Останні кілька тижнів точаться активні дискусії щодо того, чи варто випускати чоловіків за кордон. У травні українці склали петицію про відміну заборони на виїзд із країни військовозобов’язаних чоловіків, яка за лічені дні зібрала понад 25 тис. голосів і, отже, отримала можливість розгляду українським президентом. Щоправда, Зеленський від петиції залишився не у захваті, наголосивши, що це звернення потрібно адресувати не йому, а батькам загиблих воїнів.

Проте, судячи із заяв чиновників та спікерів, скасування заборони у воєнний час – зовсім не таке вже й нереальне завдання. Так, наприклад, радник голови МВС Віктор Андрусів запропонував випускати чоловіків за кордон за умови сплати страхового внеску в 3-5 тис. доларів. Що це питання має певні перспективи, заявив і радник голови Офісу президента Олексій Арестович.

«КП в Україні» обговорила економічні наслідки можливого рішення з експертами та поставила їм кілька непростих питань.

1. Наскільки це може бути вигідно з економічної точки зору?

Декілька років нас переконували у тому, що заробітчани для української економіки дуже вигідні. І незважаючи на те, що піднімають вони не свою економіку, а економіку сусідів, гроші, надіслані до України, були зовсім не зайві.

Своєю валютою вони підтримували не лише курс гривні, але й платоспроможний попит усередині країни на товари та послуги.

Щоправда, наразі ситуація змінилася, і не виключено, якщо заробітчани виїдуть на заробітки, їхніх грошей країна не побачить. Адже надсилати гроші сюди буде просто нікому – у багатьох дружини та діти від початку війни перебувають у Європі.

Не виключено, якщо заробітчани виїдуть на заробітки, їхніх грошей країна не побачить. Адже надсилати гроші сюди буде просто нікому – у багатьох дружини та діти вже у Європі.

– Сьогодні структура трудової міграції змінилася на 180 градусів: якщо раніше чоловіки заробляли гроші в Європі та пересилали їх до України, то нині вони заробляють гроші в Україні та відправляють їх за кордон, – каже аналітик Олексій Кущ. – Тому з економічної точки зору, тобто з погляду надій на те, що заробітчани, виїхавши до Польщі, будуть, як і у мирний час, пересилати гроші до України, це абсолютно не виправдано.

На думку експерта, щойно відкриються кордони, багато чоловіків переїдуть до своїх дружин та дітей, які наразі налагоджують побут в інших країнах. Якщо половина тих, хто сьогодні перебуває за кордоном, повернеться, це буде колосальне досягнення.

– Про ту трудову міграцію, коли за гроші, зароблені в Європі, українці купували квартири та машини в Україні, можна забути, – резюмував експерт. – Тепер за ці гроші купуватимуть квартири у Польщі.

За словами Олексія Куща, останні роки українська економіка базувалася на трьох «паперових китах» – трудова міграція, сировинний експорт та IT. Наразі всі ці кити «розчинилися» у воді.

Про трудову міграцію було сказано вище.

Сировинний експорт упав і після війни відновлюватиметься дуже довго.

Що стосується IT, то суверенний страховий ризик збережеться на роки, і ще 10 років світові компанії укладатимуть нові договори з нашими айтішниками з великим скрипом.

Тому, каже експерт, нам треба забути не лише про гроші заробітчан, але й викинути з голови думки про те, що українську економіку врятують «зерно та мозок».

2. Чи потрібно випускати з України чоловіків під час війни?

Про те, що сьогодні країна потребує далеко не всіх чоловіків, що залишилися в Україні, експерти говорили неодноразово. Більше того: багато хто міг би приносити набагато більше користі, якби працювали.

Місяць тому ЗМІ цитували Арестовича, за словами якого, наприклад, українські моряки приносять в Україну близько 4 млрд доларів на рік. І було б правильніше їм не сидіти вдома без роботи та грошей, а плавати, гордо нести український прапор та забезпечувати міжнародну торгівлю. Крім того, на думку радника президента, можна було б надати можливість бізнесменам, ученим, артистам і т.п. виїжджати за кордон на короткий час під зобов’язання повернутись.

Думки наших експертів щодо цього питання розділилися.

Аналітик Данило Монін вважає, що потрібно випускати всіх чоловіків, які втратили дохід в Україні та не хочуть служити в армії. Свою думку експерт пояснив просто: невмотивовані на фронті не потрібні. А додаткові гроші українським сім’ям дуже потрібні.

Максим Орищак: З економічної точки зору закритий виїзд для чоловіків просто плодить бідність усередині країни.

З колегою в принципі погоджується і аналітик компанії «Центр біржових технологій» Максим Орищак, який вважає, що з економічної точки зору закритий виїзд для чоловіків просто плодить бідність усередині країни. Він погоджується з тим, що ті ж моряки могли б ходити в рейси та надсилати гроші своїм сім’ям.

Та й ті, хто вже бували за кордоном раніше, не поїхали б просто так у «нікуди». Усі вже зрозуміли, що за кордоном жити дорого, а працювати без знання мови, необхідних документів та дипломів зараз не вийде. Крім того, експерт упевнений: якщо говорити про чоловіків призовного віку, які мають в Україні нерухомість, бізнес та накопичення, вони й самі нікуди не поїдуть. Українці – не кочовий народ, нам ментально складно переїхати зі своєї країни у невідомість.

Багатьом простіше залишатися у стані невизначеності з роботою та політикою в Україні, аніж шукати кращу долю десь на чужині.

У той же час, на думку Олексія Куща, в нинішній ситуації має сенс зробити послаблення тільки для людей, які займаються наукою. Тим більше що документально підтвердити це буде просто. Якщо це аспірант – він вчиться в аспірантурі, якщо вчений – він має вчене звання тощо.

– Я думаю, що присутність вчених в Україні сьогодні не є критичною, а ось участь у міжнародних конференціях, заходах щодо обміну досвідом може бути дуже важливою – це спосіб виживання української науки, – пояснює Кущ.

Олексій Кущ: Присутність вчених в Україні сьогодні не є критичною, а ось участь у міжнародних конференціях, заходах з обміну досвідом може бути дуже важливою.

3. Чи варто складати переліки професій із дозволеним чи забороненим виїздом?

Тут експерти виявилися одностайними: від таких переліків буде більше шкоди, ніж користі.

На думку Моніна, сьогодні держава вже призвала всіх, кого потрібно. Тих, кого не призвали, мабуть, уже безпосередньо армії не потрібні. Тому ділити тих, що залишилися, – «цей самим потрібний, не випустимо», а «цей ніби не потрібен, нехай їде» – неправильно.

Олексій Кущ називає кілька причин, через які створювати подібні переліки не потрібно.

По-перше, його взагалі складно скласти, оскільки сфери, які потрібні в Європі (технічні, інженерні, робітники), потрібні і у нас. І після закінчення війни буде затребувано ще більше, тільки у країні фахівців вже може і не залишитися.

По-друге, такий поділ призведе до чергового розколу суспільства.

І, нарешті, по-третє, щойно буде прийнято подібний перелік професій, у нас одразу відкриються контори, які будуть видавати будь-які довідки та дипломи. А в Європі відкриються контори, які надсилатимуть сюди липові трудові запрошення.

4. Як бути з айтішниками?

Українські айтішники і в цьому питанні стоять окремо. З одного боку, вони можуть працювати віддалено, тому начебто матеріально постраждали менше за інших. З іншого – нерідко закордонні компанії відмовляються продовжувати співпрацю, мотивуючи тим, що у наших реаліях незрозуміло, чи завтра співробітники вийдуть на роботу. А співпрацювати на таких умовах готові дедалі менше зарубіжних компаній.

Проте економісти проблемами айтішників не перейнялися.

Так, Данило Монін вважає, що жодних особливих умов для айтішників не повинно бути – вони такі ж працівники, як і всі інші.

Максим Орищак взагалі вважає, що представники IT-сектору, як і, наприклад, дизайнери та представники інших креативних професій, мають отримувати не якісь пільги, а навпаки – заборону на виїзд з країни.

Максим Орищак: Представники IT-сектору, як і, наприклад, дизайнери та представники інших креативних професій, мають отримувати заборону на виїзд з країни.

– Зарплати у цих сферах високі, від 3 тис. доларів, але податки з них не платяться, – пояснив експерт. – А багато хто взагалі офіційно вважаються безробітними і псують статистику. Але за фактом ці люди мають доходи вищі за середні і можуть підтримувати попит на нерухомість, автомобілі, техніку, продукти. Тому вони мають лишитися.

Олексій Кущ каже, що створити особливі умови для якоїсь «касти» означає вбити клин між соціальними прошарками.

– Навіть навколо пільг із оподаткування йшли довгі дискусії – чому у айтішників є податкові послаблення, а решта мають платити за повною програмою? – каже Олексій Кущ. – Прибічники пільг пояснювали, що програмісти є дуже динамічною частиною суспільства, і, якщо їм не підходить система оподаткування, вони просто виїдуть. Але чим менш динамічний, наприклад, кардіохірург? Чому ж тоді ніхто не боїться, що він теж поїде? І якщо дискусії не припинялися навіть у зв’язку з оподаткуванням, важко навіть уявити, який негатив та соціальну напругу спричинить створення «касти недоторканних».

– Є ще один важливий момент, – продовжує Кущ. – Українські айтішники – це переважно випускники великих технічних вузів з військовими кафедрами. І у ситуації, коли людину, яка ніколи не служила, відправлятимуть на фронт, а людину з лейтенантськими погонами випускатимуть, бо вона є «цінним людським капіталом», мало логіки.

5. Чи варто зробити виїзд платним?

І знову експерти виявилися одностайними: платний виїзд із країни під час війни – це нонсенс.

Данило Монін вважає, що це спосіб тільки для багатих, яким скористається дуже мало людей, адже грошей в Україні у багатьох просто немає.

Ще категоричніше висловився щодо подібних ініціатив Максим Орищак, назвавши їх нахабством та пограбуванням.

Данило Монін: Платний виїзд за кордон – спосіб тільки для багатих, яким скористається дуже мало людей, адже грошей в Україні у багатьох просто немає.

– Платний виїзд за кордон для чоловіків 18-60 років був би абсолютним нахабством з боку держави, – вважає експерт. – Це просто пограбування населення, яке й без того перебуває у критичному стані та переживає війну.

Олексій Кущ вважає, що подібна ідея могла б існувати у мирний час: наприклад, людина могла заплатити певний внесок, щоб не служити в армії. Але відкуп у воєнний час – це порушення принципу солідарності.

А якщо відкинути емоції та порахувати економічний ефект? Не секрет, що деякі військовозобов’язані українці залишили країну після 24 лютого за хабарі, то чи не краще було б забрати ці гроші до бюджету?

Олексій Кущ вважає, що з економічного погляду ефект від такої ініціативи буде мізерним. І пропонує простий розрахунок:

– Припустимо, що відкупитися таким чином захоче мільйон людей, хоча, звичайно, це цифра із запасом – тих, хто матиме можливості та бажання, виявиться набагато менше. Але коли мільйон людей заплатить по 3 тис. доларів, скарбниця отримає 3 млрд доларів. Сума виглядає значною, якщо не брати до уваги, що в Україні наразі щомісячний дефіцит бюджету становить 5 млрд доларів. Тобто цими грошима не перекриється дефіцит навіть за один місяць. А токсичний ефект від такого рішення буде колосальним. Обурення та розчарування більшості населення призведе до демотивації та величезних непрямих збитків. І їх не можна порівнювати з отриманими грошима, які до того ж бюджет не врятують.

ДУМКА

«Навіть війна не повинна позбавляти людей права бути слабкими, боягузливими та жадібними»

Економіст Олександр Гаврутенко зазначає: основна причина дискусій на тему «випускати – не випускати» полягає у тому, що існує різне сприйняття людей:

  • людина – як вільна і нічим необмежена у своїх рішеннях та діях особистість, а держава і закони гарантують та забезпечують її гідність, права і свободи;
  • людина – як громадянин, який має обов’язки та обмеження, що вимагає участі кожного у забезпеченні функціонування держави і її захисті;
  • людина – як трудовий ресурс, і вона сприймається лише як засіб, як виробнича чи економічна одиниця.

– У мирний час усі три категорії не вступають у особливу критичну суперечність, хоч і визначають загальний характер держави, – зазначив експерт у розмові з «КП в Україні». – Але під час війни доводиться виставляти пріоритети. Очевидно, що при загрозі існування держави як такої індивідуальні свободи поступаються місцем громадянським обов’язкам, а при ліквідації наслідків війни та втрат в економіці потрібно шукати спосіб максимально ефективно використати трудові ресурси.

Але навіть війна не повинна позбавляти людей їхнього природного права бути слабкими, боягузливими та жадібними, вважає Гаврутенко. Тим, хто не відчуває свого взаємозв’язку з державою, право на виїзд за кордон з метою порятунку життя, можливо, варто надавати одночасно з відмовою від громадянства.

Якщо ж людина розглядає свою роботу виключно у контексті своєї особистої вигоди або якщо чиновники не вважають своїх громадян ані вільними, ані соціально відповідальними, можна встановити плату за право працювати там, де вона вважає за потрібне.

Проблема ще й у тому, продовжує експерт, що під «людиною» ми розуміємо і чоловіків, і жінок, тому підходи, якщо стільки років декларується рівність, напевно, мають бути однаковими. Але, як показує практика, поки що це неможливо, і сьогодні щодо чоловіків віком 18-60 років застосовуються всі можливі обмеження. Хоча, мабуть, так не повинно бути, якщо ми воюємо за право бути вільними успішними людьми у правовій відкритій державі.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.