У чому криється причина гальмування процесу приватизації в Україні пояснив нам співочільник групи стратегічних радників в Кабінеті Міністрів України Іван Міклош.
Приватизація почалася, але результату — жодного
Наша держава вже протягом трьох років поступово “провалює” приватизацію. Таку думку висловлюють експерти, аналізуючи ситуацію навколо припортового заводу Одеси, котрий намагалися невдало продати. Словацький екс-міністр приватизації і віце- прем’єр Іван Міклош розповів нам чому в Україні існує стільки перепон і проблем у процесі продажу держмайна.
— Приватизація вважається одним із найголовніших реформаторських напрямків в нашій державі. Однак вже 3 роки влада нічого не зробила, аби продаж державного майна став прозорим. Чи наявні хоча б якійсь зміни наразі?
— Уряд Яценюка зробив підготовчий грунт для окремих змін в питанні реструктуризації підконтрольних державі підприємств, а також підготував зміни для запровадження нового управління в деяких компаніях. Процес приватизації стартував, однак жодних результатів на сьогоднішній день немає.
ОПЗ до приватизації не підготували
— Одним із таких результатів могла б стати приватизація припортового заводу в Одесі (ОПЗ). Чому вона зазнала фіаско?
— На мою думку, головна причина криється в тому, що Одеський припортовий завод не був готовий до процесу продажу повністю і належним чином. Адже від самого початку у даний процес не були включені іноземні об’єктивні радники, які володіють чистою репутацією. Коли Кабмін прагне здійснити приватизацію на умовах прозорості і отримати найоптимальніші результати, дуже важливо залучити радників із-за кордону, аби скористатися їхньою професійною допомогою. Тільки таким чином можна створити реальні конкурентні умови для майбутніх інвесторів і поставити високу та вигідну для країни ціну.
Початкова ціна для ОПЗ була занадто високою. Тому це відлякало інвесторів, і вони не взяли участі в конкурсі, навіть якщо й мали інтерес до активів. Також треба враховувати те, що ОПЗ має борг в розмірі сто дев’яноста трьох мільйонів доларів перед компанією, власником якої є Д. Фірташ. Це теж створило труднощі для інвесторів. Маю надію, що ці проблеми вирішаться, початкова ціна знизиться, борги будуть погашені і Одеський припортовий завод буде приватизовано в 2-ій половині 2016 року.
Віддадуть борг – успішно приватизують
— Але уряд поки що не демонструє бажання віддати борг ОПЗ Дмитру Фірташу?
— Влада зараз хоча б усвідомлює це і є політична воля для вирішення цього питання. Кабмін повинен успішно приватизувати дану компанію. А якщо проблему боргу не усунути, то приватизація унеможливиться. А загалом на будь-якому підприємстві можна знайти рішення для боргових проблем.
Для чого потрібна приватизація
— Ви часто стверджували, що українські держпідприємства є потужним осередком корупції. Це є основною причиною для проведення приватизації?
— Справді підприємства держави є великим осередком корупції і це стосується не тільки України, а й будь-якої держави світу. Але в Україні корупційні показники є надзвичайно високими, а кількість державних підприємств складає понад 3 тисячі. Та, потреба боротися з корупцією, є лише однією з причин, необхідності процесу приватизації (оскільки на приватних підприємствах корупційних механізмів все-таки менше). Приватизація треба для того, щоб можна було залучити інвесторів з-за кордону і вдосконалити й оновити виробництво, наприклад. Тому вона є пріоритетною для виконавчої влади, котра має на меті, шляхом впровадження реформ, досягнути вищих економічних показників і зростання конкуренції в економічному середовищі.
Уряд повинен змінити підхід
— Наскільки оптимістично ви налаштовані щодо виконання українським урядом плану приватизації на цей рік?
— Коли підхід до процесу приватизації уряд не змінить, то все зазнає фіаско. Як я вже зазначав, потрібні професійні радники із компаній міжнародного класу. Наприклад, в Словаччині ми використовували такий підхід при приватизації кожного підприємства. Тому й у нас вона була успішною.
— У чому ж тоді полягають інші причини “провалу” української приватизаційної кампанії за кілька останніх років?
— Вважаю, що не було політичної волі. Вам краще відомо про довжелезні дискусії в парламенті. У вас є й досі шістсот сорок державних підприємств, котрі відповідно до закону не можна приватизувати. У Раді є законопроект, який у разі його ухвалення дозволить приватизувати ці компанії. Але депутати його до сьогоднішнього дня не ухвалили. Тому політичної волі бракує. Окрім цього, необхідно мати чітку і виважену стратегію здійснення приватизації – план, графік, дорожню карту. І все – розпочинайте.
Затягувати не варто
— Існує твердження, що ситуація на Сході України не може стати періодом для продажу державних підприємств, оскільки нібито є ризик для держави отримати мало коштів за активи. Що ви на це скажете?
— На мою думку, все абсолютно інакше. Якщо з приватизацією затягувати, то доходів від неї буде менше. Тому що держпідприємтствами погано керують і вони мають ризики корупції і розкрадання. По суті це значить, що спражня ціна на таке підприємство з часом може тільки знизитися. Тому, якщо хтось вважає, що коли реструктуризувати компанію і змінити менеджмент, і тоді можна буде його її продати дорожче, то він помиляється.
У дев’яності роки в Східній Німеччині держпідприємствами управляли кваліфіковані менеджери із Західної Німеччини, котрі мали надії пізніше продати ці установи дорожче. Але така стратегія виявилася хибною. Тому, чим довше зволікати з приватизацією, тим менше грошей отримає країна.
Чого бояться іноземні інвестори в Україні
— Іноземні інвестори побоюються заходити в Україну. Чи достатньо, на вашу думку, зусиль докладає влада в Україні, аби покращити інвестиційне середовище?
— Це має відношення до впровадження реформ, зокрема до демонополізації і дерегуляції. Основна перепона в тому, що інвестори не відчувають незворотності змін та реформ в Україні. І не мають певності в тому, що українські реформи будуть доведені до кінця, а в країні створять позитивний клімат для бізнесу.
Тому тільки прискорення динаміки здійснення реформ в економіці та змін на інституційному рівні може змінити ситуацію на краще. Маю переконання, що зараз реформи в Україні мають правильний напрямок. І з часів Революції Гідності в країні вдалося зробити набагато більше, аніж за попередні два десятки років. Однак поки що цього недостатньо і є над чим працювати.
