Енергоринок останні кілька місяців перебуває в нервовому очікуванні. Причина — блокування роботи енергетичного регулятора — Національної комісії з регулювання ринку енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
Через це на розгляді у Нацкомісії «зависли« більше 150 важливих рішень — про встановлення тарифів для генеруючих компаній, оптової ціни на електроенергію на 2018 рік, про видачу ліцензій для нових компаній, зокрема тих, які працюють за «зеленим тарифом«.
Ситуація неприємна ще й тому, що сталося це на початку опалювального сезону, у якому повторюються помилки попереднього. Передусім — нестача палива, відсутність коштів та заборгованість комунальних підприємств, яка виникла через невчасно оплачені державою субсидії.
Також досі не почалося формування ринку природного газу, хоча після ухвалення відповідного закону минуло понад два роки.
Крім того, Україна стоїть на порозі визначення долі транзиту російського газу після 2019 року. Зараз Київ заробляє на транзиті 2-3 млрд дол щорічно, але через «Північний потік-2» може втратити значні прибутки.
Про це ЕП поговорила з представником Стратегічної групи радників з підтримки реформ (SAGSUR), словацьким експертом з енергетичних питань Карелом Хірманом. Розмова відбулася 2 листопада.
— Голова НКРЕКП Дмитро Вовк запропонував провести тендер серед постачальників газу, щоби на конкурсній основі обрати постачальника газу за PSO (Public Service Obligation, механізм зобов’язань із забезпечення населення газом. — ЕП). Як ви оцінюєте таку пропозицію?
— Це не його завдання. Регулятор не повинен створювати трейдерів чи призначати їх. Він повинен регулювати природні монополії, а саме інфраструктуру. Якщо він буде регулювати трейдерів, це не закінчиться добре.
Проте я погоджуюся з тим, що на ринку PSO ми повинні доволі швидко зробити зміни: в першу чергу — дати «Укргазвидбуванню» можливість напряму постачати газ для PSO і одночасно дати можливість отримати PSO-ліцензію всім зацікавленим трейдерам. Це завдання Кабінету міністрів.
— Чи може енергоринок розвиватися без регулятора?
— Майбутнє регулятора під великим знаком питання. Закон вимагає проводити ротацію членів НКРЕКП, але він не виконується. Якщо через кілька тижнів комісія втратить легітимність, це загрожуватиме функціонуванню ринку.
Ця ситуація — велике розчарування, адже те, що написано в законі, не виконують ті, хто його писав та ухвалював. Це поганий сигнал. Як потім говорити про спеціальні зобов’язання, імплементацію закону про ринок електроенергії, роботу газового ринку, якщо не виконується базовий закон?
— До яких наслідків це може призвести?
— У чому філософія регулятора? З одного боку, він захищає споживачів, щоб ціни були ринковими, з іншого — команду монополістів. У нас в Україні слово «монополіст» означає щось погане і вульгарне, та це не монополісти самі себе придумали. Нереально збудувати десять труб і проводів. Всюди в Європі велика дискусія, що регулятор більше захищає одну сторону або іншу.
Найкраще, коли незадоволені всі. Якщо з регулятором не погоджуються ні споживачі, ні постачальники, він заслуговує на найкращу оцінку. Однак важливо, щоб регулятор мав довіру. З цим в Україні велика проблема.
— Отже, з регулятором ми помилилися?
— В Україні робили і продовжують робити помилки. Головна частина мого рахунку у Словаччині — транспортування. Сам товар — електрика або
газ — лише третина рахунку за електрику і дві третини рахунку за газ. В Україні навпаки: основна складова тарифу — сировина. Це ненормально.
Не відкрию Америку, якщо скажу, що проводи і труби в Україні розвалюються. Проте ніхто не розуміє, що тарифу не вистачає для нормальної модернізації інфраструктури. Інше питання — як монополіст розпоряджається грошима.
Професійний регулятор буде стежити за витратами обленерго, облгазу чи ТКЕ. Він пильнуватиме, чи йдуть гроші на модернізацію. Тут цього нема. Власники часто живуть за правилом: не знаю, що буде завтра, тому беру з компанії все.
— Одне із завдань закону про ринок природного газу — лібералізація ринку постачання газу. Чи готова Україна до цього? Чи повинен регулятор, як це є в Україні, надалі встановлювати ціну?
— Ринок природного газу в країнах Східної Європи дуже чутливий. Є різні приклади. Чеський ринок найбільш лібералізований. Їхній регулятор не визначає ціну на газ для населення, а лише регулює інфраструктуру.
У Словаччині регулятор встановлює максимальну ціну на газ, але кожен споживач може самостійно обрати постачальника, який продає газ дешевше. Я також скористався цим правом. На відміну від Чехії та Словаччини, в Угорщині та Польщі конкуренція мінімальна.
В Україні ситуація складніша. Споживач лише тоді зможе обирати постачальника, коли у нього будуть гроші. Чи має Україна такого споживача? Ні. Сьогодні 60% сімей отримують субсидії, і це при нинішній ціні газу. Тому поки що важко говорити про лібералізацію ринку природного газу.
Проте я погоджуюся, що нам потрібно почати. Вивести газ УГВ напряму до продавців з ліцензією PSO і дати ліцензію PSO всім трейдерам, який знайдуть собі клієнтів. Регулятор повинен стежити за цим процесом онлайн, щоб облгази не блокували незалежних PSO-трейдерів.
Уряд встановлює максимальну ціну, і УГВ та інші постачальники можуть у конкурентній боротьбі пропонувати PSO з нижчою ціною. Гарантія постачання газу для PSO на деякий час залишиться за УГВ і, напевно, «Нафтогазом».
— Тобто лібералізацію варто відкласти?
— Не зовсім. Є інший варіант. У Словаччині спочатку лібералізували ринок у сфері теплопостачання. Поки ТКЕ не буде купувати газ на вільному ринку, говорити про абсолютно вільний ринок для споживачів нема сенсу.
Створити ринок газу в сфері ТКЕ — першочергове завдання, але поки що субсидії сильно впливають на ринок теплопостачання. Саме на ринку ТКЕ потрібно проводити монетизацію і запроваджувати конкуренцію, щоб ТКЕ могли купувати газ і вугілля на ринку, а потім працювати з населенням.
— Як це можна реалізувати, коли саме ТКЕ найбільше загрузли в боргах?
— Субсидії і монетизація — це проблема не енергетики, а бюджету і соціальної системи. Серед усіх комунальних послуг становище у сфері ТКЕ найгірше.
Борги, які їм нараховують, нечесні, тому що вони утворилися в ланцюгу субсидій, до якого ТКЕ не мають стосунку. Через це вони отримують штрафи, адже повинні платити «Нафтогазу» за використаний газ практично одразу, тоді як субсидії фінансуються із запізненням на кілька місяців.
Тому потрібно спершу провести монетизацію, а потім і лібералізацію ринку, щоб вони могли купувати сировину на ринку за вигідною ціною.
У сфері теплопостачання нам потрібен ринок, і тоді система почне нормально працювати. Потрібно запровадити щомісячну оплату за газ і тепло, як у Європі. Тоді ми отримуємо рівномірний фінансовий потік протягом усього року, який створить умови для придбання сировини влітку, коли ціни нижчі.
Це також допомагає держбюджету рівномірно виплачувати субсидії, без навантаження в кінці і на початку року. Так ми позбавляємося проблеми з їх затримкою. Це також зменшує навантаження на бюджети сімей, коли вони перебувають під великим фінансовим навантаженням в опалювальний період.
— Якщо ТКЕ будуть купувати газ на ринку, то питання PSO відпадає?
— Потрібно ухвалити комплексне рішення.
Якщо ТКЕ починають працювати на вільному ринку, PSO слід змінювати, але в будь-якому випадку мусить бути постачальник останньої надії — «Нафтогаз». Ринок і PSO не можуть співіснувати, лише обмежено. Для приватних будинків можемо залишити PSO на деякий час в рамках перехідного періоду.
— Як швидко можна це зробити?
— Україна не може зробити це швидко. Ми у Словаччині й досі це робимо. Це при тому, що у нас стабільна економіка і нема війни. До того ж, щоб реформа запрацювала, потрібен час. Якщо робити це хаотично і не враховувати реальних обставин, результат буде значно гірший.
В України є хороший досвід на ринку газу для промислових споживачів. Країна зробила швидкий крок, але цей ринок специфічний. На ринку населення не буде настільки швидких результатів. Перехід потрібно почати у кінці цього опалювального періоду, тому що перехідний період триватиме кілька років.
— На якому етапі зараз Україна?
— Зараз ми стоїмо на місці. Потрібно системно рухатися. Якщо не рухаємося — погано, але я не вважаю, що проблема лібералізації на часі, коли у нас відсутній ключовий гравець, суддя і рефері — регулятор. Через кілька днів у нас не буде судді, як тоді будемо грати на ринку? У цьому основна проблема.
— Отже, суттєвих зрушень на енергетичному ринку ще довго не буде?
— Буде, коли система працюватиме без центрального управління, без дискусій про готовність до зими, коли уряд не буде займатися цим питанням.
Така ситуація у сільському господарстві. Зараз уже ніхто не говорить про те, як підготуватися до збору врожаю чи проведення посівної. Агросектор працює на ринкових умовах. Нема засідань комісій, нарад, тому що все працює.
— Чи правильно в Україні вираховується ціна на газ?
— Це питання трейдерів. Зараз ціна визначається постановою уряду, але формула неправильна. Вона, на мою думку, не враховує всі ринкові фактори. Зокрема, вона не враховує того фактору, що Україна добуває 60% газу. Неправильно вираховується вартість транспортування.
У Словаччині ціна на газ також розраховується за формулою NCG+. Це база для визначення ціни, але транспортування вираховується неправильно. Якщо українські трейдери купують газ у Словаччині, витрати на транспортування газу з NCG до Словаччини вже закладені в ціну.
Також на ціну впливає внутрішній видобуток газу.
За даними Eurostat, у країнах Євросоюзу, які видобувають газ — Румунії, Нідерландах, Данії, — базова ціна нижча, ніж у тих країнах, які його імпортують. Базова ціна на газ власного видобутку у Румунії нижча, ніж в Україні!
Європейська практика така: там, де видобувається газ, його ціна нижча. Поки Україна має 40% імпортного газу, імпортний паритет відіграє важливу роль.
— Як ви оцінюєте успіхи України в анбандлінгу газотранспортної системи?
— Робити анбандлінг потрібно не тому, що так написано в Біблії, не тому, що це передбачено Другим і Третім енергетичними пакетами, яких Україна повинна дотримуватися, а тому, що без нього ринкові відносини неможливі.
ВАЖЛИВО ЗНАТИ. Згідно з нормами Третього енергетичного пакету кожна з країн може обрати один з трьох типів анбандлінгу.
Анбандлінг власності — всі вертикально інтегровані компанії продають свої газові та електричні мережі. Компанії, які працюють на ринку видобутку або постачання, не можуть бути власниками основного пакету акцій або втручатися в роботу оператора системи передач.
Незалежний оператор системи (TSO) — видобувні та постачальні компанії можуть формально володіти газовими та електричними розродільчими мережами, але мають делегувати управління, підтримку та інвестиції в мережі незалежній компанії.
Незалежний оператор мережі (ISO) — компанії можуть володіти та управляти газо- і електророзподільчими мережами, але через дочірнє підприємство. Всі важливі рішення мають прийматися дочірніми підприємствами незалежно від материнської компанії.
— Який механізм анбандлінгу буде найкращим для України?
— У Європі є три типи анбандлінгу: ownership unbundling, SSO та ITO. У Словаччині ми спочатку пішли шляхом ІТО і зробили firewall між оператором і материнською компанією-трейдером, але зрештою перейшли до ownership unbundling, тобто з повним відокремленням.
Якщо Україна хоче мати відкритий ліберальний ринок, потрібен ownership unbundling. Саме він прописаний у постанові уряду №496, яка передбачає повне відокремлення «Укртрансгазу» від «Нафтогазу» в самостійну компанію.
— Чому саме він?
— Якщо Україна зацікавлена у продовженні транзиту після 2019 року на умовах стандартного довгострокового контракту, потрібен ownership unbundling і партнер, який буде зацікавлений у підписанні такого контракту з «Газпромом».
Рішення для України — підписання довгострокового контракту з «Газпромом», який забезпечить транзитні потоки і втримає Україну на газовому ринку Європи.
— Хто найбільше зацікавлений співпрацювати з Україною у питанні транзиту газу?
— Є дві компанії: словацька Eustream та італійська Snam.
Оскільки я громадянин Словаччини, у мене конфлікт інтересів. Однак фізично ця труба — українсько-словацький транзитний коридор, тому ми життєво зацікавлені разом з Україною втримати цей транзит. Snam також зацікавлена, тому що саме вона є оператором в австрійському Баумгартені.
До того ж, значна частина газу, який проходить через наш коридор, — це газ для італійського ринку. Якщо ми матимемо на українсько-словацькому кордоні нуль, то все — музика закінчилася.
— У вересні президент України запропонував перенести пункт приймання газу із західного кордону на східний. На його думку, це дозволить Україні залишитися газовим транзитним хабом. Чи вплине це на вибір трейдерів використовувати українську ГТС для транзиту?
— Це такий приклад бажання — «я хочу». Жоден уряд у Європі, тим більше Європейська комісія, не купує газ. Його купують трейдери.
Точка здавання товару визначається контрактом між «Газпромом» і трейдерами. У деяких трейдерів це словацько-український кордон, але в більшості випадків — Баумгартен, австрійсьно-німецький чи чесько-німецький кордони.
На основі чого пропонується це рішення? Хто буде переносити в Суджу (точка приймання газу на українсько-російському кордоні. — Авт.) пункт прийому — генеральний секретар партії чи президент?
Тоді треба буде сказати трейдерам, що вони можуть купувати газ тільки в Суджі. Трейдер розвернеться і почне купувати газ через «Північний потік».
— Якого рішення трейдери чекають від України?
— Трейдери мусять довіряти операторові. Якщо оператор буде професійним і працюватиме в законних рамках, з’являться компанії, які будуть транспортувати газ через Україну. Однак це буде їхнє рішення — не оператора чи країни.
Для цього ми повинні мотивувати трейдерів. Тому потрібен анбандлінг ГТС і створення операторського консорціуму з компаній, які не зацікавлені у продовженні українського транзиту.
— Як реагує українська сторона?
— Європа, трейдери, Єврокомісія чекають рішення від України, чекають пропозицій. Що запропонує Україна, якщо не буде «Північного потоку-2»? Однак відповіді з українського боку нема, а час на роздуми вже закінчився.
Навпаки — ставка транзиту через українську ГТС з 1 січня 2016 року найвища в Європі і вища, ніж у «Північному потоці»! В України нема часу на дискусії — потрібно ухвалювати негайні рішення. Трейдери не будуть чекати, поки в Києві ухвалюватимуть рішення і визначатимуть, хто поганий, а хто хороший.
Україна повинна запропонувати чіткий план. Потрібно дати краще рішення, ніж «Північний потік», і Україну підтримають. Однак поки що такого рішення з боку українського уряду або «Нафтогазу» я не бачу. Дуже багато бажань, наприклад, про перенесення пункту приймання газу. Це лише бажання і ніщо більше.
— Що ще ви могли б порекомендувати українському урядові?
— Потрібно розвивати внутрішній видобуток газу. Повинні бути конкретні дії, але я їх не бачу. Зараз зростання видобутку становить 2-3% на рік. Це практично в рамках статистичної похибки. Це не зростання.
Енергонезалежна Україна — це реальність вже через три-чотири роки, тому що природа чи Бог, залежно від світосприйняття, дала Україні цей газ.
Я маю на увазі не сланцевий, а звичайний газ, але для зростання його видобутку потрібно створити умови. Тоді в Україні почнуть працювати лідери світового ринку. Якщо не створити умови зараз, збільшення видобутку не буде.
— Які перспективи України в сфері транзиту?
— Якщо Україна у 2020-2021 роках залишиться гравцем на ринку транзиту газу, питання «Північного потоку-2» зникне з порядку денного. В України буде свій оператор ГТС з класичним контрактом ship or pay на довгостроковий транзит.
Україна буде отримувати гроші за транзит, буде збільшувати видобуток, який покриватиме споживання. Завдяки енергоефективності Україна зменшуватиме споживання енергії, в тому числі газу. Тут країна має величезний потенціал.
Українці не зможуть бути багатими, а компанії конкурентними, якщо вони не будуть різко зменшувати споживання газу, яке значно перевищує європейські норми. Якщо Україна буде розвиватися в цьому напрямку, то до 2021 року вона не лише зможе забезпечувати себе газом, але й стане його експортером.
Чесно кажучи, набридло слухати конференції і читати стратегії — час втілювати все це. Час спливе швидко, 2019 рік — не післязавтра, це сьогодні ввечері.
У будь-якому випадку транзит після 2019 року триватиме, але у Києві я чую, що поспішати не треба. Вже зараз потрібно вести переговори і пропонувати оптимальне довгострокове рішення. Якщо правильно підійти до цього питання, транзит не зміниться. Для України це 2-3 млрд дол щорічно!
Однак потрібно пам’ятати, що в Європі на рішення України чекати не будуть.
