Жителі буремної Туреччини вже кілька днів виходять на вулиці, аби послухати президента Реджепа Таїпа Ердогана. І вже 3-ій день звідси до лідерів світу надходять тривожні новини.
У неділю керманич Туреччини відзначив, що між його країною та Європою прірва стає все глибшою. По один її бік – Захід (ЄС), а по інший – такі політичні актори, як Росія, Туреччина та інші держави.
Проєвропейський курс Ердогана добіг кінця, адже він щоразу спалює всі мости, які хоч якось поєднували його із країнами Заходу. І робить він це досить таки показово.
На минулих вихідних лідери Євросоюзу були шоковані спробою невдалого перевороту, тому й не критикували Туреччину. Однак вже у понеділок їхньому терпінню прийшов кінець – перші обурені заяви вже були зроблені. І скоріш за все – це тільки початок.
Для України Туреччина була головним союзником в протидії агресії Російської Федерації. І тому нам доведеться йти на важкі компроміси з Ердоганом. Адже підтримувати потенційно авторитарний режим складно. Хоча, з іншого боку, кидати Туреччину в обійми Кремля теж ніхто не прагне. Ба, навіть більше, Москва не вичікує, а вже робить кроки назустріч туркам.
Ідея смертної кари “виношувалася” давно
У недільний вечір президент Туреччини зустрівся із своїми прибічниками перед резиденцією в Стамбулі. Там він оголосив те, що може бути відновлена смертна кара, щоправда, якщо цього захочуть турки.
“Ми обговоримо питання найвищої міри покарання з представниками опозиції”, — повідомив Ердоган.
Обмовкою і випадковістю ці слова вважати не варто. Адже про можливість повернення смертної кари повідомляв ще віце- прем’єр Н. Куртулмуш, котрий теж сказав, що уряд прислухатиметься до волі народу, “розділяючи його почуття”.
Відзначимо, що заклики до відновлення смертної кари були й раніше. Адже річ не тільки в ініціаторах військового перевороту. Сьогодні Туреччина зіткнулася із загрозою терактів, кількість мирних загиблих від яких збільшилася на сотні.
І це є ключовою різницею від перевороту. Хоча й там було триста смертей, але більшість із загиблих були заколотниками, і трохи менша кількість з боку поліції і військових, котрі підтримали уряд.
Переворот як привід
Терористи фактично розгулюють країною протягом року, а народ з приводу повернення найвищої міри покарання турецька влада “почула” тільки після перевороту. Але нічого дивного тут немає.
Адже, по-перше, для смертників сама по собі смертна кара не страшна. Тому що вони й так мають готовність йти на смерть. По-друге, уряд визнає, що ідея є реагуванням на військовий заколот. Саме так її трактують медіа Туреччини.
У Ердогана більше світських противників, аніж релігійних. Для них померти точно не може вважатися бажаним кроком. І владна позиція – їм не на руку.
Судова “реформа” по-турецьки
Противниками Ердогана є не тільки армійці, а й судді. Він нещодавно «почистив» суддівську систему.
Як тільки придушили військовий суботній заколот, вища суддівська рада погодилась переслідувати майже три тисячі суддів та прокурорів. Ордери на арешт були одразу видані. А тепер продемонструємо найцікавішу картинку.
За свідченнями влади, заколот влаштували три тисячі суддів і три-чотири тисячі армійців. Це співвідношення є дивним.
У Туреччині стверджують, що усього ордерів було видано шість тисяч. Оперативність та швидкість судових рішень по цих справах вражає, адже ясна річ, що кожну справу окремо не розглядали. Судді просто не мали на це достатньо часу. Вища суддівська рада Туреччини вважається незалежним органом і не має жодного стосунку до уряду. Але звідки так раптово з’явилися списки суддів, які виступають проти системи?
Ердоган усунув ворогів?
Хто ще сумнівається у тому, що заколот був тільки підставою, а не причиною для затримань, наведемо кілька даних про тих, кого затримали від Financial Times.
Серед арештованих є 2 членів конституційного суду Туреччини — Алпарслан Алтан та Ердал Терджал. Їх на посади призначив попередник президента Абдула Гюль. Ці двоє виступали проти заборони мережі Твіттер та проти переслідування двох представників медіа Джумхурієт, які займалися критикою діяльності Ердогана, звинувачуючи в узурпації влади.
Окрім цього серед арештантів – сорок вісім суддів Держради, органу адміністративної юстиції та ще понад сотня представників Вищого апеляційного суду.
За крок до диктатури
Повернімося до питання смертної кари. Україна її відмінила в 2000 році. Це рішення було головним зобов’язанням перед Європою.
“Совєцька” судова практика, коли часто страчували невинних, стала вагомим переконанням проти смертної кари. Наша держава повинна була скасувати розстріли, оскільки ні одна країна не може перебувати в складі Ради Європи, зберігаючи найжорстокіший вид покарань. Аналогічний шлях довелося пройти й Туреччині. Смертні вироки тут припинилися з 1984 року. У 2004 році усі згадки про найвищу міру покарання були видалені із законодавчої бази, оскільки цього вимагав ЄС.
Тому ініціатива теперішнього президента Туреччини вже гарантує протиріччя з Євросоюзом. І якщо смертну кару повернуть, то через кілька років країну виключать із Ради Європи. Страсбург багато чого може витерпіти, але тільки не непорушність права на життя.
Додамо, що турецький керманич і сам може хотіти того, аби країну вигнали із Ради. Оскільки таке рішення дасть йому змогу не виконувати ухвали Європейського суду з прав людини і виплачувати кошти опонентам із казни держави, вислуховуючи при цьому критику від Ради Європи. А подібних рішень з кожним роком буде все більше.
Туреччина вже не перший рік прямує до утвердження тоталітарного режиму. Уже не є тут чимось нереальним, наприклад, закриття медіа через суд, а також запроторення за ґрати представників опозиції і журналістів.
Європа розуміє куди рухається Туреччина
І на Заході прекрасно усвідомлюють куди йде влада Туреччини. Як сказав комісар ЄС Йоганесс Ган, Ердоган вже мав готові списки неугодних та винних у військовому перевороті і використав заколот як привід для проведення чисток.
А от українці Ердоганом захоплюються. Особливо його “реформою” судової системи. Адже Україна 3 роки вже ніяк не може реформувати суди часів президента-втікача, а в Анкарі за кілька годин ув’язнила три тисячі представників Феміди.
Але якщо подумати, які результати це матиме для відносин нашої держави із Заходом, то шлях Туреччини є не таким вже й прогресивним. При цьому, якщо врахувати те, що ця країна не має боргів перед Заходом, входить до “великої 20-ки”, маючи успішну і потужну економіку, у порівнянні з Україною, економіка котрої повністю залежна від зовнішніх траншів і кредитів, то ця перспектива видається абсолютно песимістичною.
Що втратить ЄС
Від “морозу” у відносинах Туреччини та ЄС втрат зазнають обидва політичні актори. Євросоюз може втратити друга і партнера, котрий не так давно заявляв, що заблокує “Балканський шлях”, по якому мігранти потрапляли в Європу.
Досвід 2015 року, коли до Німеччини увірвався один мільйон біженців із Сирії, є жахливим для Євросоюзу. Сьогодні кількість мігрантів знизилася в рази, тому в ЄС дуже бояться, що балканський маршрут буде відновлено.
Однак тепер Європа скоріш за все не виконає свою обіцянку щодо надання безвізового режиму туркам. Адже, враховуючи переслідування політичних опонентів і впровадження найвищої міри покарання, це неможливо. Наразі кожен опозиціонер Туреччини може сподіватися на гарантований політичний прихисток в Європі. І це тільки один із виявів конфлікту, яких насправді дуже багато.
Наприклад, з вимогою надати притулок до Греції звернувся екіпаж армійського гвинтокрила, якому вдалося втекти, після поразки військового заколоту. У разі, коли суд визначить їх як біженців, це вважатиметься ляпасом для Ердогана. При чому від наслідків потерпатиме не лише ЄС, а й Греція.
Алло, Москва?
Виграє від таких перипетій Російська Федерація. Політичні експерти ще довго вестимуть суперечки з приводу того чи причетна Москва до повстань у Туреччині. Однак, якби там не було, Кремль може ефективно скористатися наслідками військового перевороту.
Уже Ердоган і Путін почали часто спілкуватися. Хоча ще якийсь місяць тому були ворогами. Російський президент став першим, хто привітав турецького лідера із перемогою над заколотниками, домовившись про зустріч у найближчий час.
Росія усвідомлює, що невдовзі Анкару можуть вигнати із європейської родини. Москва не вбачає нічого дивного у веденні діалогів з диктаторами, тому й підтримає турецького керманича у тяжкі часи. При цьому РФ зможе в майбутньому отримати непогані геополітичні бонуси.
Ще є НАТО
Та поспішати із “похованням” Туреччини не варто. Адже НАТО та Америка ще мають можливість втримати країну османів “на плаву”.
Тому що в хаосі усіх можливих проблем із порушенням прав людини, відносинами турків з ЄС та Радою Європи, ніхто не подумав про іммовірність виходу Анкари з військового альянсу.
Адже такий крок дорого обійшовся би Заходу. Тому поки питання безпеки на континенті відкрито, з демократією можна почекати. Хоча в ЄС публічно цього ніколи не визнають.
