Тактика росіян в Україні дуже нагадує те, що відбувалося під час Другої світової війни. Ворог намагається тиснути наших військових перевагою в техніці та артилерії, але користується радянськими військовими методами, забуваючи про сучасні підходи. Чому росія змінила свою стратегію та тасує командирів на війні, та які історичні паралелі можна простежити у війні росії проти України, в ефірі Апостроф TV розповів військовий історик РОМАН ПОНОМАРЕНКО.
– Спочатку тактика росіян полягала в захопленні Києва та всіх наших територій за три дні. Зараз говорять про те, що війна може тривати довго. Чи помічаєте ви певні зміни у тактиці росіян?
– У них змінюється не тактика, а стратегія. Спочатку вони дійсно мріяли про блискавичну війну, що захоплять Київ за три дні та проведуть військовий парад. Вони думали, що дуже швидко їм вдасться Україну примусити піти на умови росії. Коли їм це не вдалося, коли наступ на Чернігівщині, Сумщині та Київщині зав’яз, коли вони не змогли швидко оточити наші війська на Донбасі, як вони сподівалися, вони почали змінювати свою стратегію. Вони відвели війська з Київщини, Сумщини, Чернігівщини, зосередили основні зусилля на Донбасі. Зараз це головний фронт.
А тактика в них, в принципі, лишається такою, як і була. Вони намагаються досягти перемоги на полі бою зосередженням переважної кількості бронетехніки, артилерії, піхоти і тиснуть на наші війська, які поступаються в чисельності, поступаються в бойовій техніці – перш за все, в танках і, головне, в артилеристських гарматах. Там, за різними даними, перевага противника в гарматах на різних ділянках фронту становить від 10 до 20 одиниць на одну нашу.
– Якщо порівнювати нинішніх російських окупантів та бійців Червоної армії СРСР, то наскільки вони схоже діють або наскільки відрізняється їхня стратегія і тактика?
– Бої, які зараз відбуваються на Донбасі, певною мірою нагадують бої Другої світової війни. Тобто великі зосередження бронетехніки, зосередження артилерійського вогню, потужні артилерійські підготовки – це все є у російських військ. Ми повинні розуміти, що багато російських генералів є вихідцями з радянських воєнних академій, вони навчалися на принципах Другої світової війни.
Так само можна провести іншу паралель «російський вояк – радянський вояк» – це їхня тяга до мародерства. Тобто те, що вони творили і творять на окупованих територіях України, дуже схоже на поведінку радянських солдатів у Східній Європі, коли вони в 1944 році ввійшли в її межі. Це грабування, насильство, вбивства цивільних тощо.
– Чи нагадує вам ця війна якісь інші, чи вона унікальна і йде покроково, а не великими масштабами, великими територіями, великим озброєнням?
– Кожна війна чимось унікальна і одночасно подібна на інші військові конфлікти. Паралелі з нашою війною можна знайти в Першій світовій війні, у Другій світовій війні, навіть у війні у В’єтнамі і в такому тривалому конфлікті як ірано-іракська війна. Наразі в нас дійсно війна з достатньо активних подій в кінці лютого – на початку березня скотилася до конфлікту середньої інтенсивності, де бойові дії йдуть тільки на одній вузькій ділянці фронту, і майже нічого не відбувається. Якщо ми подивимося на зведення Генштабу, то щодня одне й те саме. Ворог атакує, ми його відбиваємо.
Зрозуміло, що в таких умовах війна може тривати ще достатньо довгий період. На багатьох ділянках фронту зараз тактичне затишшя. Ми намагаємося наступати на Херсонщині, ворог концентрує сили на Запорізькій ділянці фронту та під Слов’янськом.
– За даними Американського інституту вивчення війни, командувача повітряно-десантних військ рф Сердюкова відсторонили від посади. Відомо, що він керував захопленням Криму у 2014 році. У січні цього року він керував контингентом ОДКБ у Казахстані, що ввели для придушення протестів. Наскільки ці зміни в військовому керівництві рф притаманні для росії, для СРСР? Чому вони відбуваються?
– Це взагалі природно, коли військового керівника знімають, якщо він не впорався із поставленим завданням. В Радянському Союзі під час Другої світової війни, наприклад, достатньо легко змінювали командувачів арміями, командувачів фронтами, якщо вони не могли впоратися зі своїми обов’язками. Росія в нашому випадку намагається діяти такими ж методами. Поясню чому. Їм теж не вигідна тривала війна, і їм би хотілося закінчити її якомога швидше. Путін, наприклад, не використовує слово «війна» – в них «спецоперація» триває. Він постійно наголошує на тому, що не буде проголошуватися мобілізація в росії. Відповідно, він намагається впоратися малою кров’ю та максимально швидко. Тому тасують військових керівників, щоб знайти того, хто зможе досягти цього результату в поставлені якісь часові межі, які в них обумовлені.
Але наразі їм це не вдається. Ми бачимо, що вистачає інформації з приводу того, що того чи іншого російського генерала замінили. Буквально з перших тижнів війни почалися якісь кадрові зміни. Звісно, ми зараз не можемо це відстежувати, бо в нас немає достатньо більш-менш достовірних джерел інформації з російського табору. Тим не менш, така тенденція там спостерігається.
– У британській розвідці заявляють про проблеми з моральним духом росіян, які заважають їм досягати результатів. Чи розуміють ті люди, які прийшли в Україну, для чого вони тут гинуть чи отримують поранення? Звідки йде це падіння морального духу?
– На сьогодні російські солдати вже чітко усвідомлюють, за що вони воюють. Ще в лютому та на початку березня їхні полонені могли розповідати про те, що вони їхали на навчання та що вони проти війни. Зараз вже всі розуміють, що відбувається. Вони чітко знають, коли потрапляють в Україну, що вони будуть тут воювати, вбивати українських солдатів, і з якою метою вони тут перебувають.
Стосовно падіння морального духу. Тут треба враховувати, що в деяких підрозділах цей моральний дух дійсно міг впасти. Але в багатьох підрозділах російських військ моральний дух ще залишається на достатньо високому рівні. Росіяни щодня атакують і завдають нашим військам великих втрат. Тут не треба перебільшувати, бо потім виникає питання: якщо в російських військ такий низький моральний дух, то чому вони не розбіжаться, і чому ця війна не закінчиться?
– А тому, що розстріляють. Відійти не можна, бо вони опиняються між двох вогнів: українською армією та їхнім командуванням, яке не відпустить їх назад до росії.
– Я не думаю, що в них прямо така тактика загороджувальних загонів, як у Другу світову війну, що там кулемети стоять за російськими військами. В сучасних умовах це все ж таки, думаю, перебільшення, бо зараз трохи інше суспільство, трохи інші медійні можливості, щоб це висвітлити. Якщо, наприклад, весь підрозділ збунтується та відмовиться воювати, то всіх не розстріляють.
Маємо ще враховувати такий момент – це суто військова деталь – що дуже часто вояки на фронті воюють не за якісь великі цілі: політичні, ідеологічні і так далі. Вони найчастіше воюють за свого товариша, який поряд, за виживання. Завдяки цьому вони можуть досягати результатів у конкретних локальних бойових діях. Захопити якесь умовне село, знищити ворожий загін і так далі. При чому це обоюдний процес. Це є як в українській армії, так і в російській.
Цей момент не варто недооцінювати, бо коли ворог загнаний в кут, він буде битися до останнього. І оцей момент, коли йде боротьба до кінця за своє життя та за життя своїх бойових товаришів, це дуже вагомий чинник для того, щоб моральний дух у підрозділі тримався на достатньо високому рівні. І солдат, не маючи навіть певного ідеологічного підґрунтя, може достатньо тривалий час ефективно воювати, завдавати втрат противнику та виконувати бойові завдання командування.
– Російсько-українську війну дуже часто називають війною артилерії, розвідки та авіації. Чи погоджуєтеся ви з тим, що той, хто матиме перевагу у цих трьох компонентах, той і переможе?
– Так, само собою. Це очевидні моменти. Зараз росіяни мають перевагу в артилерії та авіації на полі бою. Завдяки цьому ми не можемо перейти в контрнаступ, про який постійно говорять. В тих умовах, які зараз склалися на фронті, в яких ми не маємо достатньо артилеристських гармат та авіації над полем бою, ми в цей наступ перейти не можемо. Наші війська банально будуть знищені.
Важливість військової розвідки – це аксіома, яка не потребує якихось додаткових доказів. Це дійсно важливо. Наскільки ми можемо бачити, наше Головне управління розвідки зараз працює на достатньо високому рівні.
– Як ви вважаєте, міжетнічні конфлікти мають місце в російській армії? Чи мали вони місце за часів Другої світової війни, коли різні народи, різні етноси опинялися в одній команді та воювали з ворогом?
– Зараз безперечно є міжетнічні конфлікти в російській армії. Наприклад, десь місяць тому, якщо я не помиляюся, повідомлялося про конфлікт між бурятами і чеченцями, так званими «кадирівцями», на Херсонщині, де вони щось там не поділили. Також обмежена інформація з’являється з росії, що тим самим чеченцям командування свідомо створює різноманітні преференції під час боїв. В момент вже після боїв з’являються ці кадирівські «тіктокери» та записують героїчні ролики, як вони воювали.
Звісно, це дратує звичайних російських солдатів, які не є якимись «тіктокерами». Міжетнічні конфлікти спостерігаються. Днями буквально вичитав цікавий момент, що нібито в російській армії існує певна квота, що коли російський підрозділ захопив українських полонених, то він має частину цих полонених віддати кадирівцям, щоб вони могли обміняти їх на своїх, які тим чи іншим чином потрапили в український полон. Самі вони, наприклад, цих полонених не захоплюють. Тенденції такі є.
В Другу світову війну про міжетнічні конфлікти в радянській армії майже нічого такого не було відомо. Можливо, щось таке могло бути на побутовому рівні, але от про масштабні випадки мені, наприклад, невідомо.
– Розуміємо, що історично Україна завжди славилася своїм партизанським рухом. Це проявляється і в нинішній війні. Таким центром партизанського руху нині стало місто Мелітополь. Чи були якісь історичні передумови, аби саме в цьому регіоні здійнявся партизанський рух?
– Дивіться, в сучасних умовах партизанський рух можливий тільки в містах. Те, як було в Другу світову війну, коли партизани сиділи в лісах, здійснювали рейди, в сучасних умовах майже неможливо, бо з коптерів буде все одразу видно і їх просто знищать.
У Мелітополі, наскільки мені відомо, перед війною активно діяли українські патріотичні націоналістичні організації, у яких була достатня кількість місцевої молоді. Я так підозрюю, що ця молодь, яка не змогла вчасно евакуюватися з окупованих регіонів, вступила в українське підпілля. Є інформація, і від росіян також, що український партизанський підпільний рух є не тільки у Мелітополі, а й у Херсоні та інших окупованих містах Херсонської та Запорізької областей. Спротив є, не можна сказати ,що українське населення там склало руки і покірно чекає своєї долі. Є люди, які готові боротися і які чекають на визволення.
– Чому путін так зосереджується на історії? Чому він хоче, щоб його порівнювали з Петром І?
– Зв’язок із історією тут простий, бо той, хто пише історію, пише майбутнє. Путін шукає історичні паралелі, які його можуть піднести та поставити в одне коло з видатними правителями росії і Європи. Петро І в цьому плані оптимальний кандидат, бо це російський цар, засновник Російської імперії. Він, як то кажуть, прорубав вікно в Європу.
До речі, тут є цікавий парадокс: якщо Петро І навпаки намагався просунути росію в Європу, то путін заколочує всі вікна і двері в Європу та відгороджується від них. Але в масовій свідомості пересічних росіян Петро І – це один із авторитетних російських державних діячів, який зміг, який створив. Байдуже, що за великим рахунком, багато досягнень Петра І не вартували тих ресурсів, які були вкладені.
Певну паралель можна навіть провести з діями путіна, який намагається стати великим російським лідером, вписати своє ім’я золотими літерами в історію. Але, як то кажуть, запам’ятають його тільки словами харківської кричалки.
– Зараз українці обурюються тому, що в Херсоні мають намір встановити пам’ятник Катерині ІІ. Але такий пам’ятник давно вже стоїть і в Одесі. Чи мають місце такі пам’ятники в українських містах, зважаючи на те, що Катерина ІІ по суті знищила Запорізьку січ?
– В сучасних умовах – безперечно ні. Катерина ІІ, як і інші російські колоніальні символи, зараз активно використовуються окупанти в просуванні російського наративу про спільну історію, що Одеса й Херсон були засновані Катериною ІІ. Зрозуміло, що завдяки цьому вони активно просувають сюди свою російську ідею. Тому попри всю критику, що не треба воювати з історією, а Катерина ІІ дійсно мала певний вплив у розвитку південних регіонів України в той час, в сучасних умовах це категорично не потрібно. Треба прибирати всі ці монументи для того, щоб росія не мала можливості тут якось зачепитися.
Те саме, наприклад, стосується меморіалів радянських військ. Якщо ми подивимося на Херсонщину, то вони там постійно прапори радянські вивішують, відновлюють радянські меморіали. Мітять територію. Тому всі колоніальні російські і радянські символи з території України мають бути усунені повністю.
