Українська влада на чолі з президентом Зеленським вступила в жорстку конфронтацію з філією ФСБ в Україні – УПЦ (МП). Служба безпеки провела серію обшуків у монастирях і храмах московського патріархату, порушивши десятки кримінальних справ проти колаборантів у рясах, Київо-Печерська Лавра перейшла до ПЦУ, а РНБО ухвалила радикальні рішення, які вже найближчим часом істотно змінять релігійний ландшафт країни – і зовсім не на користь московських попів. Чому влада тільки зараз щільно взялася за УПЦ МП, а по суті філію рпц, і чи закінчиться ця історія кінцем московського патріархату в Україні — з’ясовував «Апостроф«.
Зміна курсу
Перші роки каденції президент Зеленський взагалі не ідентифікував московський патріархат як загрозу національній безпеці. Згадаймо, як лише через кілька днів після своєї інавгурації гарант зустрічався з главами церков, серед яких був і глава УПЦ (МП) митрополит Онуфрій. А Іван Баканов – колишній глава СБУ (пряма квота президента) відкрито зізнавався, що є парафіянином московського патріархату. Але схоже в ОП цей факт нікого не бентежив.
«Відповідно і в церкві ніхто не вважав Зеленського своїм прямим і небезпечним ворогом. Ось Порошенко, завдяки політиці якого стало можливим отримання томосу ПЦУ – інша справа. Він постійно був об’єктом інформаційних атак. А до Зеленського основна претензія була скоріше в тому, що він не скасував незручні для УПЦ закони, ухвалені в каденцію Порошенка», — пояснило «Апострофу» джерело, близьке до УПЦ (МП).
Все змінила велика війна. Та не одразу.
Перші місяці широкомасштабного вторгнення влада нібито не помічала, що духовний лідер московського патріархату Гундяєв буквально «благословляв» вбивати українців. На УПЦ (МП) тиснули лише журналісти, місцева влада та суспільство. Внаслідок цього московським попам в Україні довелося заворушитися – перевинайти на Соборі нібито незалежність від рпц і поміняти статут церкви, прибравши звідти формальні згадки про рпц. Але якщо трохи пошкрябати всі ці зміни, то виявиться, що УПЦ (МП) просто вирішила всіх надурити.
По-перше, проголошена незалежність виявилася фейковою, адже Грамота Патріарха Московського та всієї Русі Алексія II від 27 жовтня 1990 року, на основі якої УПЦ (МП) нібито перевинайшла свою самостійність, насправді нічого такого не передбачає.
«Українська Православна Церква, поєднана через нашу Російську Православну Церкву з Єдиною Святою Соборною та Апостольською Церквою», — йдеться у тексті Грамоти. Ну і де тут розрив з москвою?
А по-друге, новий статут виявився каламутним як вода на московських болотах, адже досі УПЦ (МП) не опублікувала його на своїх офіційних ресурсах.
І тоді своє слово нарешті сказала влада і до викриття філії ФСБ активно підключилася СБУ. Спочатку були обшуки та оголошення підозри у розпалюванні релігійної ворожнечі митрополиту УПЦ (МП) Іонафану. Потім обшуки в Києво-Печерській лаврі та вручення підозри священикові, на службі у якого парафіяни молилися за росію. Також силовики навідалися у гості до Свято-Кирило-Мефодіївського жіночого монастиря на Закарпатті, Чернівецько-Буковинської єпархії тощо. І в ході кожного з обшуків СБУ щось знаходила: то стоси «русскомирского» літературного сміття, то російське громадянство в ієрарха, то великі суми грошей, зокрема і в рублях.
І вишенька на торті. За словами речника Православної церкви України Євстратія Зорі, Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру зареєстровано як монастир у складі ПЦУ. Також рішенням Синоду Блаженнійший Митрополит Епіфаній призначений очолювати монастир як юридичну особу.
Всі ці події сформували враження, що влада просто вирішила точково розібратися з колаборантами, незалежно від їхнього статусу та прикриття рясою.
«Є реакція СБУ на конкретні випадки і конкретних людей. Так, це відбувається сьогодні. Жодного тотему захисту у них немає — це точно. Ми не втручаємося. Але й захисту у них не буде, мають відповідати, як будь-яка людина», — підтверджує президент .
Але пізніше виявилось, що у владі визнають проблему не в колаборантах під омофором УПЦ (МП), а в існуванні на території України московського патріархату в принципі.
Жорсткі рішення
Так, 1 грудня на засіданні РНБО було ухвалено радикальні рішення:
— розробка законопроекту щодо заборони московського патріархату в Україні;
— експертиза статуту УПЦ (МП) щодо зв’язків з рпц;
— перевірка правових підстав для користування майном на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника;
— виявлення та протидія підривній діяльності російських спецслужб у релігійному середовищі.
Також стало відомо про запровадження персональних санкцій щодо діячів УПЦ (МП): «гаманця» цієї структури Вадима Новинського та намісника Києво-Печерської лаври митрополита Павла (відомого у народі як Паша-мерседес).
А це вже не просто реакція на «конкретні випадки та конкретних людей». Це вже більше схоже на реальне бажання звернути фсбшну лавочку, що влаштована під виглядом церкви.
«Якщо там систематичний колабораціонізм, то не може бути лише індивідуальної відповідальності. Вся релігійна організація має нести відповідальність. Якщо у нас політичні партії несли відповідальність, телеканали, то чим відрізняється церква? Нічим!» – каже «Апострофу» релігієзнавець Юрій Чорноморець.
Але чому влада почала реагувати саме зараз, на дев’ятому місяці війни?
«Бо є громадський запит, — пояснює «Апострофу» політолог Олексій Голобуцький. — Плюс, коли ти щодня просиш нарощувати санкції проти росії, а в тебе в центрі столиці знаходиться осередок росії, який активно функціонує, то це щонайменше дивно. Це ідеальне прикриття для шпигунської мережі: ченці, священики, «божі люди» скрізь ходять, скрізь з’являються, а впливати на них складно, адже це релігійна громада. Є запит ось і все».
В УПЦ (МП) наполягають, що активність влади – втручання у внутрішні справи церкви, яка взагалі відокремлена від держави згідно з Конституцією. Однак за словами експертів, про жодне втручання тут не йдеться.
«Є державна політика, а є релігійні питання. І у випадку, коли та чи інша інституція порушує закони держави та загрожує національній безпеці, то немає різниці, якого вона патріархату, кому вона підкоряється. Відповідно проти такої інституції здійснюються певні юридичні дії, аж до скасування реєстрації, — каже «Апострофу» політтехнолог Ярослав Макітра. — Обшуки — це вже фінальна стадія. А до цього ціла низка діячів цієї церкви була колаборантами, були затримані. Ціла низка релігійних громад освячувала російських військових, переходила на їхній бік. Тобто у нас є факти, зареєстровані юридично, які свідчать, що ця конкретна структура працювала проти держави Україна. В даному випадку йдеться, по суті, про філію фсб, яка діє в Україні. Як вона себе називає, чи має томос та яка її канонічність – це внутрішні релігійні питання самих церков».
«Адже не йдеться про те, що приналежність до певної православної конфесії є проблемою і потрібно перейти в іншу конфесію. Ні, залишайтеся православними, але у вигляді тієї релігійної організації, в якій ви існували раніше — ви вже не можете існувати. Це все одно , що на нашій території існували б частини російської армії, осередки «Єдиної Росії» або ЛДПР. Такого не може бути», — додає Юрій Чорноморець.
Гнана церква
Але! Очевидно, що резидентура рашистів так просто зливатись не стане. Як і у «другої армії світу», головна гідність, яку ставлять перед собою в УПЦ (МП) – це кількість. У московського патріархату до війни була найбільша кількість парафій, храмів та монастирів, а це, за їхніми словами, мільйони громадян. І якщо УПЦ (МП) приміряє на себе одяг гнаної церкви, піде в підпілля, та ще й кине клич серед своїх прихильників «стояти на смерть за справжню віру», то ймовірно релігійної ворожнечі не уникнути. Варто лише згадати, якими сутичками та бійками супроводжувалися деякі переходи парафій з УПЦ (МП) до ПЦУ після набуття томосу. А якщо це почнеться миттєво по всій Україні? Ця потенційна небезпека заворушень у суспільстві завжди й утримувала владу від радикальних кроків у вирішенні проблеми московських попів. Що ж зараз змінилося? Чи насправді все не так критично, або ж насправді козиря підняти повстання у московського патріархату немає?
«СБУ відкрила кримінальні провадження щодо одіозних постатей московського патріархату, наприклад той же Іонафан. І не було ніякої серйозної реакції, навіть внутрішньоцерковної, не кажучи вже про залучення пастви. І це був маркер і ознака того, що ця структура не готова до серйозного опору державі Україна. Крім того, УПЦ (МП) все ж таки неоднорідна. У ній достатньо проукраїнськи налаштованих священиків, які займають повністю проукраїнську позицію. Так, їх не більшість, але вони є», — зазначає Макітра.
«У нас дуже сильно перебільшено значення релігії в суспільстві. Якщо подивитися на дослідження щодо країн Європи, то відсоток релігійних людей у нас, наприклад, нижчий, ніж у сусідній Польщі. Крім того, у нас релігійність більш імітаційна: сходити до храму на Великдень або Різдво — і все. А у людей старшого покоління, яким московські попи в селах вбивають у голови «русский мир», немає такої соціальної організації, якої вистачило б для протестів… Так, раніше ОПЗЖ збирала по містах і селах людей і привозила їх до Києва на ці хресні ходи. Але зараз хто цим займатиметься?», – резюмує Голобуцький.
Крім того, згадаємо «пробні кулі», які забивала місцева влада, забороняючи діяльність УПЦ (МП) у регіонах. Так, легітимність таких рішень залишає бажати кращого, але жодних народних заворушень вони не викликали. Зрештою, ОПЗЖ також мала мільйонну паству серед українських громадян, але зникнення фракції з політичної карти країни пройшло абсолютно безслідно.
Але якщо нардепи все ж таки ухвалять закон про заборону московського патріархату, чи не позначиться це на відношенні до України Євросоюзу? Адже це ще один міф, який експлуатують в УПЦ (МП).
«Щойно те ж саме зробили в Латвійській Республіці (Сейм ухвалив закон про незалежність церкви, — «Апостроф»). Немає країни ЄС, де було б надано таку абсолютну свободу, як в Україні. Ми маємо великий люфт для ухвалення будь-яких законів у цій сфері. Який би ми зараз закон не ухвалили щодо московського патріархату, завжди знайдуться країни ЄС, де є аналогічне законодавство», — запевняє Чорноморець.
У результаті, коли московський патріархат все ж таки стане поза законом в Україні, у парафій УПЦ (МП) залишиться небагато варіантів, щоб тримати зв’язок із Вселенським православ’ям: або діалог з ПЦУ, або розкол.
«А це вже їхні проблеми. Держава не може і не повинна нікого примушувати до єднання з ПЦУ або розколу. Будь ласка, звертайтеся до Вселенського патріарха, інших помісних предстоятелів, проводьте консультації з приводу вашого бажаного статусу», — резюмував Чорноморець.
