Ступивши на нашу землю, рашисти змусили багатьох українців хапати тривожні валізи та тікати, рятуючи себе та своїх дітей. Водночас квартирне питання в багатьох зависло у повітрі. Авторка цих рядків, наприклад, залишила майже всі свої речі в орендованій київській кімнаті, повернення до якої найближчими термінами планувати дуже складно. А між тим, вже пішов четвертий місяць війни й відповідно змушеної міграції на чужину.

Відомо, що таких “мандрівників” доволі багато, і далеко не всі ризикують навіть зараз повертатись назад. Питання, що в цьому випадку робити з платою за оренду? З одного боку, люди виїхали казна-куди, і частіше всього – без грошей, роботи й джерела доходу. З іншого – деякі власники орендованих квартир теж можуть заробляти на хліб виняткового з ренти. Чи варто платити за квартиру, в якій не живеш, якщо навіть банки влаштовують кредитні канікули, а комунальники дозволяють відтермінувати плату за воду та газ?

Співачка та акторка підліткового серіалу “Школа” Анна Трінчер, наприклад, на всю країну скаржилась на свого орендодавця, який змушував зірку сплачувати за помешкання, в якому вона два місяці не жила. А як склалося у пересічних українціва? “Апостроф” розпитав в українців, які винаймають та здають житло в Києві та інших містах, про їх власну історію з оплатою орендованого помешкання.

Жив за рахунок оренди

Російська агресія не стала для Максима переконливим аргументом, щоб покидати столицю. Тому весь цей час проживав у своїй квартирі на Подолі, яку орендує вже кілька років.

“З власником квартири ми більш-менш в добрих відносинах і регулярно підтримували зв’язок. Коли надійшла дата оплати, я запропонував платити 40% від звичної суми. Господар з радістю погодився, адже час складний, а ще він знав, що роботи в мене немає. На жаль, в мене не було коштів оплачувати комунальні, тому я запропонував орендодавцю частину з оплати направити на комунальні послуги – він відмовився. Роботи він не має і жив за рахунок оренди, гроші йому були необхідні”, – розповідає Максим.

У травні Максим повернувся на роботу. Синхронно з цією подією ожила й столиця. Із орендарем поки тривають переговори стосовно остаточної суми. Але наразі, говорить Максим, вона не перевищує 60%. Хлопець сподівається на фінансове покращення та можливість сплачувати ту вартість, що фігурувала в довоєнних орендних відносинах.

Розірвали договір

Дарина поїхала з Києва, щойно почалась війна. Так сталося, що буквально за тиждень до вторгнення орків дівчина разом із подругою орендували в Києві квартиру.

“Подруга теж поїхала, – розповідає “Апострофу” Дарина. – Заплатили за перший та останній місяць, відповідно, за два. Перший час після початку повномасштабної війни просто тримали контакт. Коли минуло два місяці, господар запитав про повернення, запропонував мені платити надалі 50%, якщо повернуся та житиму сама. Але відмовився повертати гроші за попередніх два місяці, коли нас не було. Я вирішила не погоджуватися, і ми розірвали договір”.

Довіра та адекватний діалог

Катерина вирушила з Києва на другий день повномасштабної війни, а через два місяці – повернулася.

“Попередньо домовленостей із господарем не було, я просто поїхала і не попереджувала його про це. В нас із орендодавцем випрацювалося, так би мовити, негласне правило: ми досить рідко спілкуємося, раз у місяць я лише скидаю показники лічильника і списуємось, якщо треба в домі щось відремонтувати або прикупити”, – розповідає дівчина.

Катя говорить, що з господарем квартири лише один раз бачилась вживу – коли підписували договір. Такі стосунки всіх влаштовують – ніхто нікому не набридає, натомість є довіра та адекватний діалог.

“З досвіду випрацюваної комунікації тоді (в кінці лютого) я розуміла, що він не попросить грошей за період, поки ми там не проживатимемо (за що йому, звісно, велике дякую), – ділиться дівчина. – Так і сталося: на початку війни власник лише запитав, чи в нас все добре, але про гроші не йшлося”.

Через два місяці, коли Катя зібралась повертатись до Києва, орендодавець запитав про подальші плани – і вдалось домовитись про символічну знижку в 15% на період війни.

“Більше просити посоромилася, хоча орендодавець – це та людина, яка, – я майже впевнена – пішла б нам на більші поступки. По-перше, він і сам висловив готовність до цього, а по-друге знаю, що мій орендодавець має власний бізнес, не пов’язаний з орендою квартир, тому підозрюю, що гроші за оренду не є його основним прибутком”, – міркує Катерина.

Дівчина зазначила, що совість не дозволила їй просити більшу знижку. Тим паче – має роботу і відповідно змогу платити за оренду.

“Я задоволена тим, як все склалося, вдячна орендодавцю за розуміння. Вважаю, що у воєнний час все так і має бути. Звісно, немає єдино правильного рішення в цій ситуації, все дуже індивідуально. Але головне – не нахабніти й бути готовим піти на поступки, в межах розумного”, – підсумовує дівчина.

Жити можна, але побачимо

Денис поїхав з Києва незадовго до війни і майже два місяці додому не повертався. На початку війни зв’язався з орендодавцем, домовились за перший місяць платити лише комуналку.

“З власницею квартири в доволі хороших відносинах, тому відкрито проговорили всі деталі. На другий місяць знову списались і домовились про оплату у розмірі 60% від вартості оренди квартири до війни. Ніби нормально, ринкова ціна. Звісно хотілося б менше, але доходи потроху відновлюються, і в принципі жити можна. Так чи інакше, літом побачимо, як підуть справи. Можливо, обдумаю переїзд”, – міркує Денис.

Орендодавець не відмовився від грошей

Владислав залишився в Києві і продовжував мешкати в своїй орендованій квартирі. Але через війну втратив роботу – компанія, в якій працював, припинила діяльність. Відтак повстало питання, чим платити за житло.

“В березні я хотів запропонувати орендодавцю скасувати оплату за цей місяць (при цьому комунальні платежі залишаються за мною), оскільки багато коштів пішло на їжу, ліки, речі першої необхідності. Орендодавець повідомив, що зараз не може відмовитись від коштів і запропонував заплатити стільки, скільки я зможу”, – розповідає “Апострофу” Владислав.

Відтак плата становила 60% від довоєнної суми. Що буде далі – покаже час. Владислав і сам не проти платити необхідну суму і сподівається, що так воно й буде.

“Сьогодні я знайшов нове місце роботи і в червні планую повернутись на довоєнний рівень оплати оренди житла”, – говорить хлопець.

Зараз не до грошей

Антон після війни одразу виїхав із Києва.

“З господарем квартири ми контактували небагато. Про оплату взагалі не говорили – бо ясно, що зараз не до грошей, – говорить “Апострофу” Антон. – Говорили лише про комуналку – що заплатимо її, коли буде чим. Один із моїх сусідів вже повернувся на квартиру і заплатив лише за той період, поки він реально там мешкає. Це виглядає доволі логічно”.

Хлопець зазначає, що приємно здивований такою людяністю, яку виявив власник квартири до своїх орендарів.

Позиція орендаря

Логічно запитати, як у цій ситуації почувались орендодавці. Один із них – Дмитро – здає свою квартиру в Кривому Розі. Сам хлопець із міста виїхав, але орендар продовжив винаймати житло. На питання, чи були в орендаря труднощі з оплатою, відповідає ствердно.

“Тоді ми домовились, що я дам деякий час для вирішення цієї проблеми. Він швидко знайшов гроші, і ми це питання закрили. Під час війни умови не змінювали. Орендар показав себе відповідальним. Квартира протягом всього часу була прибрана на достатньому рівні, хоча й були деякі зауваження. Але не критичні. Тому я повністю задоволений всіма аспектами наших взаємовідносин”, – зазначає орендодавець Дмитро.

Оскільки підписання угоди про оренду – це радше формальний виняток, подібні “форс-мажори” вирішуються винятково в індивідуальному порядку. Тож у цих справах продовжує домінувати людський фактор та індивідуальні чинники. На цьому й тримається ринок оренди помешкань у Києві та й загалом в Україні.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.