28 лютого на території Молдови – у невизнаному Придністров’ї «з’їзд місцевих депутатів» звернувся до Росії, а також інших країн та організацій по захист нібито через економічну блокаду з боку Молдови. Хоча що звернення залишилось без відповіді, потенційно ситуація в Молдові небезпечна. Не так російською прямою агресією, як політичними наслідками. Молдова і зараз грає на тоненьку. Але ця ситуація може погіршитися під час президентської кампанії, яка відбувається цього року. Детальніше читайте в матеріалі «Апострофа«.
Як відомо, вузька смуга між Україною та Молдовою вздовж Дністра ще на початку 90-х за тепер звичним для Росії «гібридним» сценарієм відділилася від Молдови, і вже понад 30 років перебуває у статусі подібному до так званих «ДНР» та «ЛНР». Але, на відміну від останніх, зберігає офіційні економічні зв’язки з Молдовою.
Тому не дивно, що формальна причина звернення депутатів «Придністровської молдавської республіки» – економічна.
У січні цього року набув чинності новий Митний кодекс Молдови. Він змінив для правила імпорту та експорту для придністровських компаній. Раніше вони були звільнені від зборів за митні процедури. А тепер мають сплачувати митні збори і до молдавського, і до придністровського бюджету.
Провал Кремля?
Поки що активних дій Кремля на цьому напрямку не видно. Ба більше, Путін проігнорував резолюцію з Придністров’я під час свого звернення до Федеральних зборів Росії, 29 лютого. Хоча багатьом коментаторам здавалося, що ці дві події спеціально поєднані в часі.
Ймовірно, причина у вкрай розмитому та нечіткому заклику із Придністров’я – окрім Росії тамтешні депутати звернулися і до ОБСЄ, СНД, Європейського парламенту, Міжнародного комітету Червоного Хреста та до генсека ООН. Принаймні, так оцінює ситуацію українська розвідка. Представник ГУР Андрій Юсов заявив, що результати з’їзду «депутатів» не відповідають очікуванням Кремля.
Причина такої «невідповідності» – у самому Придністров’ї є різні точки зору на ситуацію.
«Там є економічні еліти, які збудували свій центр впливу. Але Придністров’я не є вільним регіоном – у тому сенсі, що російський фактор впливає як на економіку, так і на місцеву еліту, яка там є. Ці два фактори (місцевий та російський) балансують», — розповідає «Апострофу» експерт у сфері демократії та державних політик з Молдови Сергій Остаф.
За його словами, вплив Молдови відсутній як такий, але певні важелі тиску є в України.
Завдання місцевих еліт: з одного боку, підіграти Росії. З іншого – вижити самим. Москва – далеко, і не зможе залучити силові ресурси для захисту Придністров’я. Україна ж – близько. У випадку роздмухування конфлікту місцеві еліти приречені.
Але щонайменше, Придністров’ю вдалося знову привернути до себе увагу. А це створює додаткові можливості для переговорів.
«Заклик до Москви про допомогу можна тлумачити двояко – і як сигнал, що призабутий нею регіон потребує підтримки, і як меседж до держав Заходу, що поміж тим регіон, який вже роками демонструє гнучкість і готовий надалі дотримуватися статус-кво, якщо ЄС чи США «підкинуть» трохи коштів, аби компенсувати митні вимоги Молдови», — коментує «Апострофу» заступник виконавчого директора Ради зовнішньої політики «Українська призма» Сергій Герасимчук.
Повалити Маю Санду
Але це лише одна частина проблеми. Ситуація у Придністров’ї є складовою більш масштабного пазлу – підготовки до президентських виборів у Молдові наприкінці цього року.
Чинна президентка Мая Санду на виборах 2020 року перемогла завдяки проєвропейській частині населення, умовно правих та центристських поглядів. Проблема в тому, що за майже 4 роки вона втратила значну частину підтримки, що не дивно. Так часто буває у демократичних країнах.
Згідно з опитуваннями наприкінці минулого року, 62% виборців Молдови, які проживають на території держави, вважали, що Санду не має переобиратися. Лише 34% зазначали, що вона має залишитися на посаді. Тобто, у другому турі виборів 62% населення ладні голосувати за будь-якого притомного кандидата проти Маї Санду.
Серед цих 62% є частина прихильників інших проєвропейських політсил. Інша частина – з самого початку не підтримували президентку. Це переважно виборці з лівими поглядами, які раніше орієнтувалися на Росію.
Вторгнення Кремля в Україну, звісно, ситуацію змінило. Відверто проросійські лідери більше не мають шансів стати президентом Молдови. Найпомітніший з них – колишній президент Ігор Додон з рейтингом довіри 24%, але недовіри – 59%. Тому тепер ставка на помірковано проросійських. Так, почалася розкрутка колишнього башкана (голови) Гагаузії Ірини Влах. Це автономія на півдні Молдови з сильними проросійськими настроями.
«Базовий сценарій для росіян – мати нетоксичного кандидата на лівому спектрі і через створення негативного тла, з одного боку, ще більше наростити антирейтинг для Маї Санду. З іншого, почати лякати людей, щоб вони у своїх потребах думали про виживання і шукали з ким вони виживуть», — пояснює політичний аналітик, керуючий партнер PGR Consulting Group LLC Руслан Рохов.
Саме для такого залякування і потрібні звернення “депутатів” Придністров’я чи інші подібні акції.
«Переляк від можливої ескалації у Молдові може бути використаний проксі-партіями Росії для послаблення позицій Маї Санду на президентських виборах цього року. Її опоненти, вочевидь, позиціонуватимуть себе як пацифістів», — не виключає Сергій Герасимчук.
Ще один сценарій полягає в тому, що на вибори піде відносно новий кандидат. Наразі з невисоким рейтингом, водночас, з малим антирейтингом. За рахунок людей налаштованих проти Маї Санду він матиме дуже високі шанси перемогти. Зараз на цю роль підходить лише мер Кишиніва Іон Чебан. Він – колишній радник попереднього президента Молдови Ігоря Додона, свого часу залишив Партію соціалістів і створив лівоцентристську, але проєвропейську опозиційну політичну силу. Однак, за деякими даними, він досі може підтримувати зв’язки з Росією.
А що сама президентка?
Команда Маї Санду зосередилась на гуртуванні навколо себе власних прихильників, позиціонуючи себе єдиним гарантом євроінтеграції Молдови. Для цього одночасно з виборами у Молдові відбуватиметься референдум щодо вступу країни до Євросоюзу. Ще один резерв для Маї Санду – молдовські емігранти у Європі, які у більшості підтримують саме її. Водночас, президентці потрібно, аби якнайменше проросійських виборців прийшли голосувати.
З цієї точки зору, від самої Маї Санду очікувати активних дій відносно Придністров’я не варто.
«Мая Санду всіляко уникала у своїй політиці придністровського питання, тому що воно одразу ділило її електорат. У її виборців є різне ставлення до питання Придністров’я, його намагаються не обговорювати, виносити за дужки, — підкреслює Руслан Рохов в коментарі редакції, — Тому я думаю, що молдовська влада максимально буде намагатися уникати розмов щодо вирішення проблеми, заявляти, що це пропаганда і навмисна ескалація з боку проросійських сил. Водночас, у робочому порядку разом з Тирасполем розв’язувати проблему».
Та «карту страху» Кремль розіграє ще не раз.
«З’їзд «депутатів усіх рівнів» (у Придністров’ї — «Апостроф») може бути репетицією для подібних з’їздів у автономному регіоні Гагауз-Єрі, який перебуває під контролем Кишиніву. Керівництво регіону близьке до олігарха-втікача Ілана Шора, якого Молдова оголосила у міжнародний розшук (наразі він начебто переховується у Росії), і загалом населення регіону має доволі проросійські настрої», — зазначає Сергій Герасимчук.
З’їзд у Гагаузії планується у травні. Але вже зараз почалося «розгойдування». 1 березня, через два дні після «придністровського з’їзду», башкан Гагаузії Євгенія Гуцул та голова Народних зборів автономії Дмитро Костянтинов побували в Москві.
За даними росЗМІ, під час зустрічі зі спікером Ради Федерації Валентиною Матвієнко Гуцул поскаржилася на «пригнічення прав» регіону з боку центральної влади Молдови, яке “переходить усі межі”. Вона заявила, що автономія хоче і далі розвивати відносини з Росією, тому розраховує на її “підтримку”.
Тож, за подіями на південних кордонах України принаймні доведеться стежити. І можливо, не лише стежити.
Риторика нинішнього уряду в Кишиневі щодо Придністров’я сприяє збереженню російського впливу. Але поза межами Молдови чим далі, тим більше поширена інша думка.
«Зараз є два базових сценарії: перший – ПМР під впливом Росії, другий – без російського фактору. Також є розуміння трансформації Придністров’я. По-перше, важливим є чинник безпеки. По-друге, створення умов, у яких Придністров’ю буде невигідно залишатися під російським впливом. У цьому сенсі, точкова військова присутність України проти присутності Росії – це легітимний крок, і він відповідає статуту ООН, який говорить про запобігання можливим загрозам. Є так зване право превентивної дії, щоб запобігти їм. Швидше за все, ми говоримо про не більше 5-7 точкових інтервенцій. Але на них має погодитись Кишинів», — підкреслює Сергій Остаф.
