Україна готова запропонувати західним партнерам, зокрема, США та Європейському Союзу, спільно розробляти вітчизняні родовища корисних копалин та спільно використовувати видобуті з них ресурси. Це випливає із Плану перемоги України, який нещодавно був представлений президентом Володимиром Зеленським. «Апостроф» з’ясовував, що наша країна насправді може запропонувати союзником, і як нам самим не залишитися без стратегічних природних багатств.
План перемоги України, представлений президентом Володимиром Зеленським як усередині України, так і за її межами, готувався з урахуванням можливого повернення до Білого дому Дональда Трампа. Про це повідомляє видання The Financial Times.
Йдеться принаймні про два пункти цього Плану з п’яти. Перший стосується можливості заміни американських військових у Європі українськими підрозділами, другий – спільного використання із західними союзниками корисних копалин з українських надр.
Обидві ці пропозиції нібито зацікавили Трампа під час його зустрічі з Зеленським минулого вересня.
The Financial Times повідомляє, що пункт про корисні копалини готувався за безпосередньої участі американського сенатора-республіканця Ліндсі Грема.
У середині жовтня український президент презентував План перемоги у Верховній Раді. Як було зазначено вище, План містить чотири пункти. Крім того, в ньому є три секретні програми.
Про спільний видобуток та використання корисних копалин йдеться у четвертому пункті Плану, присвяченому розвитку стратегічного економічного потенціалу України. До цього пункту є також секретний додаток, який доступний лише ряду стратегічних партнерів нашої країни.
«В Україні зосереджені природні ресурси і зокрема критично важливі метали ціною у трильйони доларів США. Це зокрема уран, титан, літій, графіт та інші стратегічно цінні ресурси, які посилять у глобальній конкуренції або Росію та її союзників, або Україну та демократичний світ», — заявив Володимир Зеленський, представляючи у Верховній Раді цей пункт Плану перемоги.
За його словами, спільна розробка родовищ та використання видобутих ресурсів забезпечать економічне зростання України та економічну безпеку західних партнерів.
«Україна пропонує Сполученим Штатам разом із визначеними партнерами, зокрема це Євросоюз, частиною якого Україна буде, та з іншими партнерами у світі укласти спеціальну угоду щодо спільного захисту наявних в Україні критичних ресурсів, спільного інвестування та використання відповідного економічного потенціалу», — сказав Зеленський.
А у нас у надрах газ
Однак що реально може запропонувати Україна союзникам? Чи справді наші надра настільки багаті на природні копалини, що ми можемо не тільки їх використовувати самі, а ще й ділитися ними з партнерами?
Перше, що спадає на думку, це природний газ. На початку 2010-х років у світі відбулася «сланцева революція». Вона почалася в США, а потім прокотилася й іншими континентами. Раптом з’ясувалося, що Україна має одні з найбільших запасів сланцевого газу в Європі. Щоправда, не підтверджених, а потенційних. Тим не менш, оскільки ціни на газ у ті роки були досить високі, видобуток навіть «складного» газу, яким є сланцевий газ, здавався цілком рентабельним.
Той час ознаменувався підписанням різних меморандумів з транснаціональними компаніями, які планували добувати газ в Україні — на Донбасі та на заході в районі Карпат. До речі, конспірологічна версія захоплення Росією частини Донецької та Луганської областей у 2014 році полягала у тому, що РФ пішла на такий крок, щоб не дати Україні стати ключовим експортером газу у регіоні.
Втім, незабаром сланцевий ажіотаж вщух, а Європа взагалі відмовилася від розробки сланцевих родовищ з екологічних міркувань. Західні компанії також залишили Україну, так і не розпочавши навіть промислової розвідки на намічених ділянках.
Але в нашій країні є й більш традиційний газ. Деякі родовища вже успішно розробляються, інші терпляче чекають свого часу, а також інвестицій.
«Всі проекти масштабного газовидобутку, які були ініційовані на початку 2010-х, можна до певної міри реанімувати», — сказав у коментарі «Апострофу» президент центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
Щоправда, для цього (і, ясна річ, не тільки для цього) потрібно звільнити Донбас і Крим (біля кримського узбережжя знаходяться газомісткі шельфи).
«Хоча основні запаси пов’язані з Харківською областю, центром Полтавської області», — додав експерт.
Він вважає, що газові проекти можуть зацікавити насамперед наших європейських партнерів.
«Але з урахуванням логіки декарбонізації та зменшення використання викопного палива, гадаю, інтерес буде не таким, як 15 років тому», — резюмував Гончар.
Менше, ніж хотілося
Ймовірно, значно більший інтерес можуть викликати наші запаси мінеральних копалин.
Яка ситуація з цим?
Існує доволі поширена думка, що надра України містять чи не всю «таблицю Менделєєва». Звичайно, це перебільшення, але дещо у нас справді є.
Рівно шість років тому «Апостроф» «розібрав» на елементи вітчизняні надра. Навряд чи за цей час багато що змінилося, проте подібна інформація, безумовно, потребує апдейту.
За словами Михайла Гончара, країни Заходу виявляють традиційний інтерес до мінеральної сировини, рідкісноземельних елементів. Він нагадав, що ще 2021 року Україна підписала з Європейським Союзом меморандум про вивчення та можливу розробку наших покладів корисних копалин.
«Але це ще поки що поділ шкіри неубитого ведмедя, тому що всі ці родовища, які відомі нашим геологам, для того, щоб зробити остаточний висновок про їхню комерційну привабливість і конкурентоспроможність із родовищами в інших регіонах планети, необхідно вивчати», — сказав експерт.
Дещо з цього питання вже відомо.
«Насправді у нас не так багато ласих шматків, які могли б здивувати американців. І у нас небагато вигідних пропозицій, — сказав «Апострофу» доктор геолого-мінералогічних наук, професор Київського національного університету Василь Загнітко. — Щодо золота, поліметалів, нікелю, кобальту, — у нас дуже невеликі та безперспективні з погляду інвестицій родовища» .
Зовсім погані справи з міддю, на яку раніше покладалися великі надії.
«У нашому університеті було проаналізовано родовища, і, на жаль, виявилося, що всі ті запаси, всі кондиції вмісту міді були завищені у звітах, — розповідає Василь Загнітко. — А тому ніякої серйозної міді у нас немає. Є деякі прояви, але навіть родовищами їх називати не варто».
Натомість є марганець. Проте його видобуток в Україні ведеться вже досить давно, а тому відбувається виснаження родовищ: «Найкращі руди вже давно видобуті, залишилися гірші».
Останнім часом багато говорять про літій, який є критично важливим елементом для виробництва електричних батарей. І саме з прицілом на літій було підписано меморандум із ЄС у 2021 році, адже, як вважається, в Україні одні з найбільших запасів літієвих руд у Європі.
Але й тут не все однозначно, бо наші родовища можуть просто не витримати світової конкуренції.
«У світі багато родовищ, зокрема, в Болівії, Чилі — там просто сіль із вмістом літію, яку можна розчиняти і таким чином виділяти літій — дешево і багато, — розповідає Василь Загнітко. — У нас це корінні родовища, погано вивчені, та ніхто з грамотних інвесторів не візьметься за їх розробку. Вміст літію не дуже високий, руди не зовсім звичайні, тому вони не дуже перспективні».
З нерудних копалин в Україні дуже непогано з графітом, який також має широкий попит у світі.
Але найсприятливіша ситуація з титаном.
«У нас його дійсно відносно багато, навіть не всі його родовища розробляються. Він непоганий, відносно дешевий у розробці, тому що це не корінні, а розсипні родовища. При цьому корінні родовища теж хороші, але вони поки що не розробляються. Вони дорожчі (для розробки), але й якість сировини там краща», — каже Василь Загнітко.
Відійти від сировинної моделі
Таким чином Україна може запропонувати США, Євросоюзу та іншим партнерам не так, щоб багато чого.
Тому дуже важливо грамотно розпорядитися тим, що є.
Незважаючи на низьку перспективність наших літієвих родовищ, Захід, схоже, у них все ж таки зацікавлений.
Так, наприкінці 2023 року австралійська гірничодобувна компанія European Lithium закрила угоду щодо придбання ТОВ «Петро-Консалтинг» (після покупки змінило назву на ТОВ «Європейський літій Україна»), яке має ліцензії на розробку літієвих родовищ. European Lithium планує вкласти у видобуток літію в Україні близько 1 мільярда доларів.
Як відомо, літій використовується у виробництві батарей для смартфонів та електромобілів. І чи не вийде так, що ми віддамо західним корпораціям відносно дешево наші родовища, а потім у них (або в когось іншого) купуватимемо товари з високою доданою вартістю – ті ж самі смартфони та електромобілі?
«Це найпростіша сировинна модель: сировину видобули – продали – гроші отримали. І, звичайно ж, для нас вона не підходить. Якщо буде наявність політичної волі, то розробка таких родовищ має на меті не лише отримання сировини, а й виробництво певної продукції», – каже Михайло Гончар.
Так, наприклад, Україна могла б локалізувати на своїй території виробництво літієвих батарей високої ємності в кооперації із закордонними партнерами.
Хороші перспективи є і щодо титану.
«Можна випускати вже не діоксид титану, титанову губку, а принаймні готовий титановий прокат. З нього ми самі щось вміємо робити. Прикладом воєнного лихоліття є виготовлення мінометів з титановим стволом, який значно легший, ніж сталевий, у нього набагато більший ресурс пострілів, він більш стійкий до різних механічних впливів порівняно з традиційним із сталі», — розповідає Гончар.
Очевидно, що західні компанії намагатимуться нав’язати свої умови та правила (нічого особистого – лише бізнес), а тому багато залежатиме від політичної волі українського політичного керівництва. А в нього, на жаль, завжди залишається спокуса отримати швидкі гроші (нехай навіть не для себе, а для державного бюджету), замість того, щоб займатися стратегічним плануванням.
Прикладом цього може бути приватизація у жовтні цього року «Об’єднаної гірничо-хімічної компанії» (ОГХК), яка є національним лідером з видобутку та переробки титанового рудного концентрату. ОГКХ була продана компанії NEQSOL Holding азербайджанського бізнесмена Насіба Хасанова.
Мало того, що Азербайджан не входить до числа стратегічних партнерів України, ця країна ще й має досить тісні відносини з Росією, у зв’язку з чим навіть виникли побоювання, що український титан може якимось чином опинитися в РФ, де з нього виготовлять ракети, які полетять в Україну.
NEQSOL Holding Ukraine заявила в коментарі «Апострофу», що не веде бізнес у РФ і суворо дотримується антиросійських санкцій, що вселяє стриманий оптимізм, що наш титан все ж таки не опиниться в російській зброї масового ураження.
Проте факт залишається фактом: лідер української титанової промисловості не дістанеться ані європейським, ані американським інвесторам.
І, на жаль, немає жодних гарантій, що такі випадки не повторяться в майбутньому.
Цілком можливо, Дональду Трампу, як справжньому бізнесмену, сподобалися викладені у Плані перемоги пропозиції щодо розробки українських родовищ. Але навряд чи він буде в захваті, якщо запропоновані проекти виявляться пшиком.
