Звільнений Ізюм кілька місяців до цього перебував в інформаційній блокаді – окупанти не давали мешканцям можливості розповісти про те, що відбувалося у місті після того, як туди вдерлись росіяни. Зараз, коли городяни приходять до тями і налагоджують інтернет разом із мобільним зв’язком, вони згадують жахи окупації.

Військова техніка в дитсадках та школах

Окупований навесні Ізюм дуже швидко перетворився на анклав «руського міра», аналогічний Донецьку та Луганську, пише КП в Україні. З тією лише різницею, що місто чинило опір, а в період окупації місцеві партизани доводили до сказу окупантів, розвішуючи патріотичні плакати на стінах. Росіяни зганяли злість на городянах і на ЗСУ.

– Як і скрізь в окупованих містах, вони швидко поставили свою техніку в дитячих садках та школах (точно знаю, що військові машини стояли в дитсадку №13), розмістили там свої склади та комендатури. У 2-й школі була комендатура. Коли вони обстрілювали місто з метою захопити його, то знищили гімназії №1 та 4, наполовину розбили п’яту та шосту школи. Третя гімназія також сильно пошкоджена, але її готували до відкриття 1 вересня, – розповіли місцеві жителі. – Незважаючи на те, що в місті було небезпечно ходити, все одно збиралися дітей туди затягувати на навчання.

До речі, окупанти пообіцяли залишити в навчальній програмі українську мову, додавши кілька годин російської.

– Можна тільки уявити, як би вони викладали українську – зі своєю пропагандою, – зазначає мешканка Ізюма Софія Лебедєва (ім’я змінено).

Випускники, які влітку одержали російські атестати про середню освіту, тепер намагаються оформити свої справжні українські документи, викинувши нікчемні папірці з двоголовим орлом. Так роблять і батьки новонароджених: хтось каже, що у свідоцтві про народження написано «Білгородська область, РФ», комусь вписали «Ізюм, РФ».

– Відчуття було, що окупанти підозрювали, що вони ненадовго. І особливо не замислювалися ні про що, їм головне було показати своїм начальникам у Росії, що тут народ за них горою і всі сплять і бачать, як отримати російські паспорти та інші документи, – додає українка.

Безліч будинків у місті зруйновано. Фото: t.me/izyumcity1Безліч будинків у місті зруйновано. Фото: t.me/izyumcity1

Робота за їжу

Звісно, були в Ізюмі і колаборанти, і зрадники, яких нині вичислює Служба безпеки України. Але здебільшого місто не бажало російського підданства і навіть всіляко це демонструвало.

Люди відмовлялися віддавати дітей до шкіл, де викладачі «перефарбувалися у кольори прапора РФ», звільнялися з роботи та намагалися виїхати всіма можливими способами. Ізюмчани розповідають: на самому початку окупанти закликали виходити на роботу за… продуктові пайки. Працівників комунальних служб шукали по домівках, щоб ті йшли та відновлювали водопостачання та електрику. З водою не вийшло, а світло у будинках мешканців періодично з’являлося.

Що ж до продуктів, то привид голоду маячив перед ізюмчанами все сильніше. Російська гуманітарка не відрізнялася асортиментом – консерви та трохи пшона, але обставлялася її видача з помпою та мало не з феєрверком. Пропагандистські телеканали постійно були присутніми на будь-якій видачі, знімаючи сюжети про те, як щасливі жителі українського Ізюма стоять кілька годин за скромним пакетиком із логотипом «Єдиної Росії».

На ринках і в магазинах продукти, що зникли на початку окупації, поступово з’явилися. Цілком собі українського виробництва, як не дивно. Щоправда, ціни на них були вищими навіть, ніж у Росії. І звідки вони з’явилися – також так і залишилося загадкою.

– Пакетик сметани 400 г вагою коштував 85 грн, масла 200-грамова пачка – 100 грн, майонез – 70, кури – 250, фарш – 165, пельмені – 220 грн… Цінники були у гривнях, але приймали до оплати і рублі – тоді ціну треба було помножити на 1,5. Дуже дороге все було, просто немає слів! – бідкається Софія Лебедєва.

Вона також розповіла про закриті аптеки та страшний дефіцит ліків, особливо «серцевих» і від тиску.

– Потім відкрилася аптека біля залізничного ринку. Я зібралася туди піти, але написали в телеграм-групі, що там ліки російські, і банальний «Спазмалгон» коштує 320 грн, а раніше він коштував 32. Тому я не пішла, ми валеріанкою один одного відпоювали з чоловіком, – продовжує ізюмчанка.

Далеко не єдина зруйнована школа в Ізюмі. Фото: t.me/izyumcity1Далеко не єдина зруйнована школа в Ізюмі. Фото: t.me/izyumcity1

У будинках – нові «мешканці»

Обурені жителі Ізюма і безсоромним заселенням російських окупантів у будинки людей, що виїхали. Звичайно, вибиралися будинки багатші і міцніші, бажано у два поверхи, з водяною свердловиною та гарним парканом. Особливою популярністю користувався Залізничний район міста. Загарбники лякали, що порожні будинки після 1 січня будуть передані новій «владі», і туди вже заселятимуть будь-кого.

– Люди їхали хто як, платили божевільні гроші, щоб вибратися з міста – і дізнавалися, що їхні будинки в Ізюмі розмародерили або вони вже заселені. Не можу уявити, що творилося в них у душі! А ще в нас було багато переселенців із Донецька та Луганська, то ті вдруге були змушені тікати з будинків, – продовжують розповідь жителі.

Втікаючи, рашисти підпалили міську адміністрацію. Скрин відео t.me/izyumcity1Втікаючи, рашисти підпалили міську адміністрацію. Скрин відео t.me/izyumcity1

Але такі «дрібниці» не бентежили окупантів. Вони продовжували створювати в Ізюмі видимість неминучого процвітання. На зруйнованих будинках вішали пропагандистські банери, скасували оплату за проїзд у міських автобусах (тут прямо збіглося: люди й грошей не мали, і автобусів залишилося одиниці), відкрили пункти допомоги від партії «Єдина Росія», де й штампували сюжети про видачу гуманітарної допомоги. Про те, що із 45-тисячного «процвітаючого» Ізюму виїхало більше половини населення, намагалися не згадувати. Та й поїхали щасливчики, решті виїзд у бік вільної території України просто перекрили.

А потім настав вересень – і разом із ним наступ ЗСУ на цьому напрямку. Окупанти підібгали хвости, але хоробрилися і заявляли, що всі брешуть. Під цей галас із Ізюма їхали колаборанти разом із сім’ями, згорнули свої пункти допомоги «єдроси», комендантську годину посилили і незабаром взагалі заборонили мешканцям зайвий раз виходити на вулицю. Мовляв, багато мін-«пелюсток» валяється, небезпечно. І без зайвих очей вивозили награбоване, розуміючи, що українська армія своє місто відіб’є вже незабаром.

– Якщо до серпня ще можна було якось зв’язатися з ріднею мобільним телефоном, то потім заглушили і це. Містом машини-глушилки їздили спеціально. Хто дуже хотів зателефонувати – йшли на гору Кременець, там ловилася трохи мобільна мережа. Але ж гору почали обстрілювати, щоб люди нікому не розповідали, як тут «добре живеться». Стріляли касетними снарядами, були і загиблі та поранені, – кажуть жителі.

Нині городяни з жахом дізнаються про масові поховання своїх закатованих і розстріляних земляків, про тортури і підвали, де тримали полонених. Розповідали, що полонених українських солдатів змушували на вулицях перефарбовувати українську символіку на будинках на російську.

– Нічого, перефарбуємо назад! – запевняють люди. Наразі вони займаються розбором завалів та руйнувань після обстрілів та завдяки воїнам ЗСУ, які роздають безкоштовний Wi-Fi, можуть зв’язатися з рідними та повідомити, що живі.

– Ідучи, окупанти підпалили будівлю мерії та розбили міст через Сіверський Донець. Нічого, ми всі відновимо. Головне, що вижили та повернулися в Україну! – радіють жителі Ізюма.

Масове поховання у звільненому Ізюмі – мінімум 450 могил. Фото: t.me/izyumcity1/

Масове поховання у звільненому Ізюмі – мінімум 450 могил. Фото: t.me/izyumcity1/

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.