основоположних свобод, – відреагувала на події у Мінську зі значною затримкою.
Лише пообіді у п’ятницю (!) генсек РЄ Марія Пейчинович-Бурич поширила коротку заяву, у якій закликала білоруську владу «гарантувати свободу зібрань та свободу висловлення поглядів та утримуватися від затримання мирних демонстрантів, а також від будь-якого жорстокого поводження з протестуючими». Греція, яка нині головує у Комітеті міністрів РЄ, поки що взагалі утрималася від заяв у цій ролі.
Втім, слід зазначити, що Білорусь не є членом Ради Європи. Країна подала заявку на членство в 1993 році, але вже за чотири роки, після референдуму, що збільшив повноваження Лукашенка, процес був заморожений.
Ще пізніше на ситуацію в Білорусі відреагували у НАТО. Там, схоже, планували взагалі утриматися від заяв, але припинили мовчання після заяв Лукашенка про те, що «натівські війська лязкають гусеницями» на кордоні Білорусі. «Багатонаціональна присутність Альянсу в його східній частині не становить загрози для жодної країни. Вона є винятково оборонною, пропорційною і має на меті запобігати конфліктам і підтримувати мир», – відповіли в Альянсі.
Оцінки виборів від НАТО не пролунало.
Обережні штати Америки
Але найбільший подив викликає позиція США. Вашингтон поки утримується від будь-яких різких заяв, а на санкції чи невизнання виборів навіть не натякає. Єдине, на що спромігся Держдеп – це на заяву про те, що вибори в Білорусі не були вільними.
Президент Дональд Трамп лише за тиждень вперше прокоментувавситуацію в Білорусі, обмежившись звичним для себе визначенням – «жахлива».
Така квола реакція дивує ще й тому, що після виборів 2010 року саме США найбільше критикували режим Лукашенка. Тоді Держдеп та Конгрес офіційно оголосили, що не визнали результатів виборів (причому дипвідомство зробило цю заяву дуже швидко, попри різдвяні свята), тоді як ЄС 10 років тому так і не зміг ухвалити таке рішення.
У США вже лунають заклики до більш рішучих дій влади.
В американських ЗМІ йде серйозне обговорення, як має реагувати Білий дім. Багато хто вважає, що саме зараз адміністрація Трампа, яка декларує жорстке ставлення до Росії, має шанс довести це своїми діями.
Та поки цього не сталося, діють парламентарі. Наприклад, минулого тижня у Сенаті запропонували відмовитися від планівпризначити першого за останні 12 років посла США у Білорусі. А комітет у закордонних справах Палати представників 18 серпня розкритикував заяву Путінапро готовність допомогти владі Білорусі.
Інші ключові держави Заходу діють сміливіше за США.
Канада вже виступила з офіційною заявою про те, що не визнаєофіційні результати президентських виборів у Білорусі та закликає до проведення нових.
Велика Британія, яка цього року вийшла зі складу ЄС, також не визнає результативиборів у Білорусі й закликає до термінового розслідування порушень під час виборчого процесу та репресій.
Російська невизначеність
Позиція Росії щодо подій у Білорусі, до речі, є неоднозначною. Москва не мовчить – але складається враження, що вона «розкладає яйця у різні кошики», одночасно і підтримуючи, і критикуючи владу Білорусі.
Так, Путін привітав Лукашенка з перемогою на виборах вже наступного дня після голосування. А частина російських політиків закликали Лукашенка жорстко діяти щодо протестувальників. «На мій погляд, якщо влада буде діяти, захищаючи підсумки вибору більшості народу, жорстко, то це вуличне протистояння досить швидко припиниться», – сказав голова комітету Держдуми у справах СНД Леонід Калашников 11 серпня.
Втім, дуже схоже, що згодом офіційна лінія змінилася.
Вже за два дні той самий Калашников пояснював, що «білоруси втомилися від чинного президента», і – всупереч своїй попередній заяві – заявив, що стрілянина на ураження провела межу між президентом і громадянами країни. Ще один «єдинорос», Костянтин Затулін, взагалі назвав«ганебним явищем» вибори 9 серпня і заявив, що Росія хоч і буде підтримувати відносини з владою у Мінську, але не повинна «виправдовувати все, що та зробила стосовно власного народу».
Російські пропагандистські шоу (на кшталт «Вечора з Владіміром Соловйовим») також не оминули критикою чинну білоруську владу.
Відзначимо, що окрім Путіна з перемогою Лукашенка привітали лідери лідери ще 13 країн, переважно — з російської орбіти. Це — Китай, Казахстан, Молдова, Азербайджан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан, Вірменія, Венесуела, Нікарагуа, В’єтнам та Сирія. Досить несподівано – до них долучився президент Туреччини. Окрема варто звернути увагу на привітання прем’єра Вірменії, який сам прийшов до влади внаслідок масштабних протестів.
Важливо, що усі ці вітання були одразу після голосування.
Натомість від п’ятниці – тобто після офіційного оголошення «результатів виборів» – жоден світовий лідер не зважився привітати Лукашенка.
Ба більше, дехто з «першої хвилі вітальників», як-от Молдова, схоже, шукають можливість зробити крок назад. Наприклад, МЗС Молдови у суботу заявило про солідарність з білоруським народом.
Події минулого тижня, які супроводжувалися масовими протестами, затриманнями, побиттями і тортурами, змінили ставлення світу.
Про те, які загрози може нести Україні тривала відсутність заяви про невизнання результатів виборів у Білорусі або іншої подібної позиції, читайте у статті Ціна мовчання: чому Україна зобов’язана оголосити про невизнання виборів у Білорусі
Автор: Юрій Онищенко,
журналіст «Європейської правди»