Дуже шоколадний диктатор

Здається, до позаминулої суботи ніхто так і не зрозумів, що мав на увазі Президент, коли пообіцяв «рішучі кроки» відразу після виборів».

Утім, все таємне стає очевидним: Порошенко зробив невмілу спробу рятувати тонучий корабель за допомогою прокурорів та СБУ, які почали бігати палубою за членами вчорашньої команди Президента.

Порошенка, з одного боку, можна зрозуміти. Він — Президент, вочевидь, хотів би, щоб час його правління запам’ятався людям проривами до кращого життя. Але на практиці в нього щось не виходить. Країна буксує, реформи буксують, і, видається, інстинкт самозбереження починає підказувати Порошенку, що так довго тривати не може. Він розуміє, що треба діяти, але все вказує на те, що чіткого й добре продуманого плану в нього немає.

Насправді у Порошенка варіантів й не дуже багато. Він може спробувати і далі вичікувати, але це здатне дуже швидко завершитись сумно, передусім для нього особисто.

Інший варіант — він може пробувати таки діяти. Але найгірше в цьому те, що сам особисто він нічого не здатен зробити, він повинен покладатися на державний апарат. А, правди ніде діти, державний апарат на сьогодні — практично імпотентний. Чиновники некомпетентні, ледачі та продажні. Але міняти їх Порошенко не поспішає. Чому? Це добре пояснив його соратник Гройсман: «Треба відбудувати систему». Не має значення, чесний чиновник чи ні. Важливо, чи може він працювати у системі.

Отже, ми підходимо до розуміння того, чого ж насправді хоче досягти Порошенко — він хоче збудувати бюрократичну систему, яка буде безумовно виконувати його завдання. Що може змусити корумпованого і нечесного чиновника працювати у такій системі? Як свідчить історія, дві речі — можливість безкарно збагачуватися за рахунок причетності до системи і… І страх перед босом, себто перед Порошенком.

І ось тут напрошуються два найголовніші питання: а Порошенко у постреволюційній країні здатен побудувати таку систему? І чи дійсно буде така система ефективною, а головне — керованою?

Або, іншими словами, чи свiдчать такi дiї української влади про те, що, за словами класика, «революцiя пожирає своїх дiтей», а Україна скочується на шлях диктатури?

Про це — у розмовi газети «Експрес» з полiтичними експертами Олександром Власюком, Андрiєм Балою та Василем Задорожним.

— Можливо, розумна диктатура — це i справдi вихiд у нинiшнiх умовах?

А. Бала: — Свiт знає приклади, коли диктатура рятувала не одну державу вiд розпаду та загибелi. Наприклад, один iз полiтичних лiдерiв Польщi Йозеф Пiлсудський запам’ятався тим, що у критичний для свого народу час наважився на державний переворот, у результатi якого було встановлено режим «санацiї», тобто оздоровлення економiки. Економiка мiжвоєнної Польщi стабiлiзувалася, а Пiлсудський здобув неймовiрну популярнiсть. Iз iншим диктатором, генералом Франциском Франко, пов’язують термiн «iспанське економiчне диво» та виведення Iспанiї зi стану однiєї з найбiднiших країн Європи на рiвень розвиненої держави.

— Така диктатура зашкодила б Українi?

В. Задорожний: — Така, можливо, i не зашкодила б. Та тут є велике «але». Рiч у тiм, що конструктивна диктатура можлива лише тодi, коли є або воля до радикального реформування країни, як у наведених прикладах, або ж величезнi природнi ресурси, як у Росiї. Щодо ресурсiв, то у нас немає вуглеводнiв, золота та алмазiв — i жодна Росiя не прогодує ще чотири Бiлорусi.

О. Власюк: — Тим паче, що наша економiка зарегульована вкрай i не може бути розрегульована, допоки з неї безпосередньо годуються влада та силовий апарат, який її пiдпирає. Оскiльки при диктатурi доводиться годувати не лише силовикiв, а й народ, то все це потребує неймовiрних ресурсiв, яких в України просто нема. Що ж до реформ, то їх, як бачимо, наша влада також не горить бажанням запроваджувати. Тому успiшна диктатура в нинiшнiй владнiй конфiгурацiї навряд чи можлива.

— А неуспiшна?

А. Бала: — Власне такий тип диктатури i формується. Це можна назвати й узурпацiєю влади. Так, пiсля революцiї диктатура приходить завжди. Тому що суспiльство настiльки емоцiйно виснажене тим, що демократiя уже не працює.

Але річ навiть не стiльки в диктатурi, скiльки в особистостi диктатора. Наполеон, наприклад, був прогресивним диктатором, залишивши пiсля себе Цивiльний кодекс, в якому кожна людина стала громадянином, а не власнiстю монарха. Ататюрк також був успiшним диктатором, бо зумiв вирвати свою країну із середньовiчної темряви. Навiть Саакашвiлi, не бавлячись у демократiю та розправляючись з iнакомислячими, жорсткою рукою проводив реформи у Грузiї.

— А чого в цьому сенсi можна очiкувати вiд Порошенка-диктатора?

В. Задорожний: — Рiч у тiм, що успiшнi диктатори — вiд античних тиранiв до рiзних генсекiв та каудильйо намагалися видати себе за захисникiв народу вiд свавiлля «сильних i багатих». Вони тероризували не лише особистих ворогiв, не лише звичайних людей, але й правлячу привiлейовану верхiвку суспiльства, у тому числi власне оточення. Диктатори, розправляючись iз ненависною звичайному люду спадковою чи партiйною аристократiєю, втiлювали таємнi мрiї суспiльства про справедливiсть. Народ був готовий терпiти нестатки і труднощi, що накладають на нього амбiтні правителі, навзамiн на задоволення споглядати, як з лобного мiсця котяться боярськi голови.

У нашому ж випадку цього не вiдбувається: суспiльство не раз переконувалось, що президент захищає iнтереси своїх бояр i не дає в образу навiть тих iз них, хто викликає загальну ненависть. Тому «шоколадна диктатура» у виконаннi Порошенка навряд чи матиме успiх.

О. Власюк: — Наш Президент вимкнув соцiальнi лiфти, посадивши бiля державного штурвалу своє бiзнес-оточення. Вiн не продав своїх пiдприємств, як обiцяв на Майданi, погруз у клановостi, привiвши близьких родичiв у владу, тобто прив’язав себе до тiєї ж галери, на якiй сьогоднi пливуть усi «вчорашнi». Народну довiру вiн втрачає шаленими темпами, а це означає, що диктатуру вiн зможе збудувати тільки на репресiях, але аж нiяк не на всенароднiй пiдтримцi.

— Чим така диктатура може загрожувати Українi?

А. Бала: — Якщо Україна i справдi дрейфуватиме до диктатури в описаному варiантi,  то її чекає сумне майбутнє. Зважаючи на те, що Україна не є мононацiональною, як той же Єгипет, а радше — клановою країною, диктаторськi накази згори просто саботуватимуться на мiсцях. А це, своєю чергою, урештi призведе або до краху диктатора, або ж до розвалу України як унiтарної держави.

В. Задорожний: — Можливий i iнший, не менш песимiстичний варiант, про який нинi попереджають експерти. Його суть зводиться до того, що всiх революцiонерiв та опозицiонерiв пересаджають услiд за Корбаном і йому подiбними, iмперiю Коломойського продадуть на аукцiонi, «ватники» визнають Порошенка «майже Путiним» i самовiддано його полюблять. У парламентi утвориться широка коалiцiя «господарникiв», яка об’єднає «Опоблок» та Порошенка.

«Ополченцi» з «ДНР» — «ЛНР» отримають амнiстiю, а «карателi» з добробатiв — тюремнi термiни. Захiд на все це скаже: мовляв, ми вiримо, що це не полiтичнi переслiдування, але очiкуємо подальших крокiв. I вмиє руки. Завiса.

— Невже Захiд толеруватиме диктатуру?

В. Задорожний: — Нинiшня ситуацiя в Українi може стати дзеркальним вiдображенням недавнiх подiй в Єгиптi. Там після декількох майданів та років хаосу Захід погодився на прихід до влади військового генерала Абдель Ас-Сісі. Він фактично за півроку реставрував режим, який був у Єгипті до революції. І Захід це проковтнув, бо вже втомився примирювати «революціонерів».
Ас-Сісі за короткий термін посадив за грати усіх своїх опонентів і припинив революційне бродіння в країні. Порошенко пробує копіювати його кроки

О. Власюк: — Цiлко можливо, що за таким принципом Захiд дiятиме й в Українi. Європа та США втомилися вiд української кризи, а тому для вiдновлення порядку можуть схвалити навiть диктатуру. Нiхто ж не скасовував так званого золотого правила американської зовнiшньої полiтики: «Диктатор Самоса, звичайно, сучий син, але вiн наш сучий син». Зате «сильна рука» в Українi допоможе пом’якшити кризу, яка коштує Заходу дедалi бiльших нервiв i грошей.

— Такi сценарiї справдi можливi?

О. Власюк: — Тут усе залежить вiд українського суспiльства. Якщо воно займе позицiю спостерiгача, то не зчується, як опиниться в олiгархiчнiй диктатурi, де справедливiстю навiть не пахнутиме, а влада триматиметься лише на багнетах.

А. Бала: — Вiд шапкокрада Януковича нiхто нiчого не чекав, усi знали, з ким мають справу. А от на Порошенка покладали великi надiї, котрi ще й були окропленi великою кров’ю патрiотiв. Тому, якщо влада не слухатиме голосу суспiльства, матиме всi шанси пiти набагато драматичнiше, анiж навiть Янукович. Часи тепер такi. Тож будьмо пильними.

Юрiй ГРИЦИК, газета «Експрес«, фото Reuters