Проект «Nord Stream-2» передбачає будівництво двох ниток газопроводу від узбережжя Росії через Балтійське море до Німеччини. Однак європейські країни вважають, що це несе ризики геополітичної дестабілізації, пише Експрес. Для України цей проект — подвійний удар. По-перше, ми втрачатимемо 2 мільярди доларів за транзит газу щорічно. По-друге, якщо Україна перестає бути транзитною країною, це підвищує спокуси наших північних сусідів брязкати на нашій території зброєю, бо це не так дратуватиме європейців, як сьогодні. Голова польської нафтогазової компанії «PGNiG» Пьотр Возняк все ще сподівається, що вдасться заблокувати будівництво газопроводу. Возняк сказав: “Звичайно. Ми можемо затримати реалізацію “Північного потоку-2” й уникнути петлі, яка стискається навколо Польщі, Словаччини, усіх країн від Чехії до Балтики, не кажучи вже про Україну». Втім, поки що основний основний вигодонабувач від трубопроводу, Німеччина, стоїть твердо на своєму та розглядає його, як суто комерційний проект. «Газпром» та західні партнери уклали угоду про фінансування проекту «Північний потік-2» на суму до 6,65 млрд. дол. Партнерами російського підприємства в рамках цієї угоди стали компанії «Uniper», «Shell», «Engie», «OMV» та «Wintershall». Це буде кредит, граничний розмір якого становитиме 70% від загальних витрат на проект. Гроші дадуть під 6% річних. Для Кремля це надважлива подія. Про значення того, що сталося, свідчить і негайна реакція очільника Європейської ради Дональда Туска. Він написав гострого листа голові Європейської комісії Жан-Клоду Юнкеру. Туск висловив своє негативне ставлення щодо будівництва газопроводу під Балтійським морем. «Це дозволить Росії закрити транзитний маршрут через Україну, залишивши наших партнерів на милість Росії, а її агресія не закінчиться», — наголосив голова Євроради. «Крім того, це зміцнить позицію «Газпрому» як домінуючого постачальника газу до ЄС. Це не буде служити кращим європейським інтересам», — підсумував Туск. Новина про виділення західного кредиту на проект “Північний потік —2” — уже друга погана для України за останні тижні. Рівно місяць тому “Газпром” почав будівництво (морське укладання) газопроводу “Турецький потік”. Про цей проект Росія і Туреччина домовилися наприкінці 2016 року як про заміну більш потужного (проваленого) проекту “Південний потік”. Це проект експортного газопроводу з Росії до Туреччини по дну Чорного моря в обхідУкраїни й далі до кордону Туреччини з суміжними країнами. — Якими ж будуть ці два газопроводи в обхід України? — запитуємо президента Центру глобалістики “Стратегія XXI” Михайла Гончара. — У “Північного потоку-2” протяжність Балтійським морем становитиме понад 1200 кілометрів. Загальну вартість проекту анонсували на рівні 9,5 мільярда євро. За ці гроші планують побудувати провід, здатний транспортувати 55 мільярдів кубометрів газу на рік ізросійського балтійського узбережжя до німецького. Щодо “Турецького потоку”, то нині планують збудувати дві нитки, кожна потужністю 15,75 мільярда кубічних метрів на рік. Тобто загалом понад 31,5 мільярда кубометрів. Це менше, ніж проект “Південного потоку”, який раніше провалився. Там мало бути чотири нитки загальною потужністю 63 мільярди кубічних метрів. Довжина морської ділянки “Турецького потоку” через Чорне море становитиме приблизно 900 кілометрів. Перша нитка — це газ суто для потребТуреччини, а друга — для Південної і Південно-Східної Європи. Вартість проекту анонсували на рівні 12 — 13 мільярдів доларів. Обидва газопроводи нібито мають запрацювати в 2019 році, але цілком очевидно, що декларований сценарій дуже оптимістичний. — Чому Україна виступає проти цих проектів, особливо — “Північного потоку-2”, і назвиває їх політичними, а не економічними? — Будь-який проект, пов’язаний із великою нафтою і великим газом, яким би економічно обгрунтованим він не був, обов’язково має серйозні геополітичні наслідки. Це, знаєте, як у школі ми фізику вивчали — там, де рухається електричний заряд, обов’язково виникає електричне поле. Так і тут: якщо є мегапроект у сфері енергоносіїв, то він обов’язково матиме і економічну, і політичну складові. Тому насправді важливо тільки одне: чи йдеться про проект, який завдає прямої шкоди якійсь зі сторін, чи ні. Якщо так, тоді такий проект не має бути реалізований взагалі, або має бути оптимізований до такого стану, щоб не завдавав суттєвої шкоди іншим сторонам. Принаймні, якщо Європа справді має нас за партнера, а не за ворога, як Росія. Так от, ці проекти, а насамперед “Північний потік—2”, завдадуть Україні прямої та дуже великої шкоди. — А можна проілюструвати це твердження цифрами наших потенційних втрат? — Згалом, якщо буде реалізовано і “Турецький потік”, і “Північний потік-2”, ми повністю втратимо транзит російського і середньоазійського газу (який нині контрактує Росія) до Європи. Це при тім, що наша газотранспортна система розрахована на транзит до 140 мільярдів кубів на рік, а торік ми транспортували приблизно 82 мільярди (і це ще непоганий рік був, бо в попередні роки транзит опускався навіть до рівня 67 мільярдів кубів). Тобто майже половину транзиту в нас уже забрали. У грошах ми втрачатимемо приблизно 2 мільярди доларів на рік. Це дуже серйозно. — Чи зможе Україна далі закуповувати газ у Європі, якщо наша транзитна труба спорожніє? — Зможе. Певні технічні нюанси в цьому питанні є, але вони відносно легко вирішуються. Однак фінансово це для нас буде зовсім інша історія, ще один потужний удар. Бо одна річ здійснювати майже формальні маніпуляції у районі українсько-словацького кордону з газом, який самі ж і транспортуємо, а інша — мати в ціні палива вартість реального транспортування російськими і європейськими компаніями через Балтику до Німеччини, а звідти — ще на тисячі кілометрів до України. Усі ці очікувані надзвичайно потужні удари по українській економіці є підставою ставити перед ЄС питання руба. Причому в юридичній площині. Ми ж тепер маємо Угоду про асоціацію з ЄС. А ця угода містить статтю 274, що чітко вимагає від сторін враховувати можливості одна одної, у випадку реалізації міжнародних проектів. Згідно з цим документально зафіксованим принципом, ЄС, реагуючи на пропозицію Росії, повинен звернути увагу Кремля на те, що існують невикористані потужності газотранспортної системи України, і слід спершу використати ці потужності. А вже якщо їх бракуватиме, то можна розпочати спільне будівництво якогось іншого газопроводу, наприклад, в обхід України. — Так, це цілком логічно. То чому ж Європейський Союз так не діє? — Власне тепер Європейська комісія має сказати “так” або “ні”. І є ще третя опція — просто вмити руки і тим самим розв’язати руки “Газпрому” та його європейським партнерам. І наразі ситуація виглядає так, що Єврокомісія схиляється саме до цього варіанта — вмити руки. Адже схвалити вона його не може — проект “Північний потік-2” фундаментально суперечить всьому тому, що ЄС робив протягом останніх десятиліть — лібералізації газового ринку через створення конкурентного середовища й диверсифікації джерел постачання. Однак і відкинути проект ЄК не наважується, тому що найпотужніша країна Євросоюзу — Німеччина — неформально підтримує його. І ось ми вже чуємо обгрунтування на рівні представників Єврокомісії на кшталт заяви Анни-Кайси Ітконен: «Політично «Північний потік-2» нам не подобається. Але одна річ політика, інша — закон. Юридично немає причин забороняти «Північний потік-2″ як такий, що суперечить Третьому енергопакету». Мовляв, ця “труба” не підпадає під Третій енергетичний пакет ЄС, бо пройде не через території кількох держав Євросоюзу, а через Балтійське море, і звідти зайде лише в одну країну — ФРН. — А чому Німеччина зайняла таку позицію? Хіба Ангела Меркель — ворог Україні? — Не ворог, але піддається натиску надпотужного внутрішнього лобі. У газовій сфері, по суті, існує своєрідна транснаціональна мафія, націлена на заробіток не стільки на комерційній експлуатації проектів після їх втілення (хоча і про це не забувають,звичайно), як, насамперед, на швидкому мегазаробітку під час втілення цих проектів. Зрештою, зайдіть на сайт “Газпрому” — вони там радо піарять: тільки спеціальних 12-метрових труб великого діаметру на “Північний потік — 2” знадобиться 200 тисяч штук! Із них виготовлення аж 90 тисяч закріпили вже за одним німецьким концерном «Europipe»… А решта?.. А глибоководне прокладання, технологією якого Росія не володіє?.. — У Німеччині в цьому сенсі спрацьовує суто інтерес приватного будівельно-газового капіталу та його лобістів у політиці, чи також і державний? — Є і прямий державний. Німеччина, як найпотужніша країна ЄС, зовсім не проти монополізувати свій контроль над європейськими газовими вентилями. У разі втілення «Північного потоку-2” більшість російського газу буде експортовано до Європи саме через територію ФРН. “Північний потік”, який вже діє — це 55 мільярдів кубів газу на рік, плюс “Північний потік-2” буде 55 мільярдів, разом стане 110 мільярдів кубометрів. Як наслідок, урізні роки через територію Німеччини проходитиме в Європу 75 — 80% всього європейського імпорту російського газу. А з урахуванням газопроводу “Ямал — Європа”, що вже проходить територією Білорусі й Польщі до Німеччини, це вже буде понад 90%! — Чи означають останні події, що справу вже зроблено? Україна гарантовано втратить весь транзит уже за декілька років? — Наразі ще зарано говорити про, так би мовити, фатальний успіх і “Північного потоку-2”, і “Турецького потоку”. Згадаймо проект “Південний потік”. Росія вже вгатила 20 мільярдів доларів у його будівництво до Чорного моря газопроводу по своєму суходолу. Наприкінці грудня 2016 року він уже мав запрацювати на повну потужність. Ну, і де цей “Південний потік”? Нема нічого. Проект закрили. Україна проводить політику щодо протидії цьому проекту, зокрема, заручившись дієвою підтримкою тринадцяти європейських партнерів, а віднедавна — ще й США. Андрій ГАНУС
