У Тарасівській школі Жмеринського району у шкільній формі ходитимуть не тільки учні, а й вчителі. Добровільно.

Не тільки на лінійки — щодня. Вони зібралися, помізкували і вирішили, що форма — це цікаво, зручно, естетично і правильно. Вибрали собі в Інтернеті однакові сіро-червоні сукні і закупили. Вийшло майже гарно, адже сукні прямого крою трохи нижче коліна личать не всім. Втім, для вчительок головне — бути в формі.

Одна з них розповіла, що їхня форма позбавляє від додаткової ранкової мороки:

Коли я зранку встаю і думаю, щоб мені одягти, з’ясовується, що на одному платті пляма, на інше дивлюся – неглажено. Тому форма мені подобається.

Дівчата, а це вихід! Вічна проблема “нема у чому ходити” вирішується формою. Одна сукня – і шафа не забита, і нерви в порядку, і гроші економляться. Правда, під настрій Тарасівським вчителькам тепер можна буде хіба що сережки підбирати.

У новині, на жаль, нічого не сказано про фізрука та трудовика — як вони, бідні, у сукнях будуть стрибати через козла і пиляти табуретки?

Отже, перша українська школа ввела дрес-код для вчителів. Може, буде хвиля? І це в час, коли інші школи відмовляються від “уравніловки” — з 1 грудня 2017 року у Києві, приміром, шкільна форма більше не обов’язкова. І я впевнена, що багато київських дітей та їхніх батьків зітхнули з полегшенням від цієї новини.

Адже, що таке по суті форма? Приналежність до певної соціальної групи. І ця приналежність, на мою думку, має бути вибрана свідомо, вже в дорослому віці. Військова, поліцейська, медична форма — це честь, статус, відповідальність. Гордість. А чого хочеться школярам? Бути статусними та відповідальними? Можливо.

Та все ж більше їм хочеться бавитися, бігати, розвиватися. І мене завжди дивувало, навіщо все це робити у піджаках, які репають. Коли репнули — батьки сварять. А якщо не репнули — все одно наступного року купувати нові. Бо діти ростуть і не варто їхній ріст та розвиток обмежувати однаковою і незручною формою.

У Києві це зрозуміли. А у Жмеринському районі вирішили ще у дорослих забрати право на індивідуальність. Одна користувачка Фейсбука написала про це коротко і лаконічно: “Інкубатор”. Але ж мають серед нас бути ті, кому хочеться бути як всі.

Джерело: 24 канал

2 КОММЕНТАРИИ

  1. Теперь у учительницы, у которой на одном платье пятно, а второе не глаженное, будет один вариант по утрам- мятое пропотевшее платье в пятнах. Или ежедневно после кучи уроков на главной работе, подработке на второй, проверке кучи тетрадок, написание планов конспектов уроков, отчётов и работы по дому- по ночам чуть живой стирать сушить гладить серокрасную синтетику

  2. Школа не військовий коледж! Щось я не пригадую в розвинених країнах “форми” під назвою “як усі”, навпаки культивують індивідуаьність. Може хтось просто грошиків “намити” хоче на формі для вчителів? Побачимо, чия мама або син цим займеться… Необхідно оборону країни кріпити, а не суперечливі забаганки!