В Україні сталася безпрецедентна подія: Патріарх УПЦ КП Філарет помпезно й урочисто нагородив орденом «За заслуги перед українським народом» заступника начальника головного управління по боротьбі з корупцією СБУ Василя Пісного, пише Експрес. Безпрецедентна ця подія з кількох причин. Перше. Нагороду отримав чоловік, якого ще декілька років тому затримували через підозру в рекеті та контрабанді. Друге. Як було привселюдно пояснено, подяку від Церкви дали за те, що державний службовець нібито власним коштом відремонтував сільську дорогу. Звісно, такий вчинок був би вартий уваги самого очільника провідної української Церкви. Та є одна заковика: дорогу, про яку йдеться, як ми з’ясували, відремонтовано коштом бюджету, себто коштом платників податків — нас із вами. І ще. Тимчасом як генерал Василь Пісний милується своєю грамотою «за заслуги», фірмі-підряднику, яка взялася цю дорогу робити, досі не заплатили за виконану роботу. Але про все по порядку, — пише Експрес.
Театр у церкві …Нещодавно тисячі вірян зібралися на святкування 200-річчя церкви Успіння Пресвятої Богородиці, що в селі Добростани. Сюди з офіційним візитом приїхав і Патріарх Філарет. Після служби він виголосив урочисту промову й неочікувано для багатьох офіційно вручив присутньому у храмі Василеві Пісному нагороду — «за заслуги». У цей момент поруч з генералом був його товариш, віце-прем’єр-міністр України Степан Кубів. Він, видно, здогадався, що присутні у церкві не зовсім розуміли, за які заслуги хвалять Пісного, і у мікрофон (ну щоби почули парафіяни на вулиці) став розказувати, що якби не такі люди, як Василь Пісний, то у селах не було б доріг. Що саме малося на увазі, пан віце-прем’єр не уточнив. Уточнити, за які саме заслуги була вручена нагорода, виявилося неможливим, адже в офіційних виданнях УПЦ КП жодної інформації про це нагородження нема. Хоча про інші — є! Ще один цікавий факт.
Пiсля вручення нагороди Василь Пiсний подарував патрiарховi УПЦ КП єпископський жезл, оздоблений дорогоцiнними металами. Виготовлення такого презенту, за словами експертiв, обiйдеться щонайменше в декiлька тисяч доларiв. Цей жезл Василь Пiсний нiс Фiларету у вiдкритiй коробцi, дуже повiльно, щоб усi присутнi могли добре роздивитися, якi коштовнi подарунки може дозволити собi робити правоохоронець. Усе побачене цього дня дiйство серед простих смертних українцiв викликало неабияке обурення. Соцмережi просто вибухнули гнiвом, а телефони нашої редакцiї розривалися вiд дзвiнкiв обурених читачiв. Нагорода? Пiсному? Як? I людей можна зрозумiти, адже фiгура Василя Пiсного досить таки скандальна. То кого нагородив Фiларет? Коротко про Василя Пiсного. Вiдомо, що в 1995 роцi цей чоловiк декiлька мiсяцiв провiв за гратами за пiдозрою у вимаганнi грошей. Та справу проти нього закрили дуже раптово, i з того часу кар’єра його стрiмко полетiла догори. Василю Пiсному приписують володiння готелями, заводами, ресторанами та елiтною нерухомiстю. Коли журналiсти прямо запитали його про статки i їх походження, Василь Пiсний категорично вiдмовився оприлюднювати декларацiю про доходи, а в офiцiйних документах вказував фiктивну прописку (що довели журналiсти «Експресу»). То звiдки в державного службовця такi грошi? Питання, яке ми поставили на сторiнках нашої газети. Питання, яке лишилося без вiдповiдi. Погодьтеся, чеснiй людинi нiчого приховувати. Та пiсля того, як газета «Експрес» розказала про суперечливе нагородження пана Пiсного грамотою вiд Фiларета, дивнi речi стали вiдбуватися.
Релiгiйний та дуже багатий родич До редакцiї зателефонував чоловiк, котрий назвався Дмитром Борейком, настоятелем церкви, в якiй i вiдбувалося усе описане вище театральне дiйство. Його дуже обурило, що ми посмiли запитати,звiдки у Василя Пiсного грошi. «Василя Пiсного нагородили, бо вiн вiдремонтував там дорогу! — кричав чоловiк, який представився священиком. — А ти дуже пожалкуєш про свою статтю! Ти — нехристиянська журналiстка! Дурепа ти!» Я, чесно кажучи, просто скам’янiла. Важко повiрити, що служителi церкви можуть так спiлкуватися. Принаймнi я не хочу в це вiрити. Тому стверджувати, що це телефонував саме Дмитро Борейко, аж нiяк не буду. Та стало цiкаво, хто ж такий цей настоятель? I тут — дивний збiг обставин. «Дмитро Борейко одружений iз рiдною сестрою екс-дружини Василя Пiсного. Тобто настоятель церкви, у якiй нагородили Василя Пiсного, — його швагер», — пояснює менi активістка Iрина Голуб. Вона, до слова, була особисто присутня пiд час вручення цiєї епiчної подяки. Ба бiльше! Дмитро Борейко є батьком Галина Борейко, яка працює заступником прокурора Львiвської областi.
Як iдеться у вiдкритих джерелах, у 2010 роцi цей настоятель став власником дорогої елiтної нерухомостi поблизу Львова (в смт Брюховичах) площею 629,4 кв. м. «Тепер цей будинок належить доньцi Василя Пiсного Наталiї Пiснiй. Сам Дмитро Борейко зареєстрований приватним пiдприємцем з одним-єдиним видом дiяльностi — надання в оренду й експлуатацiю власного чи орендованого нерухомого майна», — йдеться, наприклад, у матерiалi ресурсу «Нашi грошi». Та й це ще не все. I щоб з’ясувати все, телефоную в сiльську раду села Добростани. Сiльська голова теж не вельми привiтна. «Ви розумiєте, що ви так принизили нашу громаду, — каже сiльська голова Iванна Гуль. — Ви написали, що громада вимагає вiд Василя Пiсного пояснити, звiдки в нього грошi. Ми цього не вимагаємо. Нам байдуже, звiдки в нього грошi!» Пiсля цих слiв я злегка втрачаю дар мови. Байдуже, за якi грошi ремонтують дорогу? Байдуже, звiдки у правоохоронця грошi на ремонт дороги та дорогi подаруночки для Фiларета? Байдуже, навiть якщо вiн їх украв?.. Їм байдуже. На цьому можна було б поставити крапку. Бо кожна розумна й адекватна людина, яка пам’ятає з чого почався Майдан i щодня молиться за припинення вiйни на сходi, для себе висновки вже зробила. Але, на превеликий жаль, i це ще не все. Мене чекали новi сенсацiйнi вiдкриття.
Як селян пошили в дурнi I Церкву, i її Патрiарха, у яких хтось випросив нагороду для Василя Пiсного, не лише обезчестили словами «а нам байдуже», але й обманули. «Дорогу, про яку каже сiльська голова, ремонтували якраз перед приїздом Фiларета, — каже активiстка Iрина Голуб. — Але вiдремонтували — це гучно сказано. Там проклали тiльки один шар асфальту й лише до церкви. Решту дороги, ту, що за церквою i де нога Фiларета не ступала, просто пiдрiвняли грейдером». I тут у мене закралася ще одна пiдозра: а за чиї грошi насправдi почали ремонтувати цю дорогу? На сайтi державних закупiвель знаходжу завершений тендер на ремонтдороги Городок — Лiсна, який проводила Служба автомобiльних дорiг у Львiвськiй областi. Переможець тендера — Шляхове ремонтно-будiвельне управлiння №65. Чому саме цей тендер упав менi в око? Бо ця дорога якраз проходить через село Добростани. Телефоную до директора пiдприємства. I ось що цiкаво: згiдно з договором, вартiсть кiлометра цiєї дороги становить чотири мiльйони гривень. — Так. Ми проклали перший шар асфальту в селi Добростани, — каже директор ШРБУ-65 Леся Магера. — На цiй дiлянцi є два джерела фiнансування. Перше: п’ять кiлометрiв через село ми ремонтували за рахунок бюджетних коштiв. Друге: а ще пiвтора кiлометра робили за рахунок коштiв, якi мали б отримати вiд експлуатацiї дороги. Що це за грошi? Це кошти, якi нам мають видiлити в облавтодорi за обслуговування цiєї дороги. Але на сьогоднi нам не заплатили нi копiйки. Тому ми й забрали звiдти технiку. — Але сiльська голова каже, що цю дорогу ремонтують за грошi благодiйника Василя Пiсного, — кажу директоровi. — Що це за новина така? Благодiйнi кошти точно там не використанi. Бо ми з благодiйним фондом не працюємо. I нам ще не заплатили нi копiєчки. — А в селi Добростани є ще якась дорога, яку цьогорiч ремонтували? — Нi. Там лише одна дорога. I її робили ми. Це дорога, яка веде попри церкву. Крапка. Я не знаю, чи тiшить Василя Пiсного нагорода Церкви. Але якби у схожiй ситуацiї я взяла її в руки, вона обпекла б мене — я б згорiла вiд сорому.
Оля ПIЛIЩУК До речi Телефонуємо в секретарiат УПЦ КП iз питанням, хто й за що може отримати нагороду вiд Фiларета. Там нам вiдповiдають, що «мирським» такої iнформацiї не надають. Тодi телефонуємо в Київську патрiархiю УПЦ. Там iз таким питанням нас скеровують у канцелярiю. За звернення про нагороди вiдповiдає така собi Ольга Євгенiвна. Ми кажемо, що громада одного з мiст Київщини хоче нагородити мiсцевого депутата — великого мецената, який дороги ремонтує, садочки реконструює i комп’ютери для шкiл закуповує. Хочемо грамотою за «заслуги» вiд Фiларета нагородити. — Треба написати представлення нам, — каже Ольга Євгенiвна. — А куди надiслати? — Нам. Бо ви забирати нагороду та проплачувати за неї прийдетедо нас. Хочете грамоту, без вiдзнаки? — питає мене. — Так. Потрiбна лише грамота. — Це коштує 100 гривень. Коли прийдете забирати, тодi й заплатите. — А скiльки у вас ордени коштують? — цiкавлюсь. — Найдешевший коштує 1500 гривень. Iншого для першого разу й не дадуть. За другим разом можна просити й iнший орден. У нас є хорошi ордени князя Володимира III ступеня, Миколая Чудотворця меценатам дають, Кирила i Мефодiя…
