Президент і Ківалов. Старі борги

Схоже, старі борги Порошенка відображаються на свіжих кадрових рішеннях у державі, пише газета «Експрес«.

«Я звертаюся до Президента (із закликом) негайно скасувати наказ… Зняття Сакварелідзе на вимогу Ківалова, Голубєва, прихвоснів місцевих сепаратистів, за листом чотири рази судимого депутата — це жахливий сигнал, що область здають ворогам України».

Із такою патетичною заявою одеський намісник Міхеїл Саакашвілі звернувся до глави держави. Найсумніше, що фактично він має слушність. 26 березня народні депутати, обрані від Одеської області, написали звернення тепер уже
колишньому Генпрокурору Віктору Шокіну з проханням звільнити Давіда Сакварелідзе з посади заступника генпрокурора — прокурора Одеської області. А вже за три дні, 29 березня, Шокін це прохання підтримав та підписав
відповідний наказ.

Але чому глава держави (а ніхто не сумнівається, що Шокін своє рішення з ним узгоджував) дослухався до таких одіозних персонажів? То в чому ж був секрет цієї оперативності? Серед підписантів листа був Сергій Ківалов — той
самий, який через підозри у фальсифікації виборів 2004 року на посаді глави ЦВК отримав прізвисько “Підрахуй”. І прізвище Ківалов, як можна зрозуміти — ключ до розгадки проблем Саакашвілі. Адже саме Ківалову нинішній Президент має чим завдячувати. Як з’ясовується, саме в юракадемії Ківалова Порошенко захистив кандидатську
дисертацію без відриву від активної політкар’єри. Отож, виглядає, за кандидатську розрахувався саме кадровим рішенням, потрібним Ківалову.

А ми тим часом вирішили дослідити, як, власне, відбувався захист цієї кандидатської.

Петро Олексійович, на відміну від свого попередника Януковича, на професорські звання вирішив не замахуватися, а
обмежився здобуттям наукового ступеня кандидата юридичних наук. У 2002 році він захистив кандидатську дисертацію на тему «Правове регулювання управління державними корпоративними правами в Україні».

Зазираємо до біографії нинішнього глави держави за 2002 рік та ближчі роки перед ним і… розгублюємося. У роки напередодні захисту, коли Порошенко мав би займатися написанням наукової роботи, він доволі активно розбудовував свою політичну кар’єру. Так, у 1998 році Порошенко став членом Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), яку якраз тоді очолив Віктор Медведчук. На виборах до Верховної Ради 1998-го Петро Олексійович був 11-м у виборчому списку СДПУ(о), однак мандат здобув у мажоритарному окрузі №12.

На початку 2000-х Порошенко залишив СДПУ(о) і створив спершу фракцію “Солідарність”, а  згодом і партію «Солідарність». Остання восени того року ввійшла до Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України», котру пізніше перейменували в Партію регіонів. Порошенко став співголовою створеної партії, а з березня 2001 року — заступником голови. Через півроку він залишив лави партії. У грудні 2001-го знову змінив політичний вектор: партія «Солідарність» увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”, а Порошенко став керівником виборчого штабу цього блоку. У 2002-му відбулися парламентські вибори, на яких Петра Олексійовича за
списками “Нашої України” знову обрали народним депутатом.

Чи реально було Порошенкові, який працював народним депутатом, займався партійним будівництвом та навіть очолював виборчий штаб “Нашої України”, знайти час на написання кандидатської? Чи працював він над нею самостійно?

“Це ще за радянських часів повелося, що дехто з партійних діячів здобував наукові звання, однак сам наукової праці не писав, — розповідає нам доктор економічних наук, професор Володимир Черняк. — Такі люди платили тим, хто за них писав докторські й кандидатські. Бувало, що організовували групу осіб, яка надавала такі послуги. Щоб було швидше, хтось писав одну главу наукової роботи, хтось — другу, а хтось — третю. З часом така практика набула поширення. Отож, думаю, за останні 10 — 15 років, як мінімум, третина наукових робіт не написана їх авторами. Особливо часто наукові роботи пишуть за політиків та бізнесменів.

Звісно, ніхто не може з певністю сказати, писав сам Порошенко свою кандидатську чи ні. Однак, зважаючи на його активну політичну діяльність, часу в нього на це було обмаль. Як свідчить практика, якщо людина займається ще чимось, окрім науки, і при цьому пробує захистити кандидатську, найімовірніше, вона сама її не писала”.

Пояснення, за словами Володимира Черняка, в тому, що процес чесного здобуття наукового звання потребує чимало часу та сил. “В аспірантурі на написання кандидатської роботи відводиться три роки. Передбачається, що весь цей час людина нічим іншим не повинна займатися. І то не всі в ці три роки вкладаються”, — каже науковець.

Ще одне серйозне питання викликає місце здобуття наукового ступеня Порошенком. Річ у тому, що Петро Порошенко в 1989-му закінчив факультет міжнародних відносин та міжнародного права Київського університету імені Т. Шевченка. Однак захищати кандидатську чомусь вирішив за півтисячі кілометрів звідти — в Національному університеті “Одеська юридична академія”. Президентом цього навчального закладу з 1998-го року є Сергій Ківалов. Так, мова саме про того Ківалова, якого як голову Центральної виборчої комісії звинувачували у фальсифікаціях під час президентських
виборів 2004 року. З тих часів за Ківаловим закріпилося прізвисько “Підрах*й”.

У 2005-му Ківалов у інтерв’ю зізнавався, що за захист кандидатської Порошенка отримав догану. “Точно ситуацію не пам’ятаю, але щось там було пов’язано з оформленням документів. Я, виглядає, щось недогледів і отримав догану. Але після захисту документи довели до ладу”, — згадував президент юракадемії.

“Визначити, чи писала людина роботу самостійно, чи ні, не так легко. Буває, видно, коли особа плаває, відповідаючи на запитання по суті своєї наукової праці. Однак у нас це не є підставою для однозначного підтвердження чи відкидання її авторства. До того ж, перед захистом замовник може поспілкуватися з виконавцем, і той йому таки пояснить ключові тези дисертації. Тому в отриманні наукового звання відмовляють не так часто”, — підсумовує доктор
економічних наук Володимир Черняк.

Ірина КОВАЛЕНКО, пише газета «Експрес»