Останній тиждень став для американської політики невеликим випробуванням. Протягом чотирьох днів Палата представників США — нижня палата Конгресу, 435 членів якої переобирають кожні два роки, — не могла обрати спікера, а отже, розблокувати свою роботу. Та зрештою невелика республіканська більшість змогла майже об’єднатись і затвердити кандидатуру свого лідера — 57-річного Кевіна Маккарті.

Чому спікера Палати представників уперше за 100 років обрали не з першого разу і в чому її важливе значення для подальшої американської допомоги Україні — у матеріалі hromadske.

Квиток у майбутнє

Кевін Овен Маккарті народився в Каліфорнії в родині домогосподарки та помічника керівника пожежної служби. У його дитинстві ніщо не вказувало на майбутню політичну кар’єру: Маккарті не відвідував престижних навчальних закладів і не був видатним учнем — ба більше, мав проблеми з мовленням і займався з логопедом.

Зате Маккарті — у буквальному сенсі слова — витягнув щасливий квиток. У 20 років, підпрацьовуючи перепродажем уживаних авто й паралельно навчаючись у місцевому коледжі, майбутній політик виграв у лотерею 5000 доларів. Ці кошти він інвестував у ринок акцій, а з прибутку пізніше купив невеликий гастроном.

Потім він продав бізнес і за виручені кошти оплатив навчання в Каліфорнійському державному університеті в рідному Бейкерсфілді. І там почав цікавитися політикою й долучився до Республіканської партії під враженням від Рональда Рейгана (до слова, рідня Маккарті підтримує демократів).

Цю історію Маккарті пізніше не раз розповідатиме — не просто щоб похизуватись, а для підтвердження, що він з власного досвіду знає про інтереси й проблеми малого бізнесу.

Конгресмен Кевін Маккарті реагує на 12-й раунд голосування за спікера Палати представників, Вашингтон, 6 січня 2023 року
Конгресмен Кевін Маккарті реагує на 12-й раунд голосування за спікера Палати представників, Вашингтон, 6 січня 2023 року

AP Photo / Andrew Harnik

Політична кар’єра в Палаті

Політична кар’єра Маккарті тісно пов’язана із впливовим республіканцем Біллом Томасом, який багато років поспіль обирався від його округу до Палати представників США.

У 22 роки Маккарті подався на стажування в Конгрес до Томаса — і йому відмовили, запропонувавши менш престижну роботу в окрузі політика. Маккарті скористався нагодою й виявив помітні організаторські здібності, які дали змогу йому на початку 2000-х почати власну політичну кар’єру на місцевому рівні.

2005-го Білл Томас оголосив, що йде з політики. І вже наступного року Маккарті обрали до Палати представників за його округом, що й поклало початок його кар’єрі у Вашингтоні.

Серед рис Маккарті, які допомогли йому досягти успіху в загальноамериканській політиці, оглядачі називають уміння вибудовувати двосторонні відносини, а також наполегливість. Як наслідок, він уже 2009 року стає помічником «батога» в Палаті представників (відповідального за партійну дисципліну), у 2010-му сам стає «батогом», а з 2014-го постійно обирається лідером республіканців у нижній палаті Конгресу.

2015 року у відставку під тиском правого крила республіканців (які мали більшість у Палаті представників) пішов тодішній спікер палати Джон Бейнер. Сам Бейнер тоді непрямо називав Маккарті своїм наступником, та й у ЗМІ припускали, що саме він має найбільші шанси посісти цю посаду.

Та безпосередньо перед голосуванням за нового спікера Маккарті заявив, що не буде висувати свою кандидатуру. Головною причиною називають його обмовку в етері Fox News, коли він прямо сказав, що сформований у Палаті представників комітет із розслідування теракту 2012 року в лівійському Бенгазі був створений для зниження рейтингу кандидатки в президенти США Гілларі Клінтон.

Цим Маккарті фактично визнав політичний характер діяльності комітету. І хоча пізніше він перепросив за свої слова, вони, ймовірно, вартували йому необхідних для обрання спікером голосів.

Новообраний спікер Палати представників Кевін Маккарті розмовляє з журналістами після запеклої  боротьби за лідерство, 7 січня 2023 року
Новообраний спікер Палати представників Кевін Маккарті розмовляє з журналістами після запеклої боротьби за лідерство, 7 січня 2023 року

AP Photo / Jose Luis Magana

Спроба номер два

Удруге поборотися за одну з ключових посад американської політики Маккарті випало вже 2022 року. Ще на початку осені мало хто сумнівався, що Республіканська партія за результатами проміжних виборів здобуде більшість у Палаті представників (і Сенаті), а отже, призначить свого спікера (яким зазвичай є лідер цієї партії в Палаті).

Недарма Маккарті брав активну участь у передвиборчих кампаніях в округах, де республіканські кандидати мали рівні шанси з демократами. Це за ідеальних умов дозволило б йому одразу заручитися підтримкою майбутніх конгресменів.

Та, як ми вже знаємо, ідеальних умов не склалось. Республіканці не здобули величезної перемоги на проміжних виборах: у Палаті представників у них 222 конгресмени проти 213 у демократів, а в Сенаті Демпартія взагалі отримала додатковий, 51-й мандат.

І хоча Маккарті знову був обраний лідером республіканців нижньої палати Конгресу, з’явилися голоси, які закликали до нової кандидатури. Цими голосами виявилися представники ультраправої групи республіканців у Палаті представників під назвою «Кокус свободи». П’ятеро її членів (яких у ЗМІ охрестили ‘Never Kevin’ Republicans, тобто «республіканцями, які ніколи не підтримають Кевіна») заявили, що за жодних умов не підтримуватимуть Маккарті, на якого поклали відповідальність за провал на проміжних виборах і якому закидали відсутність належних лідерських рис.

П’ятьох голосів виявилось достатньо, щоб поставити політичне майбутнє Маккарті під загрозу. Адже в Палаті представників спікера обирають простою більшістю голосів присутніх. А отже, Маккарті потрібно було щонайменше 218 голосів — і якраз мінус п’ять республіканців цієї більшості його позбавляли.

Грудень і початок січня для нього позначилися тривалими перемовинами з невдоволеними однопартійцями (яких до початку роботи конгресу 3 січня трохи побільшало). Маккарті погодився піти на низку поступок (про них нижче), аби заручитися голосами крайніх правих. Проте, як показали події останнього тижня, цього виявилося недостатньо.

Рекорд не побито, але…

На першому засіданні Палати представників 118-го Конгресу Маккарті не вистачило 15 (!) голосів для обрання спікером. А на третій день голосування кількість тих, хто підтримував його кандидатуру, впала ще більше — із 203 до 200.

Американські ЗМІ одразу згадали, що востаннє спікера нижньої палати Конгресу обрали не з першого разу ще 1923 року. А рекорд тривалості голосування було встановлено у 1855-56 роках, коли на це пішли майже два місяці й 133 (!) голосування. І так, Маккарті прямо заявляв, що готовий навіть побити цей рекорд.

Лунали думки, що республіканці можуть втомитись і взагалі відмовитись від Маккарті на користь іншого кандидата — ба навіть обговорювалися варіанти, за яких найбільш помірковані консерватори підтримають кандидата від Демократичної партії Гакіма Джеффріса, якому для більшості не вистачало шести голосів.

Та на четвертий день, 6 січня, близько першої ночі за Вашингтоном, мінімальна кількість голосів таки знайшлась. Шестеро найбільш непоступливих республіканців із четвертого разу за ту добу (і з п’ятнадцятого — загалом) утрималися під час голосування, і 216 голосів, які назбирав Маккарті, виявилося достатньо для простої більшості.

Причому, якщо судити з фотографій із зали засідань Палати представників, голосування цілком могло перейти в бійку.

Новий спікер Палати представників Кевін Маккарті отримує молотка від лідера меншості в Палаті представників Гакіма Джеффріса в Капітолії США, 7 січня 2023 року
Новий спікер Палати представників Кевін Маккарті отримує молотка від лідера меншості в Палаті представників Гакіма Джеффріса в Капітолії США, 7 січня 2023 року

AP Photo / Andrew Harnik

Компроміси заради посади

На що ж погодився Маккарті, аби отримати бажані голоси й посісти третю в політичній ієрархії США посаду? Якщо коротко, він добровільно посилив позиції ультраправих однопартійців та послабив власні.

Повертається скасоване за часів Ненсі Пелосі правило, згідно з яким для порушення питання про зняття спікера з посади достатньо одного голосу — раніше потрібна була проста більшість. Саме завдяки цьому правилу 2015 року позбувся посади згаданий раніше Бейнер.

Крім того, «Кокус свободи» фактично матиме вплив на призначення третини членів комітетів палати (а вони відіграють важливу роль, особливо комітет із процедурних питань) і зможе блокувати схвалення законодавства, пропонуючи туди власні поправки. Також ультраправі заручились обіцянкою Маккарті обмежити федеральні витрати та віддавати пріоритет їхнім питанням — як-от укріпленню кордону з Мексикою.

Стиль керування Маккарті вже порівнюють із його колегою в Сенаті Мітчем Макконнеллом, який тримає рекорд за тривалістю перебування лідером республіканців у верхній палаті Конгресу. Порівнюють на контрасті, бо Макконнелл — керівник жорсткий і тривалий час користується авторитетом серед колег. Настільки, що навіть засудження Дональда Трампа після подій 6 січня 2021 року не похитнуло його позицій.

І це — ще одна розбіжність Макконнелла й Маккарті, бо останній підтримував Трампа на всіх етапах його президентства й після. Хіба що після штурму Капітолія Маккарті спершу засудив експрезидента, та вже незабаром забрав свої слова назад і чинив опір розслідуванню, яке ініціювали демократи.

Допомога Україні під загрозою?

Наразі важко прогнозувати, як Кевіну Маккарті в його новій ролі вдасться задовольняти вимоги радикальних «свободівців». Імовірно, з найбільш критичних питань — зокрема, федерального фінансування — спікера можуть виручати голоси демократів. Водночас вони можуть спробувати за нагоди відправити Маккарті у відставку й призначити свого спікера.

Та принаймні один приклад такого впливу ми вже маємо. Саме за наполягання крайніх правих республіканців Маккарті закликав голосувати проти пакета законів про федеральне фінансування на трильйон доларів, що передбачає 45 мільярдів доларів допомоги Україні та союзникам (зрештою бюджет ухвалив Конгрес і підписав Байден).

Допомога Україні — саме те питання, де «Кокус свободи» може зіграти негативну для нашої держави роль. Для ультраправих республіканців мільярдні витрати США на фінансову, військову та гуманітарну підтримку Києва — зручна тема для критики адміністрації Джо Байдена, особливо на тлі президентської кампанії 2024 року, що наближається.

Їхні прагнення обмежити видатки під прикриттям турботи про американських платників податків містять як раціональний аргумент, так і маніпуляцію (адже хіба захист української демократії від російської тиранії не в інтересах американців?).

Сам Маккарті вже обіцяв ініціювати в Палаті представників розслідування діяльності адміністрації Байдена. А ще — казав, що виступає проти виписування Україні «безлімітного чека», маючи на увазі, що допомога Києву має належним чином контролюватись.

2023 року цій допомозі, здається, мало що загрожує: є вже згадані 45 мільярдів допомоги, які були затверджені; є також 800 мільйонів допомоги в оборонному бюджеті; зрештою, поки не був задіяний механізм лендлізу. Але через посилення правого, трампістського крила партії дискусії про необхідність обмежити допомогу Україні, безсумнівно, виринатимуть. І завдання України — знайти хисткий компроміс між цим тиском на Маккарті й зусиллями адміністрації Байдена.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.