Відомий психіатр та дисидент Семен Глузман розповів про те, скільки заробляє Квіташвілі, чого бракує Порошенкові та що спільного у Яценюка зі Звягільським
— Зараз ви дуже активно критикуєте президента Петра Порошенка. Наприклад, нещодавно написали відкритого листа до нього, в якому дали негативні відгуки щодо його діяльності. Але ж свого часу ви голосували за Порошенка. Тобто сталося якесь розчарування?
— Я підтримав Порошенко не тому, що в мене були якісь ілюзії. Я знаю набагато більше, ніж хотілося б знати. Тому з самого початку не було, як кажуть, зачарування.
Зрештою, таке саме відчуття у мене було і з Ющенко. Я знав, що він — не дуже розумний, але я не думав, що настільки швидко можна зруйнувати країну.
На жаль, з Порошенко вийшло те саме. Хоча я все ж думав, що ця інерція Майдану дасть про себе знати і він зможе керувати країною краще, ніж Яценюк, Турчинов. На жаль, виявилося, ні.
— Тобто зараз у країні, за вашими відчуттями, у політичному плані все дуже погано?
— У мене нещодавно було спілкування з одним впливовим американським політиком. Він один з тих людей, які формують ставлення США до України. Коли після нашого спілкування він сідав у машину, сказав наступне: «Якщо у вас це небажання боротьби з корупцією буде продовжуватися, то на якомусь етапі ми припинимо вам надавати допомогу і ви залишитеся на самоті з Путіним. Ми дуже не хочемо цього. Але ми будемо вимушені це зробити». І це насправді страшно.
У мене останнім часом з’являються побоювання, що сьогоднішня ситуація може призвести до втрати державності. Так, залишаться будинки, психлікарні, журналісти, але прапор буде іншим чи його взагалі не буде.
Деякі експерти також бояться, що може виникнути новий Майдан. Але він не буде мирним.
І насправді нічого гарного після революцій не виникає. Що буде після того, як ці озлоблені хлопці підуть і перестріляють кілька десятків чиновників? Це ж нічого не змінить. Бо ці хлопці не вміють керувати державою. Це буде так само, як з колишніми дисидентами, які увійшли до складу першого парламенту України. Тоді з’ясувалося, що сидіти в карцері і ненавидіти радянську владу — геть інша професія.
— Хмари довкола Олександра Квіташвілі, очільника МОЗу, протягом останніх місяців стають дедалі чорнішими. Його багато в чому звинувачують. Найголовніше у бездіяльності. Але все ж з цієї посади його не знімають. Чому?
— На це питання має відповісти пан Ложкін. Бо кажуть, саме він рекомендував Квіташвілі на цю посаду.
Я пам’ятаю той день, коли він став міністром. Тоді у нашому офісі працювало двоє психіатрів з Грузії. І коли вони дізналися про це призначення, були дуже здивовані. За їх словами, Квіташвілі був найгіршим міністром у Грузії. Він нічим гарним їм не запам’ятався.
Проте я думаю, що це — випадкова людина. І всі ми чудово розуміємо, коли англійська королева зачитує якісь промови, то їх авторство належить прем’єр- міністру чи його оточенню. Але якби Квіташвілі у нас був англійською королевою і промовляв заздалегідь продумані промови — це було б безпечно. У нього ж інші функції, з якими він не може впоратися.
Наприклад, він дає відповіді журналістам на дуже фахові питання. Але як можна грамотно відповідати на питання з вакцинації, якщо ти — не медик і поруч немає головного спеціаліста? Згодом через таку позицію виникає чимало проблем. Він говорить багато дурниць, а потім його підлеглі мають спростовувати, що насправді малося на увазі протилежне.
Хоча всі кажуть, що Квіташвілі — людина порядна і не бере участі у корупційних схемах. Це — нове явище для України. Але цей нюанс, на жаль, далеко не ключовий у цій болючій сфері. Більш актуальним є питання підбору кадрів, підготовки людей, при чому не лише лікарів, а й медичних сестер. І взагалі боротися з корупцією повинен не МОЗ, а СБУ.
— Але чому він погоджується на такі доволі принизливі умови?
— Він — «заробітчанин» і отримує дуже непогані гроші. Наскільки я знаю, від $ 10 тис щомісяця. Крім того, ні у Грузії, ні у США він не потрібен.
— З чого, на вашу думку, у першу чергу потрібно починати реформи у сфері охороні здоров’я?
— На жаль, найчастіше журналісти говорять про тендерну мафію у фармацевтиці. Але, як на мене, це далеко не найголовніша тема у цій сфері.
Треба почати з Академії медичних наук, яку ніхто не закриває. Ніхто не аналізує, що взагалі відбувається з медичною наукою. Так, можливо, не варто дурити себе? Вони ж отримують чималі гроші.
Можливо, варто скоротити велику кількість лікарень. Всім відомо, що наша система охорони здоров’я — дуже витратна і неефективна.
— Як би ви охарактеризували психічне здоров’я українських політиків?
— Вони здорові. Люди з відхиленнями не можуть піти у політику в жодній країні світу. Зверніть увагу, як починав Кадаффі та Лукашенко. Спочатку потрібно сподобатися, а через два дні можна стріляти та вбивати.
Зрештою у більшості випадків у всіх країнах світу люди, які йдуть до політики, не моральні особистості. Тому що така вже специфіка професії.
От, наприклад, нещодавно я прочитав одне інтерв’ю з Олегом Ляшко. Воно спокійне і виважене. Тобто він — демагог, який чудово розуміє, що він робить і заробляє «своє».
Психічно хворих у нашому парламенті немає. Але є ті депутати, які трошки прихворіли. Наприклад, стара людина, яка там сидить, може засинати під час засідань. Ось, наприклад, серед них 80-річний Єфім Звягільський.
— А як ви тоді оцінюєте психічне здоров’я українців?
— Ми — здорові. Ми розуміємо, що таке спротив. Ми вміємо діагностувати добро і зло.
Наприклад, під час останнього Майдану мої американські колеги були здивовані. Бо всі чудово розуміли, коли виникає синдром юрби, має пролитися хоч одна крапля крові. Але жодного мордобою чи сутичок між мітингуючими не було. І ніхто дорогі магазини на Хрещатику не грабував. Тоді, як, наприклад, в Киргизії під час революцій все починалося і закінчувалося пограбуванням.
А те, що ми всі корумповані… Так корупція прийшла не з незалежністю. Вона була у Радянському Союзі. А чемпіоном з корупції була Грузія.
На жаль, товариші Кравчук та Кучма дуже багато зробили для того, щоб корупція стала тотальною. Особливо Кучма. Тому особисто мене подразнює його участь у переговорному процесі у Мінську. Я чудово розумію, що це фіктивні переговори і насправді все вирішується у Кремлі та Білому домі, але все одно це неприємно.
—
— Так прикро. Але особисто мене насторожує той факт, що у моєму оточенні є велике розчарування і зневіра у майбутнє. Чи можна цьому якось заподіяти?
— Це дуже м’яко сказано. Як до цього готуватися? Не знаю. Є лише один спосіб. Ходити на вибори і обирати нормальних людей. От для мене, на жаль, дуже сумним прикладом є те, як інтелектуальний Київ двічі обрав мером Черновецького. Звісно, для мене було очевидно, що він не хвора, а просто дуже цинічна людина, яка косила під дурника. Але ж насправді проблема в тому, що це ми його обрали.
Зрештою, у нашій політиці є дуже гострою інша проблема. Там не підпускають молоду кров. Як тільки з’являються якісь молоді політики, вони виявляються чиїмось вихованцями. Наприклад, молодий Яценюк, який є дуже старим душею. Він геть зіпсований. Чим він відрізняється від Єфіма Звягільського?
Тобто, на жаль, у нас до влади підпускають тих, хто перевірений на крадіжках, корупції чи навіть на гомосексуалізмі. Це те ж одна з проблем в українських владних структурах. Ти маєш бути в клубі, або поза ним.
Джерело: depo.ua
