Водночас, партія, це — об’єднання громадян задля реалізації власних ідей. Натомість, «радикали» гуртуються навколо постаті свого лідера, який шукає ситуативні партнерства, що дозволяє проштовхувати рішення, вигідні для радикалів-бізнесменів.
120 років потому, 28 вересня 2010 року партію було відновлено під назвою «Українська радикально-демократична партія» на чолі з Владиславом Теліпком.
Через рік, у 2011 році очільником партії стає Олег Ляшко — вже на той час досвідчений політик, який двічі проходив до Верховної Ради під прапором Блока Юлії Тимошенко.
Однак, цим історія із засудженнями Олега Ляшка не закінчується. У 1997 році газета «Політика», в якій працював Ляшко, надрукувала низку матеріалів з критикою тогочасного в.о. прем’єр-міністра Василя Дурдинця та інших чиновників часів Кучми. Зокрема — про його зловживання владою та утиски осіб, пов’язаних із газетою, де працював Ляшко. В 1999 році суд закриває газету, нібито — за розголошення державної таємниці. Ляшко був засуджений до умовного покарання за статтею «наклеп». В 2001 році «наклеп» прибрали з Кримінального кодексу, а Ляшка звільнили від відповідальності. На цьому Олег Ляшко не зупинився та подав позов проти України в Європейський суд з прав людини. У 2006 році він його виграв, а також став членом команди Тимошенко та вперше — народним депутатом.
У 2010 році Ляшка виключили з БЮТ за те, що він підтримав запропонований
«Партією регіонів» законопроект про зміни до Конституції щодо продовження каденції президента Януковича і парламенту «регіоналів».
Як повідомляла ОПОРА, кандидат вдавався до ймовірного підкупу виборців, а також намагався отримати голоси за рахунок використання теми арешту Юлії Тимошенко під гаслом «Юлі — волю! Бандитам — тюрми!».
«самотнього бунтаря». Однак, в 2014 році із Революцією Гідності та достроковим розпуском ВРУ в Україні з’являється потужний попит на нових політиків. Цю хвилю вдало підхоплює команда Ляшка та перетворює проект однієї фігури в образ політичної партії.
Радикальна партія вирішила зіграти ще й на полі «Батьківщини» та Аграрної партії, та сфокусувалася на мобілізації виборців з сільської місцевості.
На місцевих виборах 2015 року, партія отримала 1,59% від загальної кількості депутатських мандатів, при тому, що навіть переможець серед партій БПП взяв 6,69%.
«Рейтинг»
Та одразу після прийняття змін до Конституції України в розділі децентралізації, Радикальна партія оголосила про свій вихід з коаліції і перехід в опозицію.
У жовтні 2015 року вона розпочала безстроковий Тарифний майдан під Верховною Радою. Проте вже 17 листопада розпустила його, ніби через загрозу терористичного акту. Нардеп Сергій Каплін з посиланням на неназваного депутата РПЛ сказав про 2 млн доларів, отримані Ляшком від Яценюка і Ахметова за припинення акції.
За бюджет на 2016 рік Радикальна партія відмовлялася голосувати, поки туди не включили пункт про виділення майже 400 мільйонів гривень на закупівлю пожежних машин. Машини мали закупити у підприємства, причетного до чернігівського «радикала» Олега Авер’янова.
Незважаючи на заявлену опозиційність фракції у Верховній Раді, її регіональні осередки не так часто голосують проти владної більшості. «Збій в системі» розпочався вже на Київській облраді, «радикальні» депутати якої голосували «проти» або «утримуюсь» лише у піввідсотка від загальної кількості голосувань.
«Солідарність» та «Народного фронту» (77% та 79% сумісних голосувань відповідно), що підтверджують результати моніторингу ГМ «ОПОРА».
У парламентській фракції Радикальної партії є багато цікавих депутатів, наприклад, онук Романа Шухевича Юрій-Богдан, плавець Денис Силантьєв, сумнівна волонтерка Альона Кошелєва та дружина голови партії «Братство» Дмитра Корчинського Оксана.
Проте, є депутати з досвідом ведення бізнесу і відповідними інтересами в сесійній залі. Наприклад, Сергія Рибалку, власника мережі підприємств із виробництва товарів для дому та снеків (насіння, сухарики тощо), Ляшко прямо називав спонсором партії. Хоча в офіційних звітах про фінансування Радикальної партії ім’я Рибалки відсутнє. Виручка від продажів компаній Рибалки йде прямо в офшор на Кіпр.
«Радикальної партії» 3 млн. і 300 тисяч гривень. Декларація Кириченка показує, що він не міг собі це дозволити. Наприклад, у 2011 році Кириченко заробив не мільйони, а всього 19 тисяч гривень. З того часу його посада не змінилася. До депутатства він був керівником відділу продажів ТОВ «ІНГ ЛСК-БУД». Сам Кириченко стверджує, що гроші йому надали спонсори, але які саме депутат не готовий розповідати.
«обраних» депутатів, таких як Галасюк, Рибалка або сам Олег Ляшко.
Не гребують депутати Радикальної партії і
«кнопкоблудити». Половина депутатів Радикальної партії потрапили до списку «кнопкодавів». Рекорд «кнопкоблудства» відбувся на вечірньому засіданні 9 листопада, коли члени фракції прокнопкодавили щонайменше 19 разів
«радикали». Але надходжень від них у звітах немає. РПЛ переважно підтримують грошима політики Чернігова: 60% від усіх задекларованих радикалами надходжень було отримано від донорів, які проживають саме в цьому місті.
«регіоналів». У 2016 році в інтерв’ю «Главкому» Ляшко підтвердив, що мав справи з Льовочкіним. Більш того, лідер радикалів зізнався, що фактично продав місце у своєму партійному списку для Сергія Мельничука в обмін на ТБ-ефіри.
У тому ж 2016 році «радикалів» підозрюють у співпраці вже з іншим олігархом – Рінатом Ахметовим. Журналісти програми «Схеми» помітили, що лише протягом одного тижня Ляшко приїжджав в офіс до Ахметова, а потім одночасно з олігархом перебував у Кабміні. Однак цей факт Ляшко відкидає.
Водночас, Ляшко мав свою програму на каналі Мураєва і Рабиновича «News One». Це може свідчити про обслуговування лідером Радикальної партії інтересів одразу декількох олігархів одночасно і ситуативність його політичної позиції.
Дісклеймер: ми неодноразово зверталися в РПЛ з проханням прокоментувати факти, викладені у статті.
За 3 місяці відповіді ми так і не отримали.
