На сайті Верховної Ради вже можна ознайомитись із законопроектом №7398, який прозвали «законом про бомбосховища». У ньому багато технічних моментів, тому озвучимо основну ідею: містобудівна документація на регіональному та місцевому рівні має містити розділ про інженерно-технічні заходи для цивільного захисту. Без них її затвердження забороняється.

Простіше кажучи, з моменту набуття чинності закону всі забудовники не зможуть зводити будинки або житлові квартали без надійних укриттів від бомб. «КП в Україні» поцікавилася, що думають із цього приводу експерти.

Технічних проблем немає

У пояснювальній записці йдеться про те, що закон необхідний, тому що з боку Росії є загроза застосування зброї масового знищення, а існуюча нині система цивільного захисту не може закрити всі ризики. Це підтвердить будь-хто, кому доводилося ховатися в задушливих, позбавлених найменших умов підвалах.

А у багатьох будинках і підвалів немає. У тому ж Ірпені цокольні поверхи в безліфтових будиночках продавалися під офіси, перукарні, магазини та навіть квартири, хоч це заборонено.

Сергій Буравченко Фото: nsau.orgСергій Буравченко Фото: nsau.org

– У нас житлове будівництво базувалося суто на економічних позиціях, – каже віце-президент Національної спілки архітекторів України Сергій Буравченко. – У сусідніх країнах 15–20 відсотків, а в деяких навіть 50 відсотків житлового фонду – муніципальний або державний. У нас стовідсотково приватні інвестори – індивідуальні чи колективні. Тому із проєктів намагалися викидати все, що неможливо продати.

Експерт вважає, що будівництво бомбосховищ дійсно необхідне.

– Коли на Фінляндію напав Союз, а фактично Росія, маршал Маннергейм зобов’язав будувати бомбосховища у кожному будинку. В Ізраїлі підземний бункер проєктують не лише при квартирному будинку, а й у кожному приватному особняку. З урахуванням прямого влучення ракети. Технічно жодних проблем немає, – вважає наш експерт.

Порятунок потопаючих…

Натомість є проблеми іншого характеру. У пояснювальній записці пункт «Фінансово-економічне обґрунтування» свідчить, що реалізація положень проєкту закону не потребуватиме додаткового фінансування з державного чи місцевого бюджету. А це означає, що порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. Додаткове фінансове навантаження ляже на інвесторів будівництва.

– Зараз квартири вже коштують мільйони, а війна виснажує можливості людей. І до війни через високі ціни доводилося при будівництві ігнорувати паркінги, хоча це обов’язкова вимога. Якщо держава не візьме на себе хоча б часткове фінансування облаштування укриттів, будівництво може дуже загальмуватися, – зазначає Сергій Буравченко.

Ті підземні паркінги, які називають укриттями зараз, насправді можуть захистити лише при вуличних боях.

До речі, про паркінги. Ті підземні, які називають укриттями зараз, насправді можуть захистити лише при вуличних боях. Тому що перекриття між паркінгом та тілом будинку таке ж, як між поверхами. Тобто воно не витримає ракетного удару.

– За нормами, між паркінгом та квартирою має бути перекриття на один поверх. Але про це давно не думали, бо був мир. Одним законом усі проблеми не вирішити. Треба робити нові державні будівельні норми, – робить висновок архітектор.

Компанії-забудовники поки що обережні у своїх прогнозах щодо цього.

– Ціни на житло однозначно підвищаться, але наскільки, ми не можемо сказати, поки не побачимо нових кошторисів, – прокоментували законопроєкт у Клубі інвесторів «Синергія».

У бункері обов'язково має бути і вода, і запасний вихід. Photo by Charles McQuillan/Getty ImagesУ бункері обов’язково має бути і вода, і запасний вихід. Photo by Charles McQuillan/Getty Images

Дуже недешева штука

Про те, що у будівництво бомбосховищ має фінансово вкладатися держава, говорить і колишній радник міністра МНС, полковник у відставці Костянтин Грінчук, який багато років працював у Штабі цивільного захисту.

– Якщо перекласти це завдання на забудовників, то незабаром усе забудеться. Як забулися будівельні норми та правила, що передбачають будівництво захисних споруд, – обурюється наш співрозмовник. – Для мене абсурд полягає в тому, що ми не добиваємось виконання того, що вже існує, а починаємо вигадувати нове.

Костянтин Грінчук. Фото: Стоп кадр голос.uaКостянтин Грінчук. Фото: Стоп кадр голос.ua

Справжнє бомбосховище – це дуже дорога штука. Навіть якщо це досить простий залізобетонний бункер під землею. По-перше, необхідно мати два виходи – основний та запасний. І розміщуватися вони повинні не за п’ять метрів один від одного, а з різних кінців споруди. По-друге, потрібна система фільтрації повітря, туалет. Тобто підключення до каналізації. Запаси води, які потрібно міняти, запас медикаментів, дизель-генератор або бензоагрегат для аварійного освітлення.

– Це серйозна інженерна споруда, – пояснює Костянтин Грінчук. – Якщо бомбосховище розташоване під будинком, то, за нормами, виходи мають бути на метр далі за висоту будинку. Щоб у разі його обвалення люди не опинилися під завалами. Тобто якщо будинок висотою 80 метрів, то під землею має бути проритий тунель на 81 метр у бік одного та іншого виходу. І такий, який був би захищений від прямих влучень.

Печериці – не можна, кафе можна

До цього варто додати, що бомбосховища мають підтримуватись у нормальному стані, тобто їм потрібен господар. У законопроєкті йдеться про те, що захисні споруди перебувають у державній чи комунальній власності, але можуть бути повністю або частково здані в оренду за умови розривання договору в односторонньому порядку.

– І це теж уже відрегульовано, – продовжує Грінчук. – У бомбосховищах дозволено розміщувати об’єкти, які можна ліквідувати протягом чотирьох годин. Коли я працював у цивільній обороні, ми перевіряли таку оренду. Якщо у укритті вирощували печериці, то там була волога і смерділо цвіллю, і відповідальний за цивільну оборону в місті чи області отримував великий штраф. Якщо працювало кафе, все було нормально. У разі тривоги виносяться столи, залишають стільці та можуть заходити люди.

Потрібна доктрина громадянської оборони

Сьогодні громадянської оборони в Україні немає, твердить експерт.

Костянтин Грінчук: Я розробляв плани евакуації по всій Україні з пунктів, по яких ворог міг завдавати ядерних ударів. Мені ставилося завдання евакуювати Київ за 32 години.

– Є цивільний захист, а це не одне й те ж. Громадянську оборону зруйнували за часів Миколи Азарова у 2013 році, коли переклали захист населення при надзвичайних ситуаціях на Комісію з питань техногенно-екологічної безпеки. Наразі ДСНС усуває наслідки військових дій. А обороною мають займатися військові.

Насамперед це правильно організована евакуація, – вважає експерт.

Питаннями евакуації Костянтин Грінчук займався багато років як начальник евако-транспортної служби в Штабі цивільної оборони.

– Як військова, так і захисна наука має розвиватися. Раніше до зони евакуації потрапляла 30-кілометрова зона можливих бойових дій, але зараз з урахуванням нової зброї, я вважаю, має бути 50 кілометрів. Харків розташований на відстані 40 км від кордону РФ.

Так чи варто будувати бомбосховища, якщо місто точно потрапляє до зони можливих бойових дій, по ньому може вестися вогонь прямим наведенням, і місто треба в принципі евакуювати, – міркує полковник у відставці.

Багато хто сміявся, коли у лютому, ще до початку війни, Кличко обіцяв евакуювати Київ. Але куди розселяти 3 мільйони людей!? Наш співрозмовник стверджує, що все реально:

– Я особисто розробляв плани евакуації по всій Україні з пунктів, по яким ворог міг завдавати ядерних ударів. Мені ставилося завдання евакуювати Київ за 32 години. Йшлося не тільки про людей, а й про підприємства, музеї, банки. Опрацьовувалися транспортні маршрути, розселення людей, забезпечення їх продовольством. Це і є громадянська оборона, якою мають займатися військові. І якої у нас немає. Я багато разів про це писав, ходив у високі кабінети, але не був почутий.

Костянтин Грінчук вважає, що Україні насамперед потрібна доктрина громадянської оборони. А точковими законами всіх проблем не вирішити.

Щоб підземний паркінг став надійним укриттям, між ним та житловими квартирами має бути ще один поверх. Фото: REUTERS/Stoyan NenovЩоб підземний паркінг став надійним укриттям, між ним та житловими квартирами має бути ще один поверх. Фото: REUTERS/Stoyan Nenov

ДО РЕЧІ

У Союзі укриття могли вмістити лише 10% населення

Розповіді про те, що за радянських часів будували багато бомбосховищ, які потім пустили під комерцію, Костянтин Грінчук називає міфом.

– У Союзі не будували бомбосховища на все населення. Тому що готувалися до ядерної війни, а від неї ніщо не захистить. Головним завданням була евакуація. Якщо бункер розташовувався під житловим будинком, то будинок служив лише надбудовою. У бункері планували розміщувати штаби евакуації, які формували потяги та колони.

У місті мали залишитися лише стратегічні підприємства, які працюють на оборонку. Наприклад, завод “Арсенал”. На таких укриття будували з розрахунку на одну повну робочу зміну.

Загалом радянські бомбосховища могли вмістити не більше ніж 10 відсотків населення міста. Або 12 відсотків, де є метро. На те, щоб у ньому сховатись, відводилося 10 хвилин від початку тривоги. Потім усе герметично зачинялося. Хто встиг – тому пощастило. Повторюю, робився розрахунок на ядерну війну.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.