Правильна ціна газу

Європейські ціни на газ і європейські тарифи в нас уже є. А ось з європейськими зарплатами — проблема. У цьому, мабуть, і полягає основна причина, чому навколо рівня ціни газу для населення точаться такі активні дебати, пише газета «Експрес«.

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман днями неординарно вирішив відбитися від критики через недавнє підвищення ціни газу для населення.

«Ринкова ціна на газ. Коли мова йде про 6879, ця ціна формується таким чином: німецький хаб, газові торги, вибирається ціна плюс транзит, плюс розподіл по Україні, з’являється ціна з податками. І вона на нинішній день становить 6879 гривень, це 100% вартості», — пояснив голова уряду.

Але ще цікавіше Гройсман порахував газ, видобутий на нашій території. «Що стосується українського газу. Український газ коштує 4849 гривень без ПДВ. І це означає, що 50% ціни — державна рента. Це платіж, який сплачує той, хто добуває газ. Це означає, що на нього теж є ринкова ціна. Але те, що зараховується в бюджет, спрямовується і на потреби держави також», — констатував прем’єр.

І третя теза, заради якої прем’єр і робив попередні пояснення структури ціни імпортного й українського газу. За словами голови уряду, “найголовніше — система субсидування побудована так, що держава доплатить за того, хто не має можливості заплатити. Тому людям з невеликим доходом абсолютно нічого не загрожує». Отже, за словами голови уряду, залякування населення високими тарифами на осінь — зиму — просто політична PR-карта популістів.

Але чи справді нинішня система формування ціни газу для населення є таким чудовим і справедливим винаходом Гройсмана? Аналіз експертів галузі показує, що ця схема дуже неоднозначна.

Докладніше про це — у нашій розмові з Віктором Логацьким, провідним експертом енергетичних програм Центру Разумкова, та Дмитром Маруничем, незалежним експертом з енергетичних  питань.

— Чи є бездоганні підстави стверджувати, що оголошена прем’єром ціна на газ для населення є справедливою, а аргументи опонентів — тільки голим популізмом?

Д. Марунич: — У нас субсидії отримує приблизно 15 мільйонів осіб. Дещо більша частина їх не отримує. І серед тієї більшості реально багатими є лише 5 — 10% відсотків громадян, решта ж не злидарюють, і тільки. Нові тарифи для цієї трохи забезпеченішої групи, що не отримуватиме субсидії, справді будуть серйозним навантаженням.

Але ось що найголовніше: насправді субсидії півтора десяткам мільйонів бідніших громадян держава платить лише формально. Де-факто ж ці субсидії своїм співвітчизникам платить саме та друга частина населення, яка субсидій не отримує. І якби більшість населення не мусила це робити, то жила б заможніше, ніж нині.

— Поясніть, які підстави є для такого висновку?

Д. Марунич: — Погляньмо на структуру газових надходжень на ринок України в січні — травні 2016 року: 3 мільярди метрів кубічних — імпорт і 8,5 мільярда “кубів” — власний видобуток. Тепер перечитайте ще раз слова глави уряду про те, як формується ціна на вітчизняний газ — 50% у ній є рентою, яку газовидобувні підприємства ще при Яценюку стали платити державі в такому розмірі.

Економічний сенс ренти в Україні викривлено. Тому що в світовій економічній теорії рента — це податок на надприбуток. У нас же рентою фактично називають плату за видобування природного газу. Видобув 1 тисячу “кубів” газу, то сплати ренту, встановлену на такий обсяг, а не залежно від того, отриманий там надприбуток чи ні. А у підсумку цю ренту сплачуємо ми — кожна людина, у складі кінцевої ціни на газ.

— Чому в Україні ми маємо такий високий розмір ренти на вітчизняний газ — приблизно на рівні 50%?

В. Локацький: —  За допомогою цієї цифри наблизили ціну вітчизняного газу до ринкової. Притім отримані рентні платежі використовують на субсидії, для біднішої частини суспільства.

Д. Марунич: — Для тих 15 мільйонів громадян, як показав досвід минулого року, це справді вигідно. А для інших… Що робить газовидобувна компанія, отримавши від держави вимогу про сплату 50% ренти? Закладає у ціну для споживачів. Як наслідок, більшість населення країни, яка субсидій не отримує і платить повну вартість газу, сплачує у тій ціні зокрема й встановлений державою розмір ренти.

— Уряд критикують за те, що він не пішов іншим шляхом — порахувати, у яких пропорціях ми споживаємо вітчизняний і імпортний газ і встановити, виходячи з цього, середню ціну. Звучить логічно!

Д. Марунич: — Тут той випадок, коли не можна сказати, що підхід Тимошенко правильний, а Яценюка і Гройсмана — неправильний, або навпаки. Це той випадок, коли само суспільство має вирішити, яку ідеологію воно обирає. Як суспільство вирішить, як відреагує, такими й будуть тарифи.

— Що ви маєте на увазі? Як люди самі можуть вплинути на тарифи?

— Поясню, що маю на увазі. Немає одного правильного підходу до визначення ціни. Категорія ціни є одним з найскладніших економічних понять, що викликають суперечки серед економістів, і до теперішнього часу серед них немає єдності у цьому питанні. У економічній теорії виділяють дві методики формування ціни.

Перша — витрати плюс прибуток. Згідно з нею в основі ціни має лежати вартість продукту, визначена витратами на його виробництво. Ну і плюс норма прибутку якась — скажімо, 15%. Власне, цей варіант і пропонує Юлія Тимошенко, коли закликає визначати середньозважену ціну для суміші вітчизняного й імпортного газу, відштовхуючись від собівартості у визначенні ціни газу внутрішнього видобутку в цій суміші.

Друга методика встановлення ціни — так звана маржинальна. За нею, ціна — це розмір цінності благ, який виявляється не під час виробництва, а тільки в процесі обміну на ринку. Якщо країна не виробляє достатньо якоїсь сировини і тому імпортує її, то ринкова ціна на цей продукт у країні може стати близькою саме до ціни імпорту.

Хоч термін “ринкова” і звучить красиво, та мені здається, що, зважаючи на, м’яко кажучи, низьку платоспроможність нашого суспільства, ми могли б використовувати першу методологію — витрати плюс прибуток. Особливо, зважаючи на те, що газ, який добувається в Україні, має доволі низьку собіварість і на цьому етапі міг би бути певним амортизатором — поки доходи населення не почуть зростати.

— Невже Гройсман цього не розуміє?

— Це має бути свідомий вибір суспільства — вимагати саме цієї методики визначення ціни. Бо поки що люди обрали партії, які написали в коаліційній угоді, що тарифи мають бути саме ринковими. От вони і взяли підручник із макроекономіки, встановили ринкові тарифи згідно з його вимогами, а МВФ їх за це похвалив.

Уряд Гройсмана в постачанні енергоносіїв для потреб населення вирішив тепер опертися на другу концепцію і продавати людям газ за найвищою із можливих цін, яку назвав ринковою. Вони чесно написали в коаліційній угоді про переведення цієї сфери на ринкові ціни, і вони це виконують, як розуміють.

Але це не означає, що встановлювати саме ринкову ціну для населення є обов’язково правильно.

— Як бути ще із коливаннями ціни на газ — адже за останні місяці ціна, за якою Україна купує той же імпортний газ, суттєво знизилась? Чи зменшить уряд Гройсмана ціну на газ для населення?

В. Локацький: — Нинішні тарифи уряд заклав постановою №315  від 27 квітня 2016 року. У ній зазначено, що це тарифи до 31 березня 2017 року. Вочевидь, якщо  протестні настрої в суспільстві зростуть, то тарифи можуть все-таки переглянути в бік незначного зменшення — або перед початком опалювального сезону, або на початку.

Андрій Ганус