Прокурор Олексій Донський: Крисін має підтримку осіб, наділених владою

Олексій Донський – старший прокурор ГПУ, начальник відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань.

Він добре відомий тим журналістам, хто займається справами Майдану. Хоча слава знайшла цього прокурора набагато раніше – коли він не побоявся на початку 2000-х порушити справу по оборудках Ігоря Бакая в «Нафтогазі». В результаті чого його звільнили. Потім Донськой повернувся в рамках іншої гучної справи – отруєння Ющенка. В 2012 адвокати нинішнього генпрокурора Юрія Луценка просили долучити Донського як свідка в його справі про начебто незаконне стеження за Ігорем Сацюком, якого підозрювали в причетності до цього злочину. Зусиллями Віктора Пшонки в’їдливого прокурора від справи Ющенка відлучили. Але за кілька років цей же прокурор почав вести справу проти самого екс-очільника відомства в справі про розкрадання 69 мільйонів при будівництві нового приміщення ГПУ. Від цієї справи його теж відсторонили у березні 2016 рішенням Печерського суду.

У листопаді 2016 саме Донськой вів допит президента-втікача Віктора Януковича через скайп-зв’язок. Він же не дав втекти викрадачу Ігоря Луценка та покійного Юрія Вербицького. А зараз займається справою Юрія Крисіна.

Про справі минулі і нинішні у Донського розпитав кореспондент INSIDER.

Суспільство обурив зам’який вирок убивці журналіста В’ячеслава Веремія. Підозрюваний у злочині Юрій Крисін отримав умовний термін. Що взагалі зараз відбувається з цією справою? Чи можлива перекваліфікація з «хуліганства» на «вбивство»?

29 січня апеляційний суд прийняв апеляційні скарги до розгляду. Загалом їх 4. Одна від прокуратури і три від представників матері і дружини. Розгляд має відбутися 1 березня. Але апеляційний суд не має можливості міняти кваліфікацію на більш тяжку. І обвинувачення на даній стадії не може ставити це питання перед судом, бо немає таких процесуальних можливостей. Ми оскаржуємо невиправдану м’якість вироку. А також говоримо про невідповідність вироку Крисіну вимогам кримінального права та процесу. На думку сторони обвинувачення, Крисін, за вчинення тяжкого, насильницького злочину, вчиненого групою осіб, яких він же і залучив, має бути засуджений до реального терміну позбавлення волі. В межах санкції статті (ч. 4 ст. 296 КК України) ми вимагаємо для нього 6 років позбавлення волі.

Але як щодо перекваліфікацї справи?

Свого часу винесли рішення про закриття провадження по ст.115 (умисне вбивство) щодо Крисіна. Згодом його оскаржили в суді. Потім через певний час повторно винесли рішення про закриття провадження за умисне вбивство. Однак тут є нюанс. Вдруге постанову про закриття провадження по ст. 115 винесли у справі, де Крисіну вбивство ніколи не інкримінували. Щоб ви розуміли: існувало провадження, з якого виділили «хуліганку» по Крисіну. І по цій справі він отримав умовний термін. І в цій же справі було прийнято рішення про закриття провадження за ст. 115 (хоча вона й не інкримінувалася). До всього, у єдиному реєстрі досудових розслідувань ця постанова є, однак фізично, на папері, у матеріалах справи її немає. З іншого боку, наявність даного рішення, винесеного ще в 2014 році, яке не скасоване, не дозволяє кваліфікувати дії Крисіна як убивство.

Чи можна взагалі інкримінувати Крисіну убивство Веремія? Адже постріл, від якого помер журналіст, здійснила інша людина.

Для того, щоб відповісти на це питання, треба наводити обставини кримінального провадження, яке на даний час ще розслідується. Однак такої можливості слідчих та прокурорів нещодавно позбавив законодавець, внісши зміни, зокрема, до ст. 387 Кримінального кодексу. Правками в цю статтю журналістів та суспільство фактично позбавили права отримувати будь-яку інформацію про хід та результати розслідування на стадії досудового слідства. Тому що тепер слідчий та прокурор, незалежно від того, чи містять оприлюднені ними дані таємницю слідства, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за «розголошення» будь-яких відомостей, що стосуються справи. Тієї самої, яку вони ж і розслідують, і у якій уповноважені визначати, що становить таємницю слідства, і не може бути розголошене, а що не становить. Як на мене, цей драконівський закон — заборона для журналістів права на професію в цій сфері, а для прокуратури та органів слідства – очевидне згортання публічності.

Крисін в суді. Фото Лівого берега

Але все ж таки: з точки зору закону Крисіну можна інкримінувати убивство?

Давайте я дам відповідь в суто теоретичній площині. Уявімо, існує ситуація, коли одна особа стріляє в потерпілого, інша ж б’є його битою. Смерть наступає від пострілу. За таких обставин принциповим є встановлення наявності або відсутності спільного умислу у того, хто стріляв та того, хто бив, на позбавлення життя людини. Тобто встановлення факту змови, причому не обов’язково попередньої, вона може бути і ситуативною, виникнути спонтанно, і проявлятись в погоджених діях учасників злочину. Якщо встановити, що особи діяли у змові, для кваліфікації злочину не важливо, хто саме здійснив смертельний постріл — кожен виконав свою частину об’єктивної сторони злочину, внаслідок чого і настала смерть потерпілого. Тобто в такій ситуації обидва мають відповідати як співвиконавці вбивства, звісно, якщо довести, що жоден з виконавців не вийшов за межі спільного умислу, що не було ексцесу виконавця.

Чи будете ви інкримінувати Крисіну організацію й залучення «тітушок» для протидії мітингувальникам під час Революції гідності?

Знову ж таки, не можу наводити конкретику у кримінальному провадженні, що перебуває на стадії досудового розслідування. Обмежусь тим, що юридична оцінка діям, про які йдеться в запитанні, вже дана.

Під час розслідування убивства Веремія на вас намагалися тиснути? Може, вже після завершення суду хтось виходив на зв’язок, наполягав не подавати апеляційні скарги?

Ні, таких фактів не було. На мене взагалі ніколи не виходять ні з погрозами, ні з пропозиціями щодо «вирішення проблеми», вочевидь знають про безперспективність подібних дій. Але. Можу сказати, що в іншій справі, де Крисін обвинувачується у хуліганських діях на автозаправці, є шалений тиск на свідків, які під час досудового розслідування давали викривальні показання стосовно нього. В якийсь момент ці свідки зникли, після чого їх до суду привели вже адвокати Крисіна.

Зачекайте. Але ж свідки були залегендовані. Як?

Так, залегендовані. І вони кардинально змінили показання. На останньому засіданні у них питали, чому вони від початку давали інакші свідчення, як вони зараз пояснюють, начебто «неправдиві». Свідки зазначили, що робили це, бо боялися керівника АЗС, на якому працювали. А надалі одного з них хтось «підрізав» на вулиці, тобто заподіяв ножове поранення. І тоді вони обидва злякались і вирішили відмовитись від «неправдивих» показань, що викривають Крисіна.

Ми уточнювали, мовляв, може ця подія не пов’язана із нападом на заправку і їх показаннями. Проте свідок, що постраждав, зазначив, що під час нападу в нього нічого не вимагали, і нічого не забрали, тож будь-які інші мотиви нападати на нього з ножем йому не відомі.

Як взагалі можна знайти залегендованих свідків? Ви з’ясували, як це сталося?

Ми здогадуємося. Справа в тому, що ці свідки – з Білої Церкви. Вони не мають постійного місця роботи. Залучаються до різних заходів, як у даному випадку з охороною заправки. Ми знаємо, що і під час Революції Гідності, і раніше, Крисін активно використовував мешканців цього міста (через місцевих «бригадирів») для протидії акціям протесту та в інших заходах. Думаю, що після того, як йому суд змінив запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, він просто вийшов на білоцерківських бригадирів і без особливих проблем знайшов залегендованих свідків. Бо, як нам надалі стало відомо, і потерпілий, і його друзі — учасники, скажімо так, «тітушкоруху».

До речі, в суді ми намагалися поставити свідкам питання, чи залучали їх до протидії протестам у 2014-му. Це дало б змогу продемонструвати суду ймовірний зв’язок потерпілого та свідків з Крисіним. Однак суддя, як ми вважаємо, безпідставно, зняла це питання.

Ви знаєте, де зараз прокурор Євген Красножон, який від початку займався справою Крисіна?

Коли він точно пішов зі справи — я не пригадаю, бо сам тоді ще даною справою не займався. Точно скажу, що у серпні 2014-го він ще працював, бо на підготовчому засіданні, що проходило за участю Красножона, Крисіну, за згодою прокурора, змінили запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов’язання.

Надалі кілька років я взагалі нічого не чув про Красножона, і де він працював — не знаю. Але зараз він начальник відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури Херсонської області.

Добре. На вашу думку, скільки взагалі таких «крисіних» може бути у справах Майдану?

На таку діяльність був і є попит. І системна протидія, яку ми бачимо у провадженнях відносно Крисіна, привілеї, які йому створюють, також є свідченням попиту на подібних людей. Припускаю, що вони потрібні крупним бізнесменам, політикам. Насправді тут же справа не в Крисіні, а в явищі.

У справах Майдану організаторів «тітушок» рівня Крисіна багато?

До десятка. Також є бригадири рівня поменше. Вони залучаються, умовно кажучи, від одного проекту до іншого. Може бути так, що сьогодні ці «тітушки» по один бік барикад, а завтра – по інший. Таке собі силове крило, яке можна найняти. А існують вони, бо є проблема безвідповідальності. Кожен, хто йде так заробляти – переконаний, що не понесе реального покарання. Прецедентом міг стати Вадим Тітушко. Але не став.

Шевченківський суд Києва близько трьох років розглядав справу Крисіна. Чи можна говорити про затягування судового процесу? Адже у нас є та ж справа про розстріли на Інститутській, яку теж слухають три роки.

Якщо вдатися до алегорій, то розгляд справи про розстріли на Інститутській і справи Крисіна – це ніби два полюси. У справі про розстріли класичний змагальний процес, із суворим дотриманням всіх норм закону. Ні ми, ні сторона захисту не маємо привілеїв. Окремі рішення нас не влаштовують, окремі сторону захисту, але вони є зрозумілими сторонам і їх законність та справедливість не викликає сумніву. Попри те, що суд іде тривалий час – про затягування тут говорити не можна. Раз-двічі на тиждень відбуваються засідання, які тривають упродовж всього робочого дня. Це показовий для мене процес. І в той же час є повна протилежність – суд по Крисіну.

Донський на засіданні суду

Нескладна за своєю криміналістичною характеристикою справа про одноепізодний злочин, свою вину у вчиненні якого обвинувачений, під тиском наявних доказів, і не заперечував, – розглядалася три з половиною роки! Засідання призначались в середньому раз у 2-3 місяці, а бували й перерви по півроку. При цьому тривали вони по півтори-дві години, більше часу на цю справу суддя не виділяв. Й до всього, суд відбувався у закритому режимі, який, незважаючи на категоричні заперечення з боку потерпілих, був ініційований обвинуваченим і прокурором Красножоном. Насправді, якби суд дотримувався вимог кримінального процесуального закону щодо розумних строків та безперервності розгляду, рішення у справі Крисіна він міг би винести за 4-5 місяців, а може й раніше. Але суддя не поспішав. Наприклад, впродовж 72 годин маємо розглянути запобіжний захід. Це імперативна вимога КПК. А суддя каже: «У мене вже немає часу, засідання через місяць».

Скільки за вашими оцінками таких судів щодо Майдану загалом?

Справу Крисіна я б назвав рекордсменом щодо порушень. Але є й інші суди, де можна говорити про затягування. На мою думку, окрім суду щодо розстрілів на Інститутській у нас є ще до десяти судових процесів, де дотримуються розумні строки розгляду, немає відвертих затягувань. Але в переважній більшості… тривалий час не можуть провести підготовчі засідання, відводи, самовідводи суддів, значні інтервали між засіданнями. І це тенденція у майданівських справах.

Чи можуть підозрювані у злочинах часів Майдану, ті ж беркутівці, скористатися законом Савченко?

До осіб, взятих під варту, які перебували під вартою під час дії закону, він обов’язково застосовується на весь період тримання під вартою. Зокрема це стосується і колишніх беркутівців. Незалежно від того, що його скасували. Адже є загальні принципи кримінального права –закон, який обтяжує правове становище особи, не має зворотньої дії у часі, тоді як закон, що пом’якшує – має зворотню дію. Тут, знов ж таки, є цікавий момент, що стосується Крисіна: в умовах визнання ним вини у тяжкому, насильницькому, груповому злочині, по так званому закону Савченко йому було б вигідно бути під вартою до вироку суду, щоб термін тримання йшов із розрахунку день за два. Але він включив всі свої важелі, щоб не сісти, отже вочевидь мав гарантії, що суд не засудить його до реального терміну позбавлення волі.

У ЗМІ багато говорять про зв’язки Крисіна з правоохоронцями. Ви можете їх підтвердити? Спростувати?

До введення змін до Кримінального кодексу я б вам окремі докази з цього приводу зміг би навести. Зараз просто обмежуся тим, що скажу — такі докази є. Крисін має підтримку осіб, наділених владою. Це і правоохоронці, і колишні правоохоронці.

Мова про Олексія Савченка, нинішнього голову Миколаївської ОДА?

Це зараз Ви назвали. Заперечувати я не буду.

Як ви ставитесь до ініціативи президента ліквідувати районні суди?

Я розумію важливість змін судової системи. Водночас те, що назвали судовою реформою, на мій погляд дестабілізує роботу суддів. В усякому разі, у сфері кримінального процесу. Взяти той же розгляд кримінальних проваджень, деякі слухаються роками. Я чув, що ідеологи реформи хочуть зробити так, аби провадження, які вже розглядають, судді могли довести до кінця. Але тут інша проблема: це дасть привід говорити про неоднаковість підходів, що застосовуються під час реформи, у різних судах та процесах. Бо, як мені відомо, коли така ж історія відбувалася в регіонах, то всі справи йшли на перерозподіл. Тож будуть дорікання, що один і той же закон застосовується по-різному, тобто вибірково. В результаті ми можемо отримати ще гіршу ситуацію, коли вже будуть вироки, і буде спроба їх скасувати через процедурні моменти за допомогою того ж ЄСПЛ. Саме з підстав, що в одних випадках, за тих же самих умов, справи направлялись на перерозподіл і слухались спочатку, а в інших судді мали можливість, попри ліквідацію чи то реорганізацію судів, розглянути справи до кінця. Якщо ж буде перерозподіл – уявляєте, якщо та ж справа про вбивства на вул. Інститутській почне слухатись із самого початку?

У нас був такий приклад. Ще в березні 2016 року суд засудив особу, яка погодилась стати фіктивним директором компанії, що використовувалась для викрадення коштів при будівництві Генеральної прокуратури України. Вирок був оскаржений адвокатами Пшонки, і Апеляційний суд Одеської області задовольнив їх апеляційну скаргу через начебто порушення цим вироком прав Пшонки. Надалі Верховний Суд України за заявами тих же адвокатів Пшонки, але відносно інших співучасників злочину, виніс ухвалу, якою підтвердив законність вироків, констатувавши відсутність порушень прав та інтересів Пшонки. Надалі, оскільки Апеляційний суд Одеської області нам безпідставно відмовив у перегляді справи за нововиявленими обставинами, ми звернулись до Вищого спеціалізованого суду (це було ще до реформи Верховного Суду). З червня місяця минулого року Вищий спеціалізований суд вивчав справу, врешті, приблизно через 5 місяців визначив дату засідання. Але за 3 дні до засідання головуючого у справі призначають суддею Верховного Суду, справа йде на перерозподіл, надалі Вищий спеціалізований суд взагалі ліквідовують, і справа передається до новоствореного Верховного Суду, де перебуває і зараз, з невизначеними перспективами щодо часу її розгляду.   І знов ж таки, зверніть увагу: там один епізод, особа визнала свою вину і уклала зі слідством угоду про визнання винуватості. Але через «реформування» судової системи процес прийняття остаточного рішення затягується на роки.

А що ж тоді говорити про справу відносно колишніх беркутівців, якщо її розпочнуть слухати з самого початку? Це матиме просто катастрофічні наслідки.

Щодо Віктора Пшонки. Свого часу вас відсторонили через суд від цієї справи. Ви знаєте, що там зараз відбувається?

Ця справа стосовно співучасників розкрадання розглядається Деснянським райсудом міста Києва. Однак особі, яка обвинувачується у особливо тяжких злочинах (співучасть у розкраданні, відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом) суд у 40 разів зменшив розмір застави, і обвинувачений вийшов з-під варти. І якщо до того обвинувачений намагався у різні способи виходити на слідчих і прокурорів, ставлячи свої умови щодо співпраці зі слідством та висловлюючи готовність, за їх виконання, повідомити певні деталі, то після рішення Деснянського суду в нього вже все добре, і йому нічого не потрібно. Додам, що до історії з викраденням коштів на будівництво Генеральної прокуратури, ця особа більше 15 років «спеціалізувалась» на легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом, наданні послуг з ухилення від сплати податків, створенні з цієї метою конвертаційних центів та фіктивних підприємств на території Одеської області. У різні роки він та «його команда» були фігурантами кількох кримінальних справ, але завжди йому вдавалося «вирішувати питання» і уходити від кримінальної відповідальності. До суду, та ще й під вартою, він дійшов вперше, але схоже знову доля йому посміхнулась.

А як щодо справи з рейдерством земель народного депутата Аркадія Корнацького? Казали, що до нього причетний Пшонка.

Ця справа з Пшонкою пов’язана умовно. Екс-генпрокурору про підозру не повідомлено, і я б не сказав, що наразі щодо нього там є переконливі докази. Є лише інформація щодо його можливої причетності. Хоча сама справа – показовий приклад рейдерства, заволодіння землями відбулось через використання формальних порушень при складанні акту про право власності на землю. Щоб було зрозуміліше, можна провести таку аналогію: уявімо, що хтось купив квартиру, але органи державної влади, при оформленні свідоцтва про право власності, припустились порушення чи помилки. Якщо виходити з логіки рейдерів, цього цілком достатньо, аби відібрати квартиру у покупця і віддати її взагалі третій особі. Хоча свідоцтво лише підтверджує право власності, яке виникає у зв’язку з певними правочинами, що і стають підставою для видачі свідоцтва. У випадку Корнацького такі правочини – договори купівлі-продажу прав на земельні паї, ніким не оскаржені і не дійсними їх суд також не визнавав. Але це не зашкодило учасникам злочину відібрати землю та заволодіти нею, використовуючи владні повноваження.

Справа уже в суді?

Так. І теж не без проблем. Там десь з півроку не може відбутися підготовче засідання. У результаті, одного підозрюваного випустили з-під варти, у нього зараз взагалі немає запобіжного заходу. За правилами підсудності, ми зобов’язані були направити справу до Первомайського районного суду. Але в тому суді багато суддів, які пов’язані з тою чи іншою стороною конфлікту, що дає підстави для сумнівів у їх неупередженості. У результаті самим судом, а також сторонами та учасниками справи подавались клопотання до Апеляційного суду Миколаївської області та тоді ще до Вищого спеціалізованого суду про зміну підсудності. При цьому сторона обвинувачення взагалі обґрунтовувала необхідність розгляду справи у іншій області. Але у всіх клопотаннях і Апеляційним судом Миколаївської області, і Вищим спеціалізованим судом було відмовлено. В підсумку, у Первомайську суд вже близько півроку не може сформувати колегію і провести підготовче засідання.

У Департаменту спецрозслідувань, в якому ви працюєте, свого часу забрали низку проваджень до НАБУ. Потім щось повернули, а зараз яка ситуація?

У нас забрали частину проваджень, підслідних Національному антикорупційному бюро. Бо Верховна Рада прийняла такі зміни до законодавства. Проте надалі повноваження щодо проваджень, які розслідувалися слідчими прокуратури, повернули. Але до моменту, як це відбулося, керівництво Генпрокуратури забрало в нас частину проваджень і передало НАБУ.

Ви зараз про справу екс-міністра юстиції Олени Лукаш?

У тому числі. Окремі справи передали НАБУ за день до того, як вступили в силу положення КПК, якими слідчим прокуратури повертались повноваження проводити розслідування у відповідних провадженнях.

Це 14 грудня минулого року відбулося?

Так. Щодо фізичної передачі справ – ми більшість передали. Але, наприклад, є справа Лазаренка, де 30 тис томів, частина з них у Дніпрі. Для передачі такого обсягу матеріалів треба дуже багато часу.

Що зі справами ще одного екс-міністра юстиції, Олександра Лавриновича?

Лавринович і його захисники знайомляться з матеріалами справи. Там щось біля 100 томів, і суд обмежив час ознайомлення 12-м квітня цього року. Це у справі про так званий «конституційний переворот», як її називають журналісти. Також по Лавриновичу є економічне провадження, яке вже розглядається судом.

Вашою першою гучною справою була справа проти Бакая та його оборудок в «Нафтогазі». Зараз слідкуєте за його долею в Росії?

Слідкувати складно, бо інформація у ЗМІ обмежена. Але мені було прикро, що в Україні, завдяки певним персонажам, його так і не притягли до кримінальної відповідальності за особливо тяжкі злочини, тоді як в Росії за значно менш тяжкий злочин (якщо вірити ЗМІ), він опинився за ґратами. На моє переконання, такі як Бакай мають отримувати максимальні терміни позбавлення волі. Бо Бакай – це людина-схема, з серйозними корупційними зв’язками у вищих ешелонах державної влади. Принаймні так було за президентства Кучми. Справедливості заради треба зазначити, що і після Помаранчевої революції розслідування злочинів, на причетність до яких перевірявся Бакай та його найближче оточення, блокувалось тодішнім керівництвом Генеральної прокуратури України (тоді її очолював С. Піскун) та прокуратури міста Києва. Я ще до Помаранчевої революції розслідував окремі справи, де фігурував Бакай. Був шалений тиск на слідство, з використанням всіх можливих адміністративних та позапроцесуальних засобів, від знищення доказів у справі, до протиправного скасування доручень оперативним підрозділам, розформування слідчих груп та звільнення слідчих, які займались справою. Свого часу ми задокументували особливо тяжкий злочин – викрадення 42 мільйонів доларів США при розрахунках між НАК «НАфтогаз» та компанією «ITERA International LLC» за поставлений в Україну природний газ. Ми розуміємо, що це був тільки один з епізодів однієї із злочинних схем, за якими тоді, на початку 2000-х років, працювало найближче оточення Президента України Леоніда Кучми.

Бакай і Кучма. Фото Коммерсанта

Що таке «кучмізм» в моєму розумінні? Жовтень 2002-го року. Під час обшуку в «Укргазбанку» ми вилучили чорнову бухгалтерію офшорної компанії, на рахунки якої були перераховані всі викрадені кошти. Компанія відкрита в штаті Орегон (США), але рахунок мала в Латвії. Її «директор» – особа, яка в Україні раніше притягалася до кримінальної відповідальності за дрібні крадіжки, але на момент, коли «стала» директором вказаної компанії – вже 6 років вважалася зниклою безвісти. Ми довели, що її підписи підроблені. Довели, хто саме підробив. Так от, вилучили ми чорнову бухгалтерію цієї компанії…

Амбарні книги?

Цікавіше. Чорнові «документи дня» по рахунку цієї офшорної компанії. Тобто не бухгалтерію у класичному розумінні. Там, наприклад, зазначалася сума і вказувалось: «расходы на ментов», «Папе», «Деду», «Абдуле», «расходы на новые колёса» і т.п.. І таких 200(!) документів дня. Ще коли ми були в банку, почався тиск. Приїхали Василь Горбаль і Валерій Акопян, тоді – народні депутати. Вони погрожували, що якщо ми не завершимо обшук та не залишимо банк негайно, то вся група «Регіони України» вийде з пропрезидентської більшості. Нам, м’яко кажучи, було байдуже, ми не цікавилися більшістю, ми були далекі від того. Але вочевидь ця погроза когось все ж налякала. Бо поки йшов обшук, багато разів телефонувало керівництво прокуратури міста з вимогами, аби ми швидше закінчували роботу та залишили банк. Також ми знайшли статутні документи тієї офшорної компанії, печатки, та ще масу доказів.

Ну а відразу ж після повернення з обшуку мене відсторонили від розслідування. На ранок банк надіслав до прокуратури листа, в якому просив повернути вилучені документи. Хоча банк формально не мав до них жодного відношення – то була чорнова бухгалтерія офшорної компанії, яка включала дані про рух коштів по рахунку останньої в латвійському банку. Але документи керівництво прокуратури повернуло, і нам не дали можливості навіть зробити їх копії для справи. Я встиг відкопіювати їх лише частково, звісно ж неофіційно, і передав копії до Комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією ВР України.

Ці події відбувалися за часів генпрокурора Святослава Піскуна. Можна сказати, що його команда застосовувала методи тиску «лайт» — знищення доказів, відсторонення від розслідування з направленням мене у піврічне відрядження до Одеси для розслідування іншої справи і навіть завуальована пропозиція хабаря у вигляді квартири на День прокуратури.

З приходом так званої «донецької команди» — Геннадія Васильєва та Рената Кузьміна, які теж спочатку зацікавились Бакаєм, методи тиску принципово змінились. Слідчих просто позвільняли з органів прокуратури (я потім поновлювався через суд), а розслідування остаточно заблокували.

Причому я мав наївність незадовго до звільнення звернутись з листом до Президента Леоніда Кучми, повідомивши про факти протиправного перешкоджання проведенню досудового розслідування у цій справі – результат відомий.

Були сподівання, що після Помаранчевої революції щось зміниться, але ні. В Генеральну прокуратуру України повернувся Святослав Піскун, а в прокуратуру міста Києва Василь Присяжнюк, і нас навіть не допустили до цієї справи.

Ви відомі розслідуванням ще однієї резонансної справи – отруєння Віктора Ющенка? Що із цим розслідуванням? Його поховали?

Не можу сказати. Бо після приходу до влади Януковича вся слідча група, яка займалася даною справою, була у ній допитана. А згідно КПК – це перешкода для подальшої участі в розслідуванні. Так нас вивели з процесу. Але на той час ми беззаперечно довели, що Ющенка умисно отруїли діоксином. Ми маємо докази на підтвердження того, хто і для чого це робив. Щоправда, докази здебільшого не прямі, і я не вправі зараз оцінювати, чи достатньо їх для повідомлення особам про підозру.

На той час, коли я працював у цій справі під керівництвом Галини Климович, було дуже багато питань до Давида Жванії, який, використовуючи депутатську недоторканість, всіляко ухилявся від слідчих дій, ми так і не змогли їх йому поставити. Зараз він вже не народний депутат і, на щастя, вже не має депутатської недоторканості. Тож якби я залишився у справі, то розпочав би саме з нього.

Є ще Володимир Сацюк, який не з’являвся в Україні до 2010 року. Під час президентства Януковича В.Ф. він періодично відвідував Україну, однак після Революції Гідності знов припинив сюди приїжджати.

Повернемося до справ Майдану. Що із справою Януковича? Яка щодо наказів, розстрілів на Інститутській…

Попри шалений позапроцесуальний, антиюридичний спротив з боку адвокатів Януковича, їх намагання будь-яким чином зірвати розгляд нашого клопотання про дозвіл на спеціальне досудове розслідування відносно Януковича за вказаними Вами фактами, Печерський суд Києва дав дозвіл на заочне розслідування. Це дасть нам змогу, після завершення спеціального досудового розслідування, звернутись до суду для розгляду справи відносно Януковича по суті.

Ви встановили, хто давав накази стріляти?

Ми вважаємо, що отримали обґрунтовані докази. Є розуміння, хто віддавав наказ і як його спускали по вертикалі. Ми підозрюємо найвище керівництво держави у тому, що такі накази віддавали.

А як щодо встановлення ланки, по якій цей наказ передавався?

Є певні пробіли. Але ми розуміємо, як воно працювало. І у нас є докази.

На ці пробіли сильно вплинула втеча командирів «Беркута» Сергія Кусюка та Дмитра Садовника?

Сильно вплинули. Кусюк втік від початку. А от Садовник… за великим рахунком, розстріли на Інститутській розкрили через нього. Тут елемент удачі – у Садовника відсутня кисть руки, а в «Беркуті» не так багато людей з такою фізичною вадою. Саме вона дозволила слідчим в свій час ідентифікувати підрозділ ,який стріляв. І через нього пішло розкриття. І саме він знає, хто віддавав наказ. Скажу так: нам його дуже не вистачає.

Джерело: Інсайдер