Депутати Верховної Ради забракували урядовий законопроект про допомогу при народженні дітей і запропонували власний, який передбачає підвищення таких виплат. «Апостроф» розбирався, скільки збираються платити українським сім’ям за першу, другу і третю дитину, і чи допоможе це збільшити народжуваність в країні і хоч якось стримати катастрофічне скорочення населення.
Більше дітей — більше грошей
Верховна Рада планує суттєво збільшити допомогу батькам у зв’язку з народженням дитини. Це передбачено законопроєктом, що був поданий до парламенту групою народних депутатів. Він є альтернативним до проєкту закону, що представив уряд, але саме його рекомендував до розгляду у сесійній залі профільний комітет Ради.
Згідно з законопроєктом, виплата за першу дитину має скласти 50 тисяч гривень, за другу — 100 тисяч гривень, за третю і кожну наступну — 150 тисяч гривень.
Запропоновані суми планується виплачувати не одноразово, а поступово. При народженні дитини батькам буде одразу виплачуватися тільки 15 тисяч гривень, другої — 30 тисяч, третьої — 45 тисяч гривень. Решту суми вони отримають рівними частинами протягом 36 місяців.
Таке рішення автори законопроєкту пояснюють необхідністю стимулювання народжуваності, яка в Україні скорочується протягом багатьох років. Якщо у 2013 році в Україні народилося 503,7 тисячі дітей, то в минулому 2020 році — уже лише 293,4 тисячі. В свою чергу, різко знизився і сумарний коефіцієнт народжуваності. Так, в 2013 році на одну жінку припадало 1,51 дитини, а у 2020-му — лише 1,22.
При цьому довгостроковий прогноз Інституту демографії НАН України зовсім вже сумний — очікується, що до 2050 року населення нашої країни скоротиться до 29-30 мільйонів людей (з нинішніх 40 мільйонів).
Тому, вважають нардепи, прийняття цього закону дозволить змінити ситуацію і сповільнити процес скорочення населення.
Найбільше платили перед війною
Підтримка родин, що народжують дітей, змінювалася в різний час. Вперше її різко підвищили у 2005 році, коли було ухвалено закон про те, що допомога при народженні дитини має складати 22,6 прожиткових мінімумів, що на той момент дорівнювало 8,5 тисячі гривень (1683 долари).
Після цього розмір допомоги неодноразово переглядався. В тому числі, з 2011 року було запроваджено диференційовану систему, яка встановлювала різний розмір виплати залежно від того, якою за порядком є дитина. На першу виплачувалося 25 тисяч гривень, на другу — 50 тисяч гривень, на третю і кожну наступну — 100 тисяч.
В останньому мирному для нашої країни 2013 році допомога на першу дитину складала 30 960 гривень (3870 доларів), на другу — 61 920 гривень (7740 доларів), на третю і кожну наступну – 123 840 гривень (15 480 доларів).
У 2014 році на тлі скрутної ситуації з бюджетом і необхідності радикального збільшення витрат на оборону було ухвалено рішення знов повернутися до фіксованої допомоги на кожну дитину в розмірі 41 280 гривень. З того часу ця сума не змінювалася і на сьогоднішній день у валютному еквіваленті складає близько 1490 доларів.
В нинішньому році Кабінет міністрів вирішив переглянути систему виплат при народженні дітей. Урядова пропозиція полягала в тому, щоб просто підвищити розмір допомоги на кожну дитину до 50 тисяч гривень. Відповідний законопроєкт був схвалений урядом і направлений до парламенту.
Втім, депутатів він не задовольнив, і вони запропонували власний. Ідею знову прив’язати розмір допомоги до прожиткового мінімуму, щоб вона автоматично індексувалася в наступному, парламентарі відхилили. І вирішили затвердити фіксовані розміри, повернувши систему, при якій розмір виплат збільшується при народженні наступної дитини.
Чи зросте народжуваність?
Чи допоможе збільшення виплат на дітей до 50 тисяч гривень (за поточним курсом 1872 долара), 100 тисяч гривень (3745 доларів) і 150 тисяч гривень (5618 доларів) переломити ситуацію з народжуваністю?
Експерти пропонують не надто покладатися на ефективність подібних заходів.
«Коли в 2004-2005 роках було радикально підвищено виплати при народженні дитини, в Україні дійсно було зафіксоване певне зростання народжуваності, — розповів «Апострофу» провідний науковий співробітник Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України Борис Крімер. — Проте проведені опитування показали, що тільки приблизно 13% збільшення народжуваності можна було пов’язати зі збільшенням державної допомоги. Таким чином, збільшення виплат дійсно сприяло покращенню демографічної ситуації. Проте його вплив не був вирішальним».
«Коли родина ухвалює рішення про народження дитини, матеріальний стан дійсно є одним з основних, але далеко не єдиним фактором, який при цьому враховується, — говорить колишній міністр соціальної політики та віце-прем’єр-міністр України у 2014-2019 роках Павло Розенко. — У 2006-2008 роках спостерігали помітне зростання народжуваності. В декількох областях навіть вперше за час Незалежності народжуваність перевищила смертність. Проте, я гадаю, що головною причиною цього підвищення було не збільшення у вісім разів державної допомоги, а віра людей в те, що після Помаранчевої революції країна стала на шлях стійкого розвитку і на неї чекає добре майбутнє».
Проте сьогодні, каже експерт, коли за опитуваннями понад 73% населення вважають, що країна рухається в неправильному напрямку, навряд чи просте підвищення виплат дозволить відчутно стимулювати народжуваність.
«Гадаю, зростання народжуваності на 5-10% протягом найближчих років може відбутися, — говорить Борис Крімер. — особливо в тих випадках, коли в родинах йтиметься про народження другої або третьої дитини. Адже, як показують дослідження, якщо батьки хочуть завести дітей, то на першу дитину вони зважуються практично за будь яких обставин. А при народженні наступних більш прискіпливо зважують власні обставини».
За словами експерта, в Україні спостерігається певний рівень нереалізованості бажань. Тобто, маючи бажання завести другу чи третю дитину, батьки відкладають цей крок через можливі фінансові складнощі. І в таких випадках підвищена державна допомога може стати вагомим аргументом для того, щоб ухвалити остаточне рішення.
Одних грошей замало
Втім, грошова допомога повинна бути лише одним з елементів державної політики в сфері стимулювання народжуваності. Важливим також є розвиток мережі дитячих садочків та інших закладів, що допомагають батькам виховувати дітей, одночасно працюючи.
Потребує вдосконалення також система відпусток для матерів. В Україні вони можуть бути дуже тривалими — до трьох років, а в деяких випадках — до шести років, але з 2014 року ці відпустки не оплачуються. Це призводить до того, що в цей період доходи родини суттєво скорочуються, а матір за кілька років ризикує випасти з ринку праці.
«В багатьох європейських країнах практикуються оплачувані відпустки після народження дітей, — говорить Борис Крімер. — Вони не такі довгі, як у нас (6-12 місяців), але допомагають батькам зберегти рівень добробуту родини, а мати швидко повертається на роботу».
Розробка ефективної політики стимулювання народжуваності є важливою державною задачею, проте сьогодні вирішувати цю задачу нікому, вважає Павло Розенко.
«За останні два роки система сімейної політики в Україні розгромлена, — говорить експерт. — Цим спочатку трохи займався Мінмолодьспорту, потім частково Мінсоцполітики. Потім влада вирішила, що це — клопіт місцевої влади, і передала частину функцій на місця. Відтак в нинішньому уряді немає органу, який міг би провадити цілісну сімейну політику, зокрема розробляти комплексні заходи з підвищення народжуваності».
Звідки гроші?
Сумнівними є також джерела фінансування підвищених виплат. В наступному році на це знадобиться 23,68 мільярди гривень.
Автори законопроєкту розраховують, що гроші на це надійдуть від «детінізації» ринку алкоголю, наводячи цифри вилучених з обігу тон спирту та алкогольних напоїв. Проте жодних пояснень про те, що саме примусить виробників нелегального алкоголю відмовитися від своєї діяльності і доходів, не наводять. В усякому разі історія України переконливо свідчить, що методи силового тиску незмінно призводять не до «детінізації» ринків і поповнення бюджету, а до збільшення об’ємів корупції.
«Насправді, якщо цей законопроєкт буде ухвалений, виплати фінансуватимуться за рахунок існуючих доходів бюджету, — каже Павло Розенко. — Тому для того, щоб збільшити одні статті видатків, інші доведеться скорочувати. Знаючи спосіб дій нинішнього Міністерства фінансів, можна припустити, що збільшивши фінансування однієї соціальної статті, воно скоротить фінансування інших. Скоріше за все, кошти будуть вивільнятися з житлових субсидій або Пенсійного фонду. Тобто програма буде профінансована за рахунок людей, яких позбавлять допомоги на оплату комуналки або пенсіонерів, яким невчасно проіндексують пенсії».
