Тут вам вiдразу пропонуватимуть вирiшити всi життєвi проблеми, але чи варто вiрити?

«Хочете стати багатими та успiшними? Повернути втрачене здоров’я? А створити гарну сiм’ю?» Ну хто ж не хоче! I коли простого рецепта щастя так довго в тебе немає, то, може, i справдi цього десь можуть навчити? А ось так i пишуть в оголошеннях: «Знайди своє щастя з Iсусом. Усього дев’ять зустрiчей. Це тобi нiчого не коштуватиме. Тiльки щиро молися з нами…»/

Кожен iз нас, скорiше за все, хотiв би видужувати без лiкiв та операцiй. Днями я натрапила на досить цiкаве оголошення, в якому пропонують допомогти вам таку мрiю здiйснити i… зцiлитися лише за дев’ять сеансiв, пише газета Експрес.

…Дзвоню за вказаним номером. У слухавцi — привiтний дiвочий голос. «Ми не екстрасенси чи знахарi. У нас своя християнська церква. А зцiлення можна отримати вiд Iсуса, якщо правильно та щиро до нього молитися, — вiдповiдає менi дiвчина й додає: — Може, це звучить неправдоподiбно, але я на собi це вiдчула. Одного разу мене болiв живiт. Я помолилася — i бiль одразу минув».

Дiвчина каже, що заняття проводять щонедiлi о п’ятiй годинi вечора. I приєднатися можна будь-коли. Обiцяю подумати. Та вже через декiлька днiв менi знову дзвонять iз запрошенням. Та сама дiвчина, але номер iнший. На моє недовiрливе «я подумаю» вона додає ще прикладiв. Каже, що їхнiй пастор був дуже хворим та неплiдним. Завдяки постiйнiй молитвi до Iсуса тепер чоловiк виховує двох дiтей. «Та то справдi диво!» — думаю собi. «Прийду, якщо встигну…» — вiдповiдаю дiвчинi.

У п’ятницю отримую ще одне нагадування вiд них. Потiм знову дзвiнок. Обiцяють, що це безплатно, а вiросповiдання не має значення.

Отож вирушаю врештi на зiбрання заради зцiлення. Їх проводять у торговельному центрi спального району мiста. Так-так! Саме там, у конференц-залi. Зважаючи на елементи iнтер’єру та позначки на вiкнах, роблю припущення, що тут ранiше збиралися консультанти вiдомого косметичного бренда.

«I де вiряни беруть грошi на оренду?» — закралася в голову перша думка. Та згодом дiзнаюся, що кожного разу з них беруть пожертви.

Одразу бiля входу до мене пiдходить дiвчина. Упiзнаю голос. Це вона до мене дзвонила весь цей час. Пiсля знайомства дiзнаюся, що Алiна вчиться на четвертому курсi.

Поруч метушиться з п’ятеро людей. Вони розставляють стiльцi, пластиковi склянки для чаю та води, налаштовують проектор. Пiд час нашої розмови з Алiною чоловiк двiчi пiдходить до мене та запрошує сiдати на крiсло.

Не минає i хвилини, як бiля мене вже примостилась бiлявка Оксана. «Як вас звати? Скiльки вам рокiв? Чим займаєтеся? Чому ви сюди прийшли?» — з усмiшкою наполегливо цiкавиться жiнка. З розмови дiзнаюся, що вона за освiтою — музикант. Пiд час служб грає на фортепiано та спiває.

Зiбралося вже близько двох десяткiв людей. Починаємо. Чоловiк, що припрошував сiдати, виявився тим пастором, про якого розповiдала Алiна на початку знайомства.

Усе видається доволi дивним, особливо менi, людинi, що все своє життя ходила до православної церкви. Оксана стає за синтезатор, i починається служiння. Жiнка разом зi своїм сином спiває, а люди пiдспiвують.

Для тих, хто молитви не знає, на проекторi, як у караоке, показанi слова.

Усi стоять, склавши руки перед собою, та хитаються. Iнколи, залежно вiд тексту, долонi пiднiмають догори. А слова приблизно такi: «Боже мiй милий, Iсусе коханий. Серцю моєму найбiльше жаданий, мiй коханий Iсус» або ж «Бачити хочу тебе, серце моє вiдкрий».

Пiсля майже двадцяти хвилин такого спiву виходить Алiна. Дiвчина розповiдає, як Бог вiдповiдає на молитви. «Я перед початком кожного семестру молюся за те, щоб у мене був хороший розклад в унiверситетi. I це справдi збувається. Наприклад, для моїх одногрупникiв, що приїжджають з iнших мiст, було б дуже зручно, щоб пар не було або у п’ятницю, або в понедiлок. Так вони могли б довше побути вдома. I знаєте що? Бог зробив так, щоб у п’ятницю i понедiлок була лише одна пара. Причому лекцiя. Мої одногрупники страшенно радi, i менi вiд того дуже радiсно», — захоплено розповiдає присутнiм дiвчина.

А потiм ще згадує про виїзний семiнар та курс вивчення бiблiйних основ. Вiн, до речi, складається з дванадцяти урокiв, роздрукованих у книжцi iз завданнями. Подiляється цей курс також на рiвнi. Наприклад, менi дають П1. Наступний — П2 пiсля проходження першої частини. Просто як книжки з рiвнями вивчення iноземної.

А ще дiвчина заохочує кликати всiх своїх знайомих до цiєї школи, аби вони навчилися молитися за здоров’я своє та близьких людей. Далi вмикають невеликий ролик про рiчну дитину, яку врятовано вiд смертi молитвами. Дивлюся на цих людей. Майже всi пенсiйного вiку, одягненi просто.

Тут немає дрес-коду. Жiнки i в джинсах, i в недовгих сукнях. Пiд час ролика майже всi плачуть, бiльшiсть iз них з надiєю дивляться на екран, слухають пастора та щиро вiрять: їм тут обов’язково допоможуть.

Отож як вiдбувається навчання. Перед початком уроку менi дають жовту книжечку «Школа зцiлення». На кожнiй сторiнцi — короткi уроки, завдання та проголошення. У кiнцi — нотатки. На останнiх сторiнках — вiршi, що треба вивчити напам’ять, та iсторiя про зцiлення вiд раку. Пiдпис — «Сергiй Остапчук». Думаю, це i є наш пастор. Вiн розповiдає, що у 25 рокiв ледь не помер вiд раку легень, але за нього молилося багато людей. I саме тому вiн вижив. Дивно, але тут, мабуть, у це вiрять. Менi кажуть ознайомитися з попереднiми уроками в книжцi, адже я пропустила аж чотири уроки.

Гортаю книжку. Перше заняття: без жодного сумнiву повiрити, що Господь — твiй лiкар. У проголошеннi йдеться «…я не буду покладатися на людей, грошi та лiки. Ти не велiв менi хворiти, тому я здоровий, зцiлений i благословенний».

Наступне заняття: обов’язкове покаяння та вiдпущення грiхiв. Далi — усвiдомлення, чи хочеш ти бути здоровим. Потiм уроки про те, як думки i слова породжують дiї i яку велику силу мають на людину. А також про те, що радiсть та оптимiзм допомагають нашому внутрiшньому стану. Дуже дивно, але закiнчується курс настановами, що треба займатися спортом, споживати здорову їжу та пити воду в достатнiй кiлькостi. I головне — перетворити це на свiй спосiб життя. Нiби давно всiм вiдомо, бо про такi речi говорять вченi та лiкарi вже довгий час. Але автор вважає, що все це йде вiд Бога. I вiн допомагає лише тiй людинi, яка дотримується цих правил.

А сьогоднiшнє заняття — про шлях фiзичного зцiлення через зцiлення душi. Пастор переконує, що всi хвороби вiд нервiв. Ми не маємо права турбуватися, сваритися та випромiнювати поганi емоцiї. Сумнiватися в тому, що все у волi Бога — грiх, у Божiй допомозi — грiх, недовiра — теж грiх. У всьому допоможуть щира вiра та усмiшка.

Мушу визнати: пастор — прекрасний оратор i досить добре впливає на людей. Слухаючи його, я розумiю: вiн, безсумнiвно, читав Дейла Карнегi. Уривки з його книжки про публiчнi виступи та вплив на людей так i читаються з його вуст. Вiн навiть наводить такi ж аргументи, як автор книжки. Iнодi вони зовсiм недоречнi в загальному монолозi, але цi вчаснi лiричнi вiдступи додають переконливостi.

Пастор радить молитися саме за жовтим пiдручником. «…I все у вас стане на свої мiсця. Iсус почує вас. Амiнь», — закiнчує емоцiйну промову вчитель.

Знову спiвають, а далi — iндивiдуальна молитва за кожного. Виходить чоловiк, у якого проблеми зi шлунком. Лiки йому, мовляв, не допомагають, а тут вiн уже вiдчуває полiпшення.

Пастор каже всiм молитися за нього, а вiруючий мусить i далi не їсти жирної їжi. Далi виходить жiнка iз проблемами з серцем. Знову всi щиро моляться за її здоров’я, i наставник радить їй менше хвилюватися.

Пастор неодноразово нагадує, як це важливо — робити пожертви.

Пiднiмаюся i тихо йду iз залу, доки черга не дiйшла до мене. «Пфф… Оце i є школа зцiлення? Та я сама можу таку вiдкрити!» — думаю собi, йдучи до ескалатора.

Бiля магазину, що на виходi з торговельного центру, чую захекане дихання позаду. Це Оксана мене наздоганяє. «Куди ви? Вам не сподобалося? Я розумiю, це незвично… Але ми запрошуємо вас у четвер знову до нас. Буде цiкаво. Можна я залишу вам свiй номер?» — поспiшно каже вона. «У разi потреби я вам сама зателефоную.. Менi треба все осмислити», — швидко кидаю їй та йду до виходу.

…Через три години пiсля повернення додому — знову дзвiнок. «А ви прийдете ще?» — питає та сама Алiна, що молилася за свiй розклад та бiль у животi. Дивно це все. I яка їм вiд того вигода? Погортавши книжку, натрапляю: «Почнiть свiдчити про Христа. Може, для когось ваше свiдоцтво буде єдиною можливiстю почути…»

Ну… Тим часом згадую, як пастор розповiдав, як важливо робити пожертви. Цiкаво, чому суми приховують? А ще цiкавiше, куди витрачають усi цi грошi?

«Пастор завжди казав, що чим бiльше ми жертвуємо на землi, тим бiльше нам воздасться на небi. Тут вам нiхто не назве фiксованої суми, яку ти маєш принести щомiсяця. Але якщо людина принесе декiлька тисяч, їй не скажуть, що це забагато. За це, навпаки, дякують i кажуть, що Господь нагородить людину за такi дiяння, — розповiла колишня вiрянка Iнна, яка шiстнадцять рокiв провела в такiй релiгiйнiй групi. — Насправдi ж за рухом коштiв нiхто не стежить, бо не ведеться жодної документацiї. Проте менi здається, що велика частина пожертв насправдi йде в кишеню пастора. Це пояснюється хоча б тим, що вiн їздить до Америки по кiлька разiв на рiк. I звiдки ж то в нього грошi?»

Вiкторiя СЕРЕДА

Предыдущая статьяПо Украине началось массовое уничтожение банкоматов российских банков
Следующая статьяШуфутинского внесли в базу Миротворца